Безкорисливий грабіж

Для кваліфікації дій як самоправства необхідно зазначити, яким конкретно суб’єктом вони оспорюються, кому саме заподіяна шкода та її розмір. Такий висновок зробив ВС в постанові №473/1608/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

4 вересня 2019 року                         м.Київ                               №473/1608/18

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — БОРОДІЯ В.М.,
суддів: ЄРЕМЕЙЧУКА С.В., СТОРОЖЕНКА С.О. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19.03.2019 у кримінальному провадженні №12018150190000683, унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2018 за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянки України, мешкає за Адресою 1, яка має професійно-технічну освіту, працює приватним підприємцем, незаміжню, раніше не судиму, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.186 Кримінального кодексу.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені обставини

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 31.07.2018 Особу 1 засуджено за ч.1 ст.186 КК до покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вирішено питання щодо речових доказів.

За цим вироком Особу 1 визнано винуватою у відкритому викраденні чужого майна (грабіж) за таких обставин.

14.04.2018, близько 13:00, у м.Вознесенську Миколаївської області обвинувачена Особа 1 перебувала на зупинці громадського транспорту неподалік території Вознесенського центрального ринку на вул. Центральній, де також перебувала потерпіла Особа 2, у руках якої був мобільний телефон моделі Samsung Galaxy J3. У цей час у обвинуваченої Особи 1 виник умисел на відкрите заволодіння мобільним телефоном, вона з корисних мотивів шляхом ривка відкрито заволоділа мобільним телефоном вартістю 3549,9 грн. Після заволодіння телефоном обвинувачена Особа 1 на неодноразові вимоги потерпілої Особи 2 повернути її мобільний телефон не реагувала та в подальшому телефон не повернула, чим спричинила потерпілій Особі 2 матеріальну шкоду на загальну суму 3549,9 грн.

Цивільний позов потерпілої задоволено частково, стягнуто з Особи 1 на користь потерпілої Особи 2 3549,9 грн. — у рахунок відшкодування майнової шкоди та 3000 грн. — у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати у справі відсутні.

Ухвалою МАС від 19.03.2019 вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої змінено, перекваліфіковано дії Особи 1 із ч.1 ст.186 КК на ст.356 КК та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 н.м.д.г. В іншій частині вирок Вознесенського міськрайсуду залишено без змін.

Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що обвинувачена Особа 1 заволоділа телефоном потерпілої не з корисливих мотивів, її дії не вказують на бажання збагатитися за рахунок потерпілої Особи 2.

У зв’язку із цим зроблено висновок, що суд першої інстанції помилково кваліфікував дії Особи 1 за ч.1 ст.186 КК як грабіж, тоді як її дії необхідно кваліфікувати за ст.356 КК (як самоправство, тобто самовільне, усупереч установленому законом порядку, учинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремими громадянами або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника).

Таким чином, апеляційний суд установив, що 14.04.2018, близько 13:00, обвинувачена Особа 1, перебуваючи уВознесенську, де також перебувала потерпіла Особа 2, самоправно, усупереч волі потерпілої, вилучила в неї вказаний телефон з метою зобов’язати потерпілу перерахувати кошти своїй онуці, чим заподіяла останній значної шкоди.

Вимоги касаційної скарги й доводи особи, яка її подала

Прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанцій, просить ухвалу МАС від 19.03.2019 скасувати у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції, усупереч вимогам ст.26 КПК, за власною ініціативою, без визначених у ч.3 ст.404 Кримінального процесуального кодексу підстав частково повторно дослідив докази, якими обґрунтовано рішення суду першої інстанції та дійшов висновку щодо іншої юридичної оцінки дій Особи 1, тобто незаконно перекваліфікував дії Особи 1 із ч.1 ст.186 на ст.356 КК.

Також прокурор зазначає, що питання про притягнення Особи 1 до кримінальної відповідальності за ст.356 КК апеляційним судом вирішено всупереч вимогам ст.26, п.1 ч.1 ст.477 КПК, а саме — за відсутності заяви або згоди потерпілої щодо притягнення Особи 1 до кримінальної відповідальності у формі приватного обвинувачення за ст.356 КК. Суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив лише позицію потерпілої, яка не заперечувала проти перекваліфікації дій Особи 1. Одначе згідно з технічним носієм у судовому провадженні апеляційної інстанції вказаної позиції потерпілої з’ясовано не було.

Крім цього, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов іншого висновку щодо юридичної оцінки дій Особи 1, який не ґрунтується на дослідженні всіх обставин кримінального провадження, не оцінив кожен доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку, чим порушив вимоги ст.94 КПК.

На думку прокурора, суд безпідставно перекваліфікував дії Особи 1, оскільки в діях останньої відсутні обов’язкові ознаки злочину, передбаченого ст.356 КК.

Водночас прокурор наголошує, що судом апеляційної інстанції не дотримано положень ст.419 КПК, а саме — належним чином не проаналізовано доводів в апеляційній скарзі захисника та не дано на них умотивованих відповідей.

До Касаційного кримінального суду надійшли заяви засудженої Особи 1 та захисника Лукіянчина І.П., в яких вони просять відмовити в задоволенні касаційної скарги прокурора.

Від представника потерпілої — адвоката Мальченко І.О. — надійшла заява про проведення касаційного розгляду без його участі.

Від потерпілої Особи 2 заперечень на касаційну скаргу та заяв до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримала доводи, викладені в касаційній скарзі, просила цю скаргу задовольнити та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Також прокурор зазначила, що судом апеляційної інстанції під час допиту малолітнього свідка Особи 3 допущено порушення вимог ст.354 КПК.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з’явилися.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав <...>.

Відповідно до ч.1 ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, установлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У ст.438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Суд не погоджується з доводами прокурора щодо відсутності повноважень у суду апеляційної інстанції змінити правову кваліфікацію діяння у формі публічного обвинувачення на злочин приватного обвинувачення.

Наведена позиція суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої палати Верховного Суду від 3.07.2019 №13-29кс19, про те, що саме звернення потерпілого до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо нього злочину без визначення кримінально-правової кваліфікації або з неправильною кваліфікацією є проявом волі на притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, що дає суду право за результатами розгляду кримінального провадження, розпочатого за процедурою публічного обвинувачення, ухвалити відповідно до встановлених у ч.3 ст.337 КПК меж судового розгляду обвинувальний вирок із перекваліфікацією діяння на злочин приватного обвинувачення незалежно від позиції потерпілого щодо зміни його правової оцінки.

Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Такими є порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч.1 ст.412 КПК).

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Законність рішення — це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Якість судового рішення — один з основних критеріїв якості правосуддя.

Суд звертає увагу на те, що допущення судами під час ухвалення рішень неточностей, протиріч чи суперечностей є неприпустимим, адже це ставить під сумнів законність ухваленого рішення.

Ухвала апеляційного суду — це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як передбачено в ст.370 КПК. Крім того, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам стст.372, 419 цього кодексу.

Апеляційний суд цих вимог не дотримався.

Змінивши обвинувачення та перекваліфікувавши дії Особи 1, суд апеляційної інстанції допустив протиріччя між викладеним формулюванням обвинувачення та правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, зазначивши в ухвалі, що 14.04.2018, близько 13:00, обвинувачена Особа 1, самоправно, усупереч волі потерпілої, вилучила в неї мобільний телефон з метою зобов’язати потерпілу перерахувати кошти своїй онуці, чим заподіяла останній значної шкоди.

Однак, викладаючи правову кваліфікацію кримінального правопорушення, суд зробив висновок, що дії Особи 1 необхідно кваліфікувати як самоправство, тобто самовільне, усупереч установленому законом порядку вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремими громадянами або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями було заподіяно значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.

Отже, кваліфікуючи дії Особи 1, суд апеляційної інстанції вийшов за межі встановлених обставин, визнавши, що остання вчинила дії, які оспорюються не лише потерпілою, а й підприємством, установою чи організацією, і що її діями заподіяна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. При цьому не зазначено, яким конкретно суб’єктом, передбаченим у ст.356 КК, оспорюються дії засудженої, кому саме заподіяна шкода та її розмір. Такі протиріччя, на думку суду, є істотними.

Заслуговують на увагу доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції засади кримінального провадження — безпосередності дослідження показань, речей та документів.

Згідно зі ст.23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених зазначеним кодексом. При цьому, виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо цих доказів не було досліджено при апеляційному перегляді вироку.

Суд уважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає вимогу закону про дослідження судом усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису й відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з’ясування обставин кримінального провадження та його об’єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв’язку з іншими), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч.1 ст.94 КПК, і сформувати повне та об’єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Порушуючи вказані приписи, апеляційний суд обмежився лише частковим дослідженням доказів, не провівши допиту обвинуваченої, не дослідивши в повному обсязі долучених документів та протоколів слідчих дій, які досліджував суд першої інстанції, чим допустив істотні порушення вимог кримінального законодавства, що перешкодили суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Крім цього, відповідно до положень ч.1 ст.354 КПК допит малолітнього свідка і, за розсудом суду, неповнолітнього свідка проводиться в присутності законного представника, педагога чи психолога, а за необхідності — лікаря.

Так, із технічного запису перебігу судового засідання від 19.03.2019 встановлено, що суддя-доповідач у справі провів допит малолітнього свідка Особи 3 з порушенням ч.1 ст.354 КПК.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга сторони обвинувачення підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи наведене, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам стст.370, 419, ч.2 ст.439 КПК, наведені порушення є істотними й такими, що перешкодили суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення. У зв’язку із цим ухвала апеляційного суду щодо Особи 1 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді суд має з огляду на викладене в цій постанові перевірити всі доводи, зазначені в апеляційній скарзі захисника та касаційній скарзі прокурора, дати оцінку фактичним обставинам події, належним чином перевірити мотиви дій засудженої з урахуванням її доводів, доводів потерпілої та сторони обвинувачення, установити причини неповернення засудженою телефону потерпілій, подальшу його долю та яким чином засуджена ним розпорядилась. Оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність — достатності та взаємозв’язку шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись стст.369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19.03.2019 у кримінальному провадженні №12018150190000683 від 14.04.2018 відносно Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.