Закон і Бізнес


Де ночує автомобіль?

За аналогічні рішення суддя першої інстанції вийшла сухою з води, а колеги з другої — дістали стяг-нення


№39 (1441) 05.10—11.10.2019
Аліна ПРИШЛЮК
12612

Служителька Феміди наклала на автомобіль арешт. Таку ухвалу в апеляційному суді визнали законною. І поплатилися за це.


До Вищої ради правосуддя рік тому надійшла скарга на суддю Орджонікідзевського районного та на колегію харківського апеляційного судів. Причина одна — вони задовольнили клопотання слідчого про накладення арешту на автомобіль. На думку скаржника, судді першої та апеляційної інстанцій не дали правової оцінки факту відсутності доказів, які підтверджували б підозру в підробленні вузлів та агрегатів машини. Володарі мантій не вивчили належним чином доказів. Громадянин наполягав, що його авто потрапило під арешт, бо служителі Феміди віддали перевагу доказам правоохоронців, а не тим, які надавав він. Цим було порушено принцип змагальності сторін.

Друга дисциплінарна палата відкрила провадження. Суддя першої інстанції заявила, що наклала арешт з метою збереження доказів, при цьому взяла до уваги доводи обох сторін, а скаржник мав змогу навести свої аргументи, оскільки був присутнім на судовому засіданні. При цьому чоловік, не погодившись із її рішенням, звернувся до апеляційного суду, який залишив її ухвалу без змін.

Водночас суддя не з’ясувала, чи є власник автомобіля приватним підприємцем, чи використовує транспортний засіб у своїй діяльності, адже в такому разі арешт майна не міг би призвести до зупинки роботи підприємства. Також жінка зауважила, що слідчий суддя під час розгляду такого роду клопотань не повинен брати до уваги наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Проаналізувавши матеріали справи, члени ВРП побачили, що номери агрегатів автомобіля дійсно не збігалися з тим, які значаться в державних реєстрах. Тож суддя діяла в межах своїх повноважень і дбала про те, щоб власник не знищив речових доказів. Вона постановила ухвалу про накладення арешту на майно, виклавши мотиви прийняття та відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Одначе стосовно суддів апеляційної інстанції ДП мала іншу думку. Скаржник наголосив, що під час засідання судді не дали правової оцінки факту відсутності доказів, якими обґрунтовується підозра в підробленні вузлів та агрегатів автомобіля. Мовляв, вони не вивчили належним чином наданих доказів щодо автомобіля, копії висновку експертного дослідження, яким встановлено, що номер кузова не змінювався, а свідоцтво про реєстрацію відповідає офіційним бланкам, довідки щодо реєстрації транспортного засобу, а також копії сервісного документа.

Натомість служителі Феміди поставилися з недовірою до наданих документі. Наслідком стало те, що автомобіль протягом 5 місяців стояв на відкритому майданчику, а не в гаражі. Це сильно позначилося на транспортному засобі. За ці п’ять місяців провели додаткове експертне дослідження, довели безпідставність сумнівів правоохоронців, а машина повернулася до власника.

Палата констатувала, що в ухвалі суддів Ярослава Чопенка, Олександра Курила та Валерія Бездітка не викладено мотивів прийняття одних і відхилення інших доказів, що свідчить про недбалість. Така ухвала породила в скаржника сумніви в тому, що вони взагалі вивчили матеріали справи. Тож у Раді нагадали, що належне мотивування рішення — це стандарт Європейського суду з прав людини, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. А право на вмотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи. За порушення такого права судді й дістали попередження.