Кожному аргументові — свій час!

Безпідставне прийняття в апеляційній інстанції нових доказів є неприйнятним

Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції, а не чекати, коли їм буде відмовлено в задоволенні позовних вимог за недоведеністю, та потім вишукувати нові й долучати їх до апеляційної скарги.

На цьому наголосила суддя Касаційного цивільного суду Ольга Ступак під час тренінгу для представників апеляційної інстанції. Навчання, яке проводила Національна школа суддів, присвятили питанням, що виникають під час розгляду цивільних справ у апеляційному та касаційному порядку.

Як повідомили в прес-службі суду, О.Ступак звернула увагу на ч.3 ст.367 Цивільного процесуального кодексу, яка вимагає, аби докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд приймав лише у виняткових випадках. Зокрема, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання раніше з причин, що об’єктивно не залежали від нього. Суддя КЦС зазначила, що порушення цієї процесуальної норми в деяких випадках стає підставою для скасування рішень апеляційної інстанції та залишення в силі рішень місцевих судів.

За її словами, на стадії апеляційного перегляду справи інша, ніж заявник, сторона може подати нові докази для спростування доводів апеляційної скарги. Проте неприйнятно, коли, наприклад, перша інстанція відмовила банку в стягненні заборгованості у зв’язку з недоведеністю її розміру, а той долучає до апеляційної скарги нові докази, які не подавалися раніше, аби посилити свою позицію.

До речі, ці питання судді першої інстанції порушували під час семінару «Правові позиції Верховного Суду в цивільних справах: дискреція судів нижчих інстанцій», який провела НШС.

Крім того, О.Ступак укотре звернула увагу на постанову об’єднаної палати КЦС від 20.06.2018 у справі №514/134/17. У ній сформульований висновок, що особа, яка подає апеляційну скаргу, управі очікувати застосування норм процесуального законодавства (ст.355, пп.15.5 п.1 розд.ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК), які дають їй право на подання скарги як безпосередньо до апеляційного суду, так і через місцевий суд. «Тобто, коли заявник подає скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції, той не може її повернути з підстав, що скарга подана в неналежному порядку», — пояснила вона.

Під час тренінгу звертали увагу на практику Великої палати Верховного Суду, зокрема на постанову від 26.02.2019 у справі №907/9/17. У ній викладено висновок, що позовні вимоги про звернення стягнення на заставне майно мають вартісну оцінку, майновий характер, тому розмір ставок судового збору за їх подання визначається за нормами ст.4 закону «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача.

Обговорювали й постанову ВП ВС від 19.06.2019 у справі №2-1678/05. У ній ідеться про те, що, за положеннями абз.3 ч.3 ст.297 ЦПК (у редакції 2004 року), органи державної влади або місцевого самоврядування позбавлені права на апеляційне оскарження після спливу річного строку з моменту проголошення рішення. У цьому випадку апеляційний суд без урахування поважності причин пропуску зобов’язаний відмовити у відкритті провадження.

Ольга Ступак наголосила, що в разі поновлення процесуальних строків на апеляцію або відмови в цьому суди обов’язково повинні навести мотиви свого рішення. «Не можна просто написати, що строк підлягає поновленню або ні. У кожному конкретному випадку суд повинен установлювати, чи наявне виправдане втручання в принцип res judicata (принцип сталості судового рішення)», — зауважила вона.