Закон і Бізнес


Голова РСУ, суддя 7ААС Богдан Моніч:

«Кожен суддя апріорі є фахівцем з визнаним рівнем компетентності»


Богдан Моніч: «Кожен суддя апріорі є фахівцем з визнаним рівнем компетентності»

№42 (1444) 26.10—01.11.2019
Софія КОНДРАТЮК
27977

З 16 оберуть 3-х, а з 10, може, й не оберуть жодного. До з’їзду суддів залишилися лічені дні, а з його порядком денним ще не все зрозуміло. Та чи зміниться щось до 29 жовтня? Можливо, головна його місія буде не кадровою? Адже судді з усієї України зможуть висловитися щодо судової рефо-рми, яка не відбудеться лише у тому разі, якщо Президент відмовиться від власної ініціативи. Про те, яким буде ХVІІ з’їзд і чи варто готуватися до несподіванок, розповів голова Ради суддів, суддя Сьомого апеляційного адміністративного суду Богдан МОНІЧ.


«З’їзд має право обрати суддів КС виключно на підставі списків»

— Богдане Сильвестровичу, попередній перелік питань, що виноситимуться на обговорення позачергового ХVІІ з’їзду суддів, — це обрання трьох суддів Конституційного Суду, двох членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів та звіт органів суддівського самоврядування/врядування про їхню діяльність. Чи змінилося щось у планах?

— Як відомо, 16 жовтня Верховна Рада ухвалила в цілому законопроект №1008, який суттєво змінює процедуру добору членів ВККС. Тому очевидно, що це може вплинути на роботу з’їзду, зокрема на питання щодо обрання двох членів комісії за нашою квотою. Разом з тим слід зважати й на те, що цей проект ще не підписав Президент, він не опублікований, а тому не став законом. У ЗМІ поширюється інформація про низку зауважень до цього документа. Тому те, чи розглядатиметься питання про обрання членів ВККС, цілком залежить від дати набрання чинності ухваленим законом.

— Після того як рада рекомендувала на посаду судді КС одних кандидатів і відмовила іншим, її стали критикувати ті, хто почув «ні». Їхнім головним аргументом було те, що рада нібито перебрала на себе функції з’їзду. Як ви оцінюєте місію органу самоврядування у наданні таких рекомендацій?

— Загалом мене дивує позиція таких кандидатів, поясню чому. Нагадаю, що відповідні процедури добору кандидатів та призначення суддів КС були запроваджені законом «Про Конституційний суд України» від 13.07.2017 №2136-VII. Вони жодних змін не зазнали. Сутність цих процедур полягає в тому, що підготовку питання щодо розгляду на конкурсних засадах кандидатур претендентів на посаду судді КС здійснюють три суб’єкти, які виступають у ролі конкурсних комісій:

• конкурсна комісія, яку створює глава держави;

• комітет Верховної Ради, до предмета відання якого належать питання правового статусу КС;

• Рада суддів.

У всіх випадках це означає, що ці суб’єкти за результатами вивчення документів і відомостей, наданих кандидатами, а також співбесіди готують рекомендації щодо кожного претендента.

Після цього вони складають списки кандидатів, на підставі яких суб’єкти призначення (в тому числі і з’їзд суддів) приймають відповідні рішення. Такі списки мають налічувати таку кількість кандидатур, яка щонайменше втричі перевищує чисельність вакансій.

Це означає, що з’їзд має право прийняти відповідні рішення виключно на підставі цих списків.

Подібну процедуру РСУ вже проводила у листопаді 2017 року, коли на одну вакантну посаду судді КС було рекомендовано лише 6 кандидатів з 18-ти.

Ще у 2017-му перед прийняттям відповідних рішень ми обговорювали ці питання і дійшли однозначних висновків, що чинні норми законодавства не дають права раді ухвалювати будь-які положення про проведення конкурсів та виставляти будь-які оцінки кандидатам під час співбесіди.

Навпаки, виходячи з того, що РСУ є колегіальним органом та всі свої рішення приймає більшістю голосів, було передбачено, що кожен із членів ради під час голосування щодо надання рекомендації самостійно визначатиме, чи має кандидат високі моральні якості, які дозволяють претендувати на посаду судді КС, та чи є він правником із визнаним рівнем компетентності. Також кожен із членів ради мав ураховувати інші вимоги законодавства (наприклад, у частині політичної нейтральності).

Таким чином, «правила гри» у процедурі конкурсного відбору були відомі заздалегідь. І ці «правила гри» та роль ради у відповідних процедурах не мали жодних зауважень від будь-яких зацікавлених осіб.

— Чому незадовго до самої співбесіди окремі кандидати в соціальних мережах стали висловлювати думки про те, що роль ради має бути виключно церемоніальною?

— Мені важко відповісти на це запитання. До речі, думки про «церемоніальність» поділяли окремі члени РСУ і ми дискутували на цю тему. В результаті дійшли згоди із цього питання: кожен визначатиме самостійно, чи підтримувати певного кандидата. Результати голосування також показали, що всі члени РСУ погодилися з тим, що роль найвищого органу суддівського самоврядування у цих питаннях не може бути церемоніальною. Це пов’язано з тим, що три кандидати не набрали жодного голосу «за» на свою підтримку.

В ході обговорення цього питання ми також дійшли висновку, що не можна змусити члена ради як голосувати за всіх 33 кандидатів, так і не голосувати за тих осіб, яких він вважає такими, що не відповідають критеріям, визначеним законом.

«Та обставина, що суддя все життя працює в суді першої інстанції, жодним чином не робить його менш фаховим»

— Що вплинуло на те, що рада рекомендувала на високі посади у КС кандидатів без наукових ступенів та без досвіду роботи навіть у апеляційній інстанції?

— А хіба законодавство визначає такі вимоги до кандидата, як досвід роботи в апеляційній інстанції чи наявність наукового ступеня? Ні. Тому ці критерії не могли бути визначальними, хоча, безумовно, вони враховувалися щодо тих кандидатів, які мають відповідний досвід та/або науковий ступінь.

На мою думку, кожен суддя апріорі є фахівцем з визнаним рівнем компетентності, оскільки посада судді є вершиною юридичної професії. Багато правників роками йдуть до цієї професії, і не всім це вдається. І це стосується суддів усіх рівнів та юрисдикцій: як працюючих, так і у відставці. Цей рівень компетентності, як мінімум, визнає держава, коли довіряє суддям одну з найважливіших функцій — здійснення правосуддя. І та обставина, що суддя все життя працює в суді першої інстанції, жодним чином не робить його менш фаховим.

Звичайно, у жодному разі не хочу применшити важливість інших юридичних професій, особливо науковців, але ваше запитання стосувалося рекомендування кандидатів, які є суддями.

— Яким основним критерієм ви керувалися, проводячи співбесіду з кандидатами? Адже судді загальної юрисдикції аж ніяк не можуть перевірити високий рівень знання Основного Закону. Чи могли ви запросити для оцінювання кандидатів професорів конституційного права чи, наприклад, суддів КС у відставці?

— Насамперед я не погоджуся з тим, що судді не можуть перевірити відповідність кандидата визначеним законодавством вимогам для обрання на посаду судді КС. З’їзд суддів — це і є судді, і саме вони наділені правом обирати суддів КС. Так само і члени ради, обрані суддями, відповідно до вимог чинного законодавства повинні приймати рішення про надання рекомендації щодо кожного кандидата на цю високу посаду.

Я вже говорив, що кожен суддя є правником із визнаним державою рівнем компетентності. Адже щоденно застосовує у своїй діяльності безліч нормативно-правових актів, зіставляє їх між собою, тлумачить, усуває колізії у правових нормах. Кожен суддя має право застосувати норми Конституції як норми прямої дії. Тому не було потреби залучати до співбесід будь-яких інших осіб. Тим більше що такі процедури не передбачені законодавством.

Якщо говорити про критерії, якими керувалися члени ради, то я орієнтував їх на те, щоб під час співбесіди вони намагалися з’ясовувати питання, які допоможуть визначити моральні якості кандидата, рівень компетентності, а також те, чи відповідає він вимогам політичної нейтральності, чи дотримується правил етичної поведінки.

Кожен член РСУ сам визначався із цих питань щодо кожного кандидата. Так само робитиме і кожен делегат з’їзду під час голосування.

— Що для вас мало значення при прийнятті рішення щодо кандидата?

— Важливо було почути думку кандидата про його бачення основних проблем у діяльності КС та шляхів їх вирішення.

Якщо говорити про суддівський корпус, то майже кожен претендент указував, що найбільшою проблемою КС є порушення строків розгляду конституційних подань та їх тривале невирішення. І це стосується не лише питань, які впливають на діяльність органів судової влади чи стосуються судоустрою. З огляду на те що суди щоденно застосовують норми законодавства у своїй діяльності, розгляд конституційних подань має бути більш оперативним, оскільки це безпосередньо впливає на відновлення порушених прав при розгляді судових спорів.

Так само мене цікавило питання, чому в більшості випадків КС визнає закон чи інший правовий акт неконституційним з моменту ухвалення рішення, а не з більш ранньої дати. Адже коли у певних правовідносинах роками застосовується акт, що в подальшому визнається неконституційним, то відновити порушені права досить проблематично: з одного боку, констатується, що акт неконституційний, а з іншого — на момент застосування його у певних правовідносинах (виплата пенсії, зменшення пенсійного віку, звільнення з роботи тощо) він був чинним.

Також важливим чинником для членів РСУ було те, чи представляє кандидат суддівську спільноту. І для мене очевидно, що і делегати з’їзду теж хотіли б обрати до КС її представника. Це пов’язано з тим, що єдиний орган конституційної юрисдикції фактично формується трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою.

Як показує історичний досвід України, після кожної зміни влади у той чи інший спосіб відбувається зазіхання на незалежність судової влади. А тому дуже важливо, щоб судді КС, особливо обрані суддівським корпусом, усвідомлювали важливість гарантій незалежності та самостійності суддів як представників судової влади, судів як судових органів та роль КС у цих питаннях. Адже саме КС має стати надійним арбітром між гілками влади та своїми рішеннями спрямовувати їхню діяльність на утвердження прав і свобод людини, побудову правової держави, де судова влада є самостійною та незалежною.

«Позитивних відгуків про роботу ВККС від суддів, які не є членами комісії, я майже не чув»

— Наступне питання порядку денного — обрання членів ВККС  — цілком залежало від парламенту. Чи має традиція обирати «кваліфікаційників» за квотами від суддів, адвокатів тощо свої переваги перед процедурою призначення членами Вищої ради правосуддя?

— Ми вже говорили про це на початку розмови. Це залежить не лише від парламенту, який вже сказав своє слово, а і від Президента як гаранта додержання Конституції.

Що стосується традицій обирати членів ВККС за названими вами квотами, то вона мені імпонує, але безвідносно до формування конкретних органів. Сьогодні найбільш збалансованою з точки зору поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову вважаю процедуру обрання членів ВРП. Можливо, за подібними квотами було б доцільно обирати і суддів КС: половину формують судді, а решту — Президент, Верховна Рада, представники вищих навчальних закладів та наукових установ тощо.

Водночас якщо говорити про ВККС, то в цьому контексті пріоритетним є не те, хто обирає членів ВККС, а те, яке місце займає цей орган у судовій владі та які функції здійснює.

Сьогодні ВККС є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя. При цьому в законодавстві не визначено, що він є самостійним та незалежним. Його існування не передбачене в Конституції.

Відповідно до висновків та рекомендацій Групи держав проти корупції Ради Європи (GRECO), зокрема звіту «Запобігання корупції серед народних депутатів, суддів та прокурорів. Профілактика корупції. Члени парламенту, судді та прокурори. Висновки та тенденції» (четвертий раунд оцінювання GRECO), варто проаналізувати доцільність зменшення кількості органів, які беруть участь у призначенні суддів. У п.140 цього висновку вказано, що слід також з’ясувати, чи дійсно існує потреба зберігати такі додаткові органи, як ВККС і громадська рада доброчесності, якщо реформована ВРП доведе свою незалежність, неупередженість та ефективність на практиці.

Загалом слід погодитися, що багато процедур, якими фактично займається ВККС, підлягають подальшому ревізуванню з боку ВРП і в багатьох випадках підходи цих органів до одних і тих самих питань різняться. Тому виникає логічне запитання: чи доцільно зберігати два органи, які виконують однакові або подібні функції?

Разом з тим позбавлення найвищого органу суддівського самоврядування права вирішувати одне з питань, яке стосується функціонування судової влади, викликає певну тривогу, особливо на тлі заяв окремих політиків про те, що з’їзд суддів є радянським рудиментом.

— Чи не стане це першим кроком до нівелювання органів суддівського самоврядування у вирішенні питань щодо внутрішньої діяльності?

— Останніми роками ми вже спостерігали подібне: коли Конституція була доповнена ст.1301, яка передбачає: для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до закону діє суддівське самоврядування, а профільним законом повноваження РСУ як найвищого органу суддівського самоврядування між з’їздами були суттєво звужені саме у питаннях захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів.

— Ви як голова РСУ спілкуєтеся із суддями у регіонах. Як вони оцінюють свою співпрацю з ВККС? Чи схвалюють намір перезапустити цей орган?

— Позитивних відгуків про роботу ВККС від суддів, які не є членами комісії, я майже не чув. Ті судді, які пройшли кваліфоцінювання або перемогли у конкурсах, здебільшого не висловлюють оціночних суджень про роботу комісії. Від суддів, які дістали негативний результат під час оцінювання або взагалі «зависли» у відповідних процедурах, чую лише негативні відгуки. Те саме стосується колег, які тривалий час здійснюють правосуддя при нестачі кадрів або ж були позбавлені права взяти участь у конкурсі в порядку переведення.

Водночас думки щодо повного перезапуску ВККС не дуже поширені. У більшості випадків мова йде про необхідність удосконалення роботи комісії.

«Невиконані рекомендації з’їздів можна розглядати як своєрідний дороговказ для здійснення реформ»

— З’їзд — єдиний майданчик для обміну думками між суддями, проте кожного разу з виконанням його рішень виникають якісь проблеми. Які рішення попереднього з’їзду залишилися невиконаними?

— На жаль, мушу констатувати, що останніми роками посилюється тенденція до ігнорування думки суддівського корпусу щодо напрямів реформування системи судоустрою. Нагадаю, що після подій 2014 року суддівський корпус зайняв конструктивну позицію, яка полягала у сприянні органам державної влади в реалізації започаткованих реформ.

Також судова влада першою делегувала своїх представників до складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції. ХІІ, позачерговий, з’їзд суддів, що відбувся 25—26 вересня 2014 року, першим призначив своїх представників до оновлених складів Вищої ради юстиції та ВККС; за новими правилами суддів призначили на адміністративні посади.

У грудні 2014-го РСУ затвердила Стратегію розвитку судової системи на 2015—2020 роки.

У зверненнях ХІІІ з’їзду суддів до Українського народу, Президента, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра суддівський корпус указував на складні питання, що можуть виникнути під час запровадження запропонованих змін.

У 2017 — 2018 роках чергові та позачергові з’їзди суддів у своїх рішеннях неодноразово окреслювали складні питання у діяльності судової влади, давали рекомендації щодо можливих шляхів їх вирішення, однак у більшості випадків ці рекомендації залишилися без належної уваги.

Якщо проаналізувати рішення з’їздів, то комплекс основних проблем майже не змінився:

• незалежність судів, суддів, захист їхніх професійних інтересів;

• дискримінація в оплаті праці та виплаті суддівської винагороди суддям у відставці;

• охорона судів, життя, здоров’я та майна суддів та їхніх сімей;

• нерівні умови праці суддів (штатна чисельність та навантаження);

• питання судоустрою, зокрема реорганізації та ліквідації судів.

— Чи є об’єктивні причини того, що з’їзд утратив свій авторитет?

— Я не можу погодитися, що з’їзд утратив свій авторитет. Якщо проаналізувати рішення з’їздів, то кожне з них відображає реальний стан речей у конкретний історичний період розвитку Української держави. Висновки з’їздів є авторитетними, оскільки демонструють думку суддівського корпусу.

Окремі рішення з’їду були втілені в життя, і це дало позитивний результат. Маю на увазі послаблення політичного впливу на процедури призначення суддів, посилення комунікаційної діяльності судової влади на всіх рівнях та вжиття заходів у напрямі її відкритості. Також є певні зрушення у питаннях судової охорони.

Що стосується невиконаних рекомендацій з’їздів, то вони теж надзвичайно важливі, оскільки не втратили своєї актуальності. Ці рекомендації можна розглядати як своєрідний дороговказ для здійснення реформ. Чому вони не втілюються в життя? У більшості випадків це пов’язано з відсутністю політичної волі.

— Чого ви очікуєте від ХVІI з’їзду? Чи може він стати революційним з погляду утвердження незалежності судової влади?

— Цей з’їзд планувався як кадровий. Тому насамперед очікую, що він вирішить кадрові питання. Сьогодні ми не повинні втратити можливість обрати до КС гідних кандидатів, оскільки від цього багато в чому буде залежати, чи може подальша робота Конституційного Суду стати ефективнішою.

Крім того, з моменту скликання з’їзду до його проведення були запропоновані суттєві зміни до законодавства в частині судоустрою та статусу суддів. Почалося розроблення нових концепцій щодо організації судової влади (дисциплінарних процедур, кваліфікаційного оцінювання, інституту мирових суддів, запровадження повноцінного інституту присяжних, суддівської винагороди тощо). Отже, з’їзд має висловитися і щодо основних напрямів реформування.