Убив наосліп
Не є перевищенням меж необхідної оборони відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло, незалежно від тяжкості заподіяної шкоди. Такий висновок зробив ВС в постанові №149/916/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
24 липня 2019 року м.Київ №149/916/17
Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — МАЗУРА М.В.,
суддів: МАТІЄК Т.В., ЯКОВЛЄВОЇ С.В. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого Особи 1 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23.03.2018 та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27.07.2018 та касаційну скаргу прокурора на ухвалу АСВО від 27.07.2018 в кримінальному провадженні №120170203300000059 за обвинуваченням Особи 1, громадянина України, який народився Інформація 1 у м.Вінниця, проживає за Адресою 1, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмільницького міськрайсуду від 28.03.2018 Особу 1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.124 КК, та призначено йому покарання у вигляді обмеження волі на 2 роки.
Згідно з вироком суду першої інстанції 8.02.2017, о 1-й год. ночі, Особа 2, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, перебуваючи за місцем проживання Особи 3 за Адресою 1, вчинив з останньою сварку на ґрунті ревнощів, при цьому розбив скло, унаслідок чого Особа 3 отримала тілесні ушкодження, а саме — порізи обличчя. З метою уникнення подальшої сварки Особа 3 покинула свій будинок та вирушила до будинку свого сусіда Особи 1, мешканця Адреси 1. Під час перебування Особи 3 в будинку Особи 1 до цього домоволодіння прийшов Особа 2, який, відчинивши вхідні двері будинку і перебуваючи на його порозі, продовжив сперечатися з Особою 3 та висловлювати образи в її бік. У цей час Особа 1, маючи неприязні стосунки з Особою 2 та будучи обуреним поведінкою останнього щодо Особи 3, маючи умисел на заподіяння Особі 2 тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, взявши до правої руки дерев’яну палицю, яка лежала при вході в будинок, завдав близько 5 ударів в ділянку голови Особі 2, від чого останній впав на бетонне покриття порогу будинку та знепритомнів. Інформація 2 о 2:41 Особа 2 помер в КУ «Хмільницька центральна районна лікарня». Смерть Особи 2 настала від вказаної відкритої черепно-мозкової травми. Між відкритою черепно-мозковою травмою, яка ускладнилась набряком і напуханням головного мозку, та смертю Особи 2 є причинно-наслідковий зв’язок.
Ухвалою АСВО від 27.07.2018 зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений Особа 1 порушує питання про скасування судових рішень та закриття провадження у справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно кваліфікували дії засудженого як «перевищення меж необхідної оборони». Вказується, що засуджений захищався від неправомірних дій потерпілого, що умислу на спричинення будь-яких ушкоджень у нього не було, що він внаслідок поганого зору взагалі не бачив, куди саме наносились удари, що потерпілий намагався проникнути у житло засудженого, а тому в його діях є необхідна оборона.
Прокурор у касаційній скарзі вказує на незаконність ухвали апеляційного суду та порушує питання про її скасування та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, суд першої інстанції у вироку не сформулював обвинувачення за ст.124 КК, а суд апеляційної інстанції в ухвалі виписав обставини, які судом першої інстанції не встановлені. Зазначається про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що дії Особи 1 суди неправильно кваліфіковані за ст.124 КК, їх слід кваліфікувати за ч.2 ст.121 КК, що суди неправильно дали оцінку доказам у справі та обставинам вчиненого кримінального правопорушення. Вказується, що внаслідок неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність засудженому було призначено покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м’якості.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора та заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з’явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило <…>.
Мотиви Суду
У касаційних скаргах прокурора та засудженого порушуються питання щодо правильності застосування закону про кримінальну відповідальність. При цьому прокурор вказує на те, що судом не застосовано закон, який має бути застосовано, а саме — ч.2 ст.121 КК, а засуджений посилається на безпідставне незастосування судом ч.5 ст.36 КК, оскільки в його діях не було перевищення меж необхідної оборони.
Судом першої інстанції Особу 1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.124 КК.
Відповідно до ст.124 КК кримінальна відповідальність передбачена за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
Відповідно до вимог ч.1 ст.36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Згідно із ч.3 ст.36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
За змістом ч.5 ст.36 КК, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення чи неперевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання, наявність чи відсутність обставин, передбачених ч.5 ст.36 КК.
Разом з тим, наводячи у вироку обставини, які він встановив, місцевий суд фактично виклав обвинувачення за ч.2 ст.121 КК, яке пред’явлено Особі 1 органами досудового розслідування. Також суд зазначив, що вина Особи 1 у скоєнні злочину підтверджується низкою доказів.
Однак у подальшому місцевий суд визнав Особу 1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.124 КК. При цьому свої висновки щодо зміни кваліфікації дій Особи 1 суд першої інстанції мотивував тим, що ініціатором конфлікту був саме Особа 2, що після того, як Особа 1 зрозумів, що поранив потерпілого, він припинив будь-які дії і не продовжував наносити удари палицею, а викликав швидку медичну допомогу, поліцію та повідомив родичів потерпілого про інцидент. Таким чином, як зазначив суд, поведінка Особи 1 після відвернення нападу однозначно свідчить на його користь та підтверджує те, що він не мав наміру спричиняти умисні тяжкі тілесні ушкодження, що заподіяли смерть Особи 2, який, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, у нічну пору доби намагався проникнути до приміщення Особи 1, який неодноразово виштовхував його з будинку. У свою чергу Особа 1 є особою з обмеженим зором, в якого під час сутички з потерпілим впали окуляри, внаслідок чого він не міг чітко оцінювати обстановку навколо нього, перебував у стані сильного емоційного напруження, за відсутності умислу на позбавлення життя, з метою захисту наніс кілька ударів палицею по голові, що спричинило смерть Особи 2, після чого викликав працівників поліції, швидку допомогу, родичів потерпілого та накрив одіялом лежачого на землі Особу 2, тобто намагався йому допомогти.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що, виходячи із зібраних доказів, є всі правові підстави для зміни кваліфікації дій обвинуваченого із ч.2 ст.121 КК на ст.124 КК, яка покращує становище обвинуваченого, оскільки Особа 1 умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження, із перевищенням меж необхідної оборони щодо Особи 2, тому в діях обвинуваченого Особи 1 є ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.124 КК, тобто умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене з перевищенням меж необхідної оборони.
Проте, дійшовши такого висновку, суд першої інстанції взагалі не навів у вироку формулювання обвинувачення за ст.124 КК, яке він визнав доведеним.
Разом з тим місцевий суд, дійшовши висновку про наявність необхідної оборони та про перевищення її меж з боку Особи 1, на його обґрунтування послався вибірково на окремі обставини вчинення кримінального правопорушення, не надавши при цьому вказаним обставинам відповідної оцінки, не зіставив їх з іншими доказами з точки зору їх взаємозв’язку. Так, суд першої інстанції не дав оцінки відповідності чи невідповідності знаряддя захисту і нападу, місцю нанесення засудженим ударів потерпілому (всередині будинку чи зовні), їх кількості та локалізації, механізму їх спричинення, характеру небезпеки, що загрожувала Особі 1, обставинам, що могли вплинути на реальне співвідношення сил потерпілого Особи 2 та засудженого Особи 1, їхні фізичні дані (вік, стан здоров’я), раптовості нападу, неготовності до його відбиття та іншим факторам. Крім того, не дав належної оцінки показанням самого Особи 1 щодо проникнення потерпілого Особи 2 до його житла та показанням свідка Особи 3 щодо відсутності такого проникнення.
За таких обставин суд касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин, вивчивши матеріали провадження, дійшов висновку, що суд першої інстанції, перекваліфіковуючи дії Особи 1 з ч.2 ст.121 КК на ст.124 КК, не встановив конкретних обставин справи, не проаналізував та не дав відповідної юридичної оцінки наявності чи відсутності акту суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого Особи 2 й акту захисту з боку засудженого Особи 1, не встановив їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. Також суд не перевірив належним чином доводів прокурора щодо наявності в діях Особи 1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК. Крім того, кваліфікуючи дії Особи 1 як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, суд не перевірив наявності чи відсутності підстав для застосування ч.5 ст.36 КК.
У подальшому апеляційний суд, переглядаючи зазначене кримінальне провадження, на вказані порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону уваги не звернув. Більше того, апеляційний суд, не виправивши наведених порушень, допущених судом першої інстанції, не перевіривши належним чином відповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, сам допустив порушення кримінального процесуального закону.
Так, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що «судом першої інстанції встановлено, що… Особа 1, будучи обуреним поведінкою Особи 2 щодо Особи 3, намагався виштовхнути Особу 2 за двері свого будинку, і оскільки це не вдалось, бо останній перебував у стані алкогольного сп’яніння, чинив супротив та наносив удари Особі 1, в результаті чого Особа 1 з метою захисту від незаконного вторгнення Особи 2 в його будинок та спричинення тілесних ушкоджень Особі 3, взявши до правої руки дерев’яну палицю, яка лежала при вході в будинок, перевищуючи межі необхідної оборони, наніс потерпілому Особі 2 близько 5 ударів у ділянку голови, від чого останній впав на бетонне покриття порогу будинку та знепритомнів. Після чого обвинувачений Особа 1 подзвонив в поліцію, родичам Особи 2 та повідомив про обставини правопорушення».
Разом з тим зазначені обставини судом першої інстанції фактично не встановлені. Так само вказані обставини не встановлювалися і судом апеляційної інстанції.
Крім того, апеляційним судом належним чином не перевірені були й доводи апеляційних скарг як прокурора та потерпілої щодо відсутності в діях Особи 1 необхідної оборони, так і захисника та обвинуваченого щодо відсутності в діях Особи 1 складу злочину, передбаченого ст.124 КК, оскільки обвинувачений захищався від неправомірних дій потерпілого і не мав жодного умислу його вбивати, що в його діях відсутнє перевищення меж необхідної оборони.
За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності кваліфікації дій Особи 1 за ст.124 КК є передчасними, а тому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого необхідно усунути вказані недоліки, перевірити позицію сторони обвинувачення щодо необхідності кваліфікації дій Особи 1 за ч.2 ст.121 КК та позицію сторони захисту щодо відсутності в його діях перевищення меж необхідної оборони і постановити законне та обґрунтоване рішення.
Виходячи із зазначеного та керуючись стст.433, 434, 436, 437, 438 ч.1 пп.1, 2, 441, 442 КПК, ВС вважає, що касаційні скарги засудженого Особи 1 та прокурора підлягають частковому задоволенню.
З цих підстав Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу засудженого Особи 1 та касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23.03.2018 та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27.07.2018 щодо Особи 1 скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.