Закон і Бізнес


Легітимація підвалу


№40 (1442) 12.10—18.10.2019
24654

Володіння майном за договором унеможливлює набуття його у власність за набувальною давністю. Такий висновок зробив ВС в постанові №465/6560/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

14 серпня 2019 року                         м.Київ                               №465/6560/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ТІТОВА М.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: ЖДАНОВОЇ В.С., ІГНАТЕНКА В.М., КАРПЕНКО С.О., СТРІЛЬЧУКА В.А. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника Львівської міської ради Вовк І.В. та заступника прокурора Львівської області Голомші А.М. в інтересах Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду м.Львова від 23.10.2015 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 6.07.2017.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Особа 1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов’язати Львівську міськраду дати їй дозвіл на перепланування підвального приміщення площею 23,9 м2 в будинку за Адресою 1; зобов’язати міськраду дати дозвіл на перепланування нежитлових приміщень площею 147,8 м2, що розміщені у внутрішньому дворі будинку за Адресою 2; визнати за Особою 1 право власності на підвальне приміщення площею 23,9 м2 в будинку за Адресою 1 визнати за Особою 1 право власності на нежитлові приміщення площею 147,8 м2, що розміщені у внутрішньому дворі будинку за Адресою 2.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що володіє нежитловим підвальним приміщенням площею 23,9 м2 в будинку за Адресою 1 та нежитловими приміщеннями площею 147,8 м2 у внутрішньому дворі будинку за Адресою 2.

Позивач мала намір провести перепланування в зазначених приміщеннях, у зв’язку із чим зверталася до відповідача та Львівського комунального підприємства «Затишне».

У відповідь на свої звернення отримала від ЛКП «Затишне» та департаменту містобудування Львівської міськради інформацію про необхідність надання документів, що підтверджують набуття права власності та його державну реєстрацію, технічного паспорта, поверхових планів, топографічного знімання, передпроектних пропозицій, договору про встановлення земельного сервітуту, акта обстеження приміщення, акта прийняття в експлуатацію димових і вентиляційних каналів, реставраційного завдання, позитивних висновків управління охорони історичного середовища міськради.

Позивач із діями відповідача не погоджується, оскільки зазначене нерухоме майно нею набуто за набувальною давністю до моменту прийняття закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського райсуду від 16.11.2016 позов задоволено частково, визнано за Особою 1 право власності на нежитлові приміщення площею 147,8 м2 в будинку за Адресою 2, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено добросовісне заволодіння, відкрите та безперервне володіння позивачем нежитловими приміщеннями площею 147,8 м2 в будинку за Адресою 2.

Крім того, усупереч вимогам ст.60 ЦПК позивачем не надано суду доказів добросовісного заволодіння та відкритого й безперервного володіння протягом установленого законом строку підвальними приміщеннями площею 23,9 м2 в будинку за Адресою 1.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою АСЛО від 6.07.2017 апеляційну скаргу Львівської місцевої прокуратури №1 відхилено, рішення Франківського райсуду від 23.10.2015 залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд прийшов до правильного висновку про добросовісне, відкрите та безперервне володіння позивачем нежитловим приміщенням площею 147,8 м2 в будинку за Адресою 2 з 1986 року.

Крім того, апеляційний суд не погодився з доводами апеляційної скарги в частині, що справу розглянуто судом з порушенням правил підсудності, оскільки позовні вимоги заявлені щодо двох об’єктів нерухомого майна — приміщень на вул. Горбачевського (Франківський район м.Львова) та на пл. Ринок (Галицький район), а позивач звернулася з позовом за місцезнаходженням одного з об’єктів нерухомості.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У серпні 2017 року представник Львівської міськради подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просив скасувати рішення Франківського райсуду від 23.10.2015 й ухвалу АСЛО від 6.07.2017 та ухвалити нове — про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що приміщення площею 147,8 м2 за Адресою 2 зареєстроване на праві власності за територіальною громадою м.Львова.

Крім того, судами не взято до уваги, що виписка з протоколу засідання міжвідомчої комісії Ленінського району м.Львова від 5.08.86, якою вирішено надати у володіння нежитлове приміщення загальною площею 150 м2, не породжує цивільних відносин відповідно до ст.4 ЦК УРСР.

У серпні 2017 року заступник прокурора Львівської області Голомша А.М. подав до ВСС касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просив скасувати рішення Франківського райсуду від 23.10.2015 й ухвалу АСЛО від 6.07.2017 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з випискою з протоколу засідання міжвідомчої комісії Ленінського району м.Львова від 5.08.86 користування приміщенням Особою 1 є безстроковим, тож таке володіння добросовісним не вважається, а в позивача відсутні підстави для набуття права власності на спірне приміщення за набувальною давністю.

Також судом першої інстанції не встановлено власника спірного майна, а судом апеляційної інстанції не дано належної оцінки інформації, яка міститься в реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме — тому, що за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міськради 11.05.2004 зареєстровано право власності в цілому на будинок за Адресою 2 на підставі рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому м.Львова від 14.04.87.

Судами не враховано правил виключної підсудності, оскільки приміщення за Адресою 2 не розташоване на території Франківського району, а територіально належить до Галицького району м.Львова, тому спір у даній частині не підсудний Франківському райсуду.

При цьому спірні нежитлові приміщення відповідно до рішення Львівської міськради №1311 від 9.12.2005 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м.Львова» перебувають у затверджених межах історичного ареалу та зони регулювання забудови території міста, взяті під охорону ЮНЕСКО, що, безумовно, зачіпає суспільний інтерес та є підставою для вжиття прокуратурою заходів представницького характеру <…>.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до ст.213 Цивільного процесуального кодексу від 18.03.2004 (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення) рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст.214 ЦПК 2004 року).

Фактичні обставини справи, установлені судами

Судами встановлено, що відповідно до поверхових планів будинку за Адресою 2, нежитлові приміщення розташовані на 1—3-му поверхах у внутрішньому подвір’ї будинку.

Згідно з випискою з протоколу засідання міжвідомчої комісії Ленінського району від 5.08.86 Особі 1 вирішено надати у володіння нежитлове приміщення загальною площею 150,00 м2 на 1—3-му поверхах у дворі будинку за Адресою 2.

Відповідно до технічного паспорта нежитлових приміщень у будинку за Адресою 2 за результатами переобмірів площа вказаних нежитлових приміщень на 1—3-му поверхах становить 147,8 м2.

Листом від 10.08.2015 департамент містобудування Львівської міськради повідомив позивачеві перелік документів, які слід подати для перепланування нежитлового приміщення в будинку за Адресою 2. Серед переліку необхідних документів є копії правовстановчих документів на об’єкт нерухомості та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

З договору оренди нерухомого майна від 2.01.2013 вбачається, що 2.01.2013 Особа 1 передавала Особі 2 частину нежитлових приміщень загальною площею 147,8 м2 у будинку за Адресою 2 для спільного здійснення з Особою 2 підприємницької діяльності на строк до 31.12.2014.

Згідно з угодою про виконання столярних робіт від 8.10.2012 Особа 1 замовляла послуги щодо скління вікон у нежитлових приміщеннях будинку за Адресою 2. Актом передачі виконаних робіт від 12.10.2012 підтверджується виконання столярних робіт щодо скління вікон у нежитлових приміщеннях будинку за Адресою 2.

Відповідно до акта виконаних робіт від 21.03.2012 за замовленням позивача виконано роботи щодо ремонту внутрішніх електромереж у нежитлових приміщеннях будинку за Адресою 2.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном — протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо іншого не встановлено ЦК (ч.1 ст.344).

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК, а саме: наявність суб’єкта, здатного набути у власність певний об’єкт; законність об’єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх зазначених умов у сукупності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб’єктів у поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, у тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже в цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності — добросовісність заволодіння майном.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої палати ВС від 14.05.2019 у справі №910/17274/17.

Установлено, що Особа 1 володіла спірним приміщенням на підставі протоколу засідання міжвідомчої комісії Ленінського району від 5.08.86, що виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже в цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Судом першої інстанції не було з’ясовано власника спірного нерухомого майна, а судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міськради 11.05.2004 зареєстровано право власності вцілому на будинок за Адресою 2.

Крім того, згідно із ч.1 ст.114 ЦПК 2004 року позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Позивачем пред’явлено вимоги з приводу двох об’єктів нерухомого майна, а саме: підвального приміщення площею 23,9 м2 в будинку за Адресою 1 та нежитлових приміщень площею 147,8 м2 в будинку за Адресою 2.

Таким чином, очевидно, що основна частина нерухомого майна розташована в Галицькому районі, і судом першої інстанції, на порушення правил територіальної підсудності, розглянуто справу, що є додатковою безумовною підставою для скасування рішень.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права прийшли до хибних висновків, тому колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому відповідно до вимог ч.1 ст.400 ЦПК колегією суддів не перевіряються.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову — на відповідача; у разі відмови у позові — на позивача; у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (чч.1, 2 ст.141 ЦПК).

Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, ураховуючи задоволення касаційних скарг, скасування рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, з позивача на користь Прокуратури Львівської області підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 606,32 грн. та касаційної скарги — у розмірі 661,36 грн., а на користь Львівської міськради — судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 661,36 грн.

Керуючись стст.141, 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника Львівської міськради Вовк І.В. та заступника прокурора Львівської області Голомші А.М. в інтересах Львівської міської ради — задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 23.10.2015 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 6.07.2017 скасувати й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Особи 1 до Львівської міськради про зобов’язання вчинити дії та визнання права власності за набувальною давністю — відмовити.

Стягнути з Особи 1 на користь Прокуратури Львівської області судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 606,32 грн. та касаційної скарги — у розмірі 661,36 грн.

Стягнути з Особи 1 на користь Львівської міськради судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 661,36 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.