Закон і Бізнес


Антоніна Славицька:

Для чого насправді впроваджують імперативний мандат: Cui bono? Cui prodest?


Антоніна Славицька - народний депутат України, член Комітету ВР з питань антикорупційної політики.

3688

Для чого зараз в парламенті пробують протягнути «неконституційний» імперативний мандат? Відповідь очевидна: щоб тримати на короткому повідку депутатів, і в першу чергу депутатів монобільшості.


І хоча сам механізм, котрий намагаються застосувати для його впровадження, зовні наче і виглядає пристойно, процедура розгляду відповідних законопроектів щонайменше викликає зауваження.

Так, частина друга статті 94 Регламенту ВРУ визначає, що однією із підстав для повернення будь-якого законопроекту без включення до порядку денного та розгляду на пленарному засіданні, є висновок Комітету, до предмета відання якого віднесено питання конституційного права про те, що законопроект суперечить положенням Конституції, крім випадків, коли він стосується внесення змін до неї.

Із вказаного випливає, що наданню такого висновку має передувати направлення відповідного законопроекту в профільний Комітет. Таким у поточному скликанні ВРУ є Комітет з питань правової політики.

Попри ці положення, фактично в порушення Регламенту, жоден законопроект, внесений на розгляд Верховної Ради IX скликання не містить висновку Комітету з питань правової політики щодо його конституційності. Жоден! Більше того - окремі законопроекти відверто суперечать Основному Закону.

Так, на розгляді Верховної Ради знаходяться два законопроекти № №1038 та 1045-1 про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата  України», а також Регламенту ВРУ із символічною назвою - «щодо приведення у відповідність із Конституцією України». Його автори – депутати від фракції «Слуга народу». Обидва ці законопроекти головний Комітет щодо їх розгляду, а саме з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України,  рекомендував прийняти за основу і в цілому, проте вони містять положення, що прямо суперечать Конституції. У зв’язку з чим, згідно з Регламентом, ці законопроекти взагалі мусили бути повернуті суб’єктам законодавчої ініціативи. Але цього не відбулося!

Проект Закону № 1038 передбачає доповнення статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України» частиною четвертою такого змісту: «У разі невходження народного депутата до депутатської фракції політичної партії, за списками якої його було обрано народним депутатом України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі чи яка була суб’єктом його висування у одномандатному виборчому окрузі, або припинення його членства в такій фракції,  його повноваження припиняються з моменту ухвалення рішення вищим керівним органом відповідної політичної партії в порядку, визначеному статутом політичної партії».

Стаття ж 81 Конституції України визначає таку підставу дострокового припинення повноважень народного депутата, обраного від політичної партії, як невходження до або вихід з відповідної фракції. Принциповим є те, що невходження або вихід з фракції залежить від волі самого народного депутата України. У той час, проект закону №1038, дозволяє припинення повноважень депутата за рішенням керівного органу політичної партії відповідної фракції, чим фактично встановлюється повний імперативний мандат.

Аналогічні положення тільки вже до Регламенту ВРУ містяться й у законопроекті № 1045-1.

Окремо варто звернути увагу, що Конституційний Суд України у своєму рішенні №12-рп/2008 від 28.06.2008 року (справа про перебування народного депутата України у депутатській фракції) вказав, що:

- «невходження» народного депутата України до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) - це у встановленому законом порядку відмова народного депутата України увійти до складу депутатської фракції, яка формується з народних депутатів України, обраних від політичної партії (виборчого блоку політичних партій);

- «вихід» народного депутата України зі складу депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій) - це у встановленому законом порядку припинення народним депутатом України свого перебування у складі зареєстрованої депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за списком якої він був обраний народним депутатом України.

З урахуванням чого вбачається, що такі дії, як «вихід» та «невходження» потребують відповідного волевиявлення САМЕ народного депутата і не можуть бути реалізовані поза його волею. Зокрема, рішенням керівного органу політичної партії відповідної фракції, як це пропонується законопроектами.

В іншому рішення Конституційного Суду України №3-р/2017 від 21 грудня 2017 року (справа про виключення кандидатів у народні депутати України з виборчого списку політичної партії) зазначається, що можливість виключення кандидатів у народні депутати України з виборчого списку від партії після голосування та встановлення результатів виборів народних депутатів України суперечить сутності демократичних виборів та конституційному праву громадян України вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

В кулуарних бесідах суб’єкти внесення цих законопроектів кажуть, що насправді не є авторами законодавчого «ноу-хау» щодо впровадження так званого «неконституційного імперативного мандату».

Проте цілком очевидно, що розрахунок справжнього автора цих ідей був саме в тому, щоб депутати монобільшості в звичному для них турборежимі швидко ухвалили запропоновані зміни, загнавши себе цим в капкан і ставши повністю залежними від волі партійного керівництва.

Разом з тим, не менш очевидним є і те, що багато як опозиційних депутатів, так і представників монобільшості не мають бажання ставати «політичним ніхто» та навряд чи підтримуватимуть такі законодавчі ініціативи, попри те, що головний комітет  щодо їх розгляду вже рекомендував прийняти відповідні законопроекти в цілому.

Закон і Бізнес