Лауреат почесної відзнаки АПУ-2019 Всеволод Речицький:

«Чинна Конституція — це закон для бідних»

В умовах скандалів довкола рейтингів існують нагороди, які правове співтовариство шанує. І справа навіть не в тому, що нагорода із чистого золота. Відзнаку «За честь і професійну гідність» уже 14 років поспіль отримують гідні люди. З лауреатом почесної відзнаки Асоціації правників України 2019 року Всеволодом РЕЧИЦЬКИМ ми й поспілкувалися.

«Якщо люди не збагатіють у найближчі 3—5 років, то перспективи в нас погані»

— Всеволоде Володимировичу, під час вручення нагороди ви сказали, що нам потрібна інша Конституція. Чому ви так вважаєте? Чи саме з Конституції починаються зміни в державі?

— Конституція — це хоч і маленький документ, але дуже впливовий. Її технічно змінити найлегше. Адже нескладно переписати 30—50 сторінок тексту, правда ж? Але з огляду на юридичну силу цих сторінок фактично можна змінити всю правову ситуацію в країні. Тобто, змінивши Конституцію, ми змінюємо всю атмо-
сферу правозастосування. Як на мене, Україна найбільше потерпає від того, що вона ніяк не попрощається із соціалізмом. І це визнають навіть окремі автори Основного Закону. Ми досі так і не отримали права приватних власників на основний ресурс — землю, бо для цього в нас немає відповідного конституційного підґрунтя. Нині маємо державницьку Конституцію, яка своїми положеннями встановлює різні бар’єри на шляху до швидкого ринкового розвитку.

Минулого року ми внесли зміни до Конституції, якими передбачено подальшу євроінтеграцію. Однак за цими гаслами досі в нас майже нічого немає.

Україні потрібен середній клас. І якщо люди не збагатіють протягом найближчих 3—5 років, то перспективи в нас погані. Виправити ситуацію стратегічно означає змінити Основний Закон. Віддати землю людям, провести тотальну приватизацію та позбавити державу від соціалістичного тягаря.

Нам потрібно покінчити з гібридною «війною». А це можна зробити лише шляхом запровадження в Україні капіталізму, зміни рівня життя і його якості та створення по-справжньому ринкової економіки. Тобто не лише через збільшення фінансування армії, а й через приватизаційне збагачення населення. Фактично ми повинні повернути людям те, що в них забрали більшовики у 1918 році. Бо поки що чинна Конституція — це закон для незаможних.

— Ви вважаєте, що люди готові до того, щоб отримати землю у власність?

— Я поставив би вам риторичне запитання. Чи готові ви до того, щоб вам у кишеню закинули $50000 або $70000? Думаю, що готові. На європейському ринку гектар землі коштує в середньому від $10 тис. до $70 тис. Звісно, до таких цін нам ще далеко. Однак цілком можна очікувати з часом $20000 за гектар. А це свідчить про те, що мільйони людей стануть заможними. Це допоможе змінити всю ситуацію в країні.

— То ви пропонуєте усе приватизувати?

— Ті, хто живе в українській провінції, часто-густо просто ненавидять усе, що відбувається на політичному Олімпі, адже вони живуть за межею бідності. Як не дивно, але по райцентрах почали відроджуватися музичні школи. І викладачі там щасливі, адже мають нормальну зарплату. Оскільки майже всі ці школи приватні. Виявилося, що батьки готові платити гроші, щоб їхні діти отримали нормальну освіту. Приватні вчителі, які останні майже 30 років були «забутим» прошарком у суспільстві, почали відроджувати почуття власної гідності й високу самооцінку.

Так само треба зробити, щоб дітей учили математики, фізики, біології. Все це повинне існувати також на широких приватних засадах. Треба також приватизувати українські університети та скоротити їхню кількість, може, у 10 разів. А зарплата професора елітного українського вишу не повинна суттєво відрізнятися від зарплати судді Конституційного чи Верховного судів.

— Ви гадаєте, що єдина наша надія — це прийдешні покоління?

— Так, ми повинні вмовити президента США Дональда Трампа чи його наступника відкрити в Україні американський університет. Вони нині існують у деяких пострадянських країнах. От ми недавно обирали стипендіатів на навчання за кордоном. Але що це в масштабах держави: 10—20 студентів на рік?! Китайці вчать своїх громадян тисячами. Навіть у тому самому Казахстані ситуація відповідна.

Зміни до Конституції, звісно, всіх наших проблем не вирішать. Проте ми зможемо показати, що змінили свій стратегічний, світоглядний вектор. Що нарешті почали дивитися в майбутнє, а воно — судячи з усього — виключно за капіталізмом.

«Правозахист потрібен тоді, коли держава не спрацьовує»

— Більш ніж 20 років тому ви готували проект закону про статус народного правозахисника. Чи потрібні зараз правозахисники?

— Розумієте, правозахист, як і будь-яке інше суспільне явище, має тенденцію до виродження. Дехто з правозахисників звик до великих європейських грантів. І згодом це перетворилося на якусь самостійну мету. Люди ганяються за цими грошима, мають при цьому досить цікаве життя, мандрують світом. Але, як на мене, ніщо не замінить чесного суддю, професійного адвоката та справедливого прокурора. Правозахист потрібен тоді, коли держава не спрацьовує. Тому з паліативною метою правозахисники потрібні. Проте чи потрібно це в таких масштабах, як зараз, — неоднозначне питання.

Зараз правозахисні організації є потужними та багатими, тож стали в певному сенсі на заваді ринку. Я цілком підтримую Д.Трампа в тому, що він не підписав від імені США продовження дії великої екологічної угоди. Екологічні правозахисні організації тяжіють до створення квазісоціалістичного світу. А для України цей світ — просто отрута. Тож треба покінчити з цим якомога швидше.

Німеччина за 5 повоєнних років еволюціонувала до довоєнного стану в економіці. А Україна замість цього поки що лише деградує. Навіть позитивні економічні показники у нас, порівняно з аналогічними показниками інших європейських держав, свідчать про зростаюче відставання.

— Чи потрібно позбавити всі категорії населення соціальних гарантій? Наприклад, соціального захисту військовослужбовців, передбаченого Конституцією?

— Я вважаю, що майже всі соціальні гарантії потрібно замінити дієвими ринковими механізмами. Дати нашим офіцерам через ринкові механізми (кредити тощо) можливість нормально адаптуватися та повернутися до мирного життя. Адже не секрет, що колишні офіцери вермахту живуть нині набагато краще, ніж колишні радянські офіцери. У Німеччині ми спостерігаємо механізм справедливості в дії: люди віддавали життя за державу, і вона це поважає. У нас мало не навпаки: спочатку всіх закликають пожертвувати собою. Потім виявляється, що ці жертви були не зовсім правильними, а згодом — що вони взагалі були неправильними. Потому політична ситуація змінюється і люди опиняються за бортом життя. Вони ніби вороги для всіх, в тому числі для своєї «легковажної» держави.

Я сказав би, що політично ми перебуваємо в дитячому стані і з цим потрібно якомога швидше покінчити. Але вибратися з цього ми можемо виключно через одне — абсолютизм приватної власності, глибоку повагу до неї. Треба приватизувати освітні установи й промисловість, віддати людям землю в руки, а згодом і зброю. Адже людина повинна почуватися впевнено, розуміти, що їй дійсно довіряють.

«Ми хочемо перемін, але не знаємо, як їх зробити»

— Досить часто у своїх промовах ви стверджуєте, що олігархи — це добро для України. Поясніть, будь ласка.

— Дійсно, я вважаю, що наші олігархи — це новий для України клас людей. У нас так: тільки-но людина досягла чогось, заробила пристойні гроші — відразу вішають ярлик. Але це сумний відгук минулої епохи, коли заможних просто висилали до Сибіру або розстрілювали. Треба жити по-іншому, наприклад, як в Америці. Подивіться на Ілона Маска. Людина запускає ракети заради власного задоволення. Це країна щасливих і творчих мільйонерів і мільярдерів. Сподіваюся, що й в українських мільярдерів будуть гарні перспективи.

Усе це може реалізуватися, адже Україна забезпечена ресурсами на найвищому рівні. А поки що в нас так: Леніна поскидали, проте олігархи все одно «погані». Але ж він теж їх не любив. Це якийсь дитячий стан політичної свідомості. Ми хочемо перемін, але не знаємо, як їх зробити.

— Оскільки ви є фахівцем у сфері конституційного права та державного управління, дайте 5 порад для Уряду. Які зміни їм потрібно запровадити, щоб в Україні почався розквіт?

— По-перше, створити справжню конституційну комісію, поставити їх на зарплату та контролювати їхню діяльність. І нехай напрацюють новий текст Конституції. А також залучити іноземних експертів та добре їх слухати. Оскільки із цього колись починали, ще в 1992 році.

По-друге, земельна реформа. Потрібно запустити землю в ринковий обіг. Ще Михайло Грушевський казав, що гарний земельний закон — то і є дієва Конституція для України.

По-третє, створення американського університету. До речі, ми з Євгеном Захаровим в день, коли вбили Сергія Нігояна, були на прийомі у посла Швейцарії. Він тоді запитав у нас, що вони можуть зробити для України. І я відверто відповів: нам потрібне запровадження й початкове фінансування американського університету. Хоча б на 5 років. А далі бізнес зрозуміє переваги та фінансуватиме цю установу самостійно.

По-четверте, скоротити кількість вишів, приватизувати їх та зробити їх справжніми університетами. Ліквідувати той фантастичний розрив в бюджетних зарплатах, який нині існує в Україні. Судді КС отримують десь по 300 тис. грн. на місяць. Уявіть собі, як працювали б професори, якби почали отримувати хоча б третину такої зарплати. Крім цього, слід поставити до майбутніх професорів вимогу отримати PhD в Європі чи США протягом, наприклад, 10—15 років.

І, по-п’яте, інвестувати в молодь. Вчити її, вкладати в неї кошти та сподіватися на краще.

— Сьогодні День юриста, а ви все життя присвятили викладанню та юриспруденції. Як вам це вдалося? Побажайте щось своїм колегам.

— Насправді усвідомлювати існуючі негаразди в Україні доволі тяжко. Але мені дуже допомогли стажування на Заході. Там ти йдеш по вулиці і відчуваєш себе вільною людиною. Тож ми повинні переймати кращий їхній досвід, запроваджувати їхні стиль життя та форми взаємодії. Змінюючи закони, ми змінюємо правила гри, а згодом — все суспільство й державу.