Закон і Бізнес


Двічі ті самі ліки не візьмеш?

ЄСПЛ припустив, що держава може залишати хворих без безплатних медикаментів


№43 (1445) 02.11—08.11.2019
Олександр ДРОЗДОВ, президент Спілки адвокатів України; Олена ДРОЗДОВА, директор АБ «Дроздова та партнери»
1274

Соціальні гарантії, яких позбавили хворого на рак заявника, ніким не скасовувались. Отже, уряд за всяку ціну мав їх забезпечити. Така категорична позиція тісно пов’язується із життям людини, яке цілком залежало від волі держави.


Заявник у справі «Fedulov v. Russia» є громадянином Росії, народився в 1949 р. й мешкає в Санкт-Петербурзі.

У нього діагностували онкологічне захворювання. Було визнано, що чоловік мав право на безкоштовні ліки (препарат «бікалутамід», який йому було необхідно приймати протягом 8—12 місяців). Проте аптека зробила це безплатно тільки одного разу. В усіх інших випадках йому повідомляли, що безкоштовного препарату не було в наявності, але він міг придбати його. Тож протягом наступних місяців пацієнт заплатив за лікування €1400.

Ігор Федулов скаржився органам влади та судам на відсутність безкоштовної медицини й намагався отримати відшкодування витрат. У лютому 2008 р. районний суд повністю відхилив його вимоги, постановивши, що Фонд медичного страхування Санкт-Петербурга та міський комітет охорони здоров’я зробили все, чого від них вимагало законодавство.

Зокрема, перший вимагав отримання коштів від Федерального фонду медичного страхування, щоб заплатити за ліки, але той відхилив запит, оскільки передбачені для цього у федеральному бюджеті видатки вже були перевищені.

Посилаючись на ст.1 («Захист власності») Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, І.Федулов звернувся до Європейського суду з прав людини. Він скаржився на те, що йому не були надані безкоштовні ліки, на які він мав право за законом, а також, що органи влади не відшкодували йому коштів після того, як він був змушений самостійно придбати необхідні медпрепарати.

ЄСПЛ відзначив, що право заявника ніколи не було поставлене під сумнів, хоча суди, по суті, обґрунтували відмову, посилаючись на відсутність бюджетних коштів, призначених для цієї мети. У той же час Феміда не підкріпила відмови будь-якою правовою нормою.

Більше того, в усіх судових рішеннях в аналогічних справах чітко говорилося про право осіб на забезпечення необхідними лікарськими засобами не лише безкоштовно, а й без будь-яких обмежень, що для кожної людини встановлюється максимальна кількість конкретних ліків.

У Страсбурзі підкреслили, що держава має широкі межі для розсуду в реалізації соціально-економічної політики. У тому числі можливе прийняття законів у контексті зміни політичного або економічного режиму, вибору політики в галузі захисту державної бюджету або перерозподілу коштів і запровадження жорсткої економії через кризу. І, хоча людина є складовою частиною системи соціального забезпечення держави, це не обов’язково означає, що система не може бути змінена.

Проте в цьому випадку ситуація не була викликана змінами в законодавстві. А чинна на момент випадку нормативно-правова база гарантувала, що громадяни мали право бути забезпеченими необхідними лікарськими засобами не тільки безкоштовно, а й без будь-яких обмежень. Крім того, питання стосувалося прав на отримання засобів, необхідних для лікування раку, а отже, це мало вирішальне значення для життя заявника. З огляду на це Суд зробив беззаперечний висновок, що справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства, з одного боку, та вимогами щодо захисту основних прав особи — з другого був порушений.

Саме тому Суд констатував порушення ст.1 Першого протоколу до конвенції та присудив відшкодування в розмірі коштів, витрачених на придбання ліків, а також €6,5 тис. як компенсацію за моральну шкоду.