Закон і Бізнес


Фіктивна преюдиціальність

Чи допоможе декриміналізація ст.205 КК у спорах із податковою?


№39 (1441) 05.10—11.10.2019
Володимир БАБІЧЕВ, юрист ADER HABER
3048
3048

Виявляється, для того, щоб суди виконували чинний закон, потрібно ухвалити ще один. Принаймні це було одним з аргументів на користь декриміналізації фіктивного підприємництва.


Коригування практики

25 вересня набрав чинності закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес» від 18.09.2019 №101-IX, яким виключено ст.205 («Фіктивне підприємництво») КК. З огляду на це вбачається, що контролюючі органи позбавлені можливості використовувати матеріали досудового розслідування за вказаною правовою кваліфікацією для донарахування податкових зобов’язань. І тим більше — послуговуватися вироками, у тому числі на підставі угод про визнання винуватості, щодо директора або учасника контрагента такого суб’єкта господарювання.

З тексту пояснювальної записки стає зрозуміло, що саме на це й була спрямована ця законодавча ініціатива. Адже мотив прийняття закону був такий: «Склалася ситуація, за якої суди при вирішенні податкових спорів не досліджували конкретних операцій платника з його контрагентом, якого визнано винним у фіктивному підприємництві. Натомість стверджували, що статус фіктивного підприємства не сумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Як наслідок, вирок слугував підставою для висновку про нереальність операцій платника з його контрагентом».

Проте практика адміністративних судів уже відійшла від подібного обґрунтування нереальності господарської операції, в тому числі посилання на протокол допиту в межах кримінального провадження директора або учасника контрагента, в якому останні вказують, що реального переміщення товарів не відбулося. Адже жоден доказ, отриманий під час кримінального провадження, не може оцінюватися в адміністративній справі в разі відсутності вироку, що набрав чинності. Касаційний адміністративний суд дійшов аналогічного висновку в постанові від 13.09.2019 (справа №2а-14231/11/2670).

Вирок для контрагентів

Однак нагальним є інше запитання: якою буде практика судів у спорах про визнання ППР щодо донарахування податкових зобов’язань незаконним та скасування відповідного рішення за умов, коли вирок про винуватість директора або учасника контрагента за ст.205 КК уже набрав чинності, а остаточного рішення у вказаних адміністративних справах ще немає?

Верховний Суд у постанові від 5.03.2019 (справа №814/569/16) зауважив, що сам по собі факт наявності вироку не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій. Тому необхідними стають перевірка доведеності кожного податкового правопорушення і комплексне дослідження всіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, установлених вироком, що набрав чинності, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідків її дій для реалізації конкретних господарських операцій.

Таким чином, цілковитою нісенітницею видається визнання будь-якої фінансово-господарської операції фіктивною з контрагентом, щодо директора або учасника якого винесений вирок про визнання винуватості за ст.205 КК, як і всіх правочинів такого контрагента. Адже у межах кримінального провадження встановлюється склад кримінального правопорушення саме щодо конкретних діянь (фінансово-господарських операцій).

Отже, практика адмінсудів не повинна зазнати жодних змін, оскільки вона й раніше мала дотримуватися букви закону та тих приписів матеріального і процесуального права, якими керувалися до моменту виключення з КК ст.205. У разі «іншого» правозастосування це буде порушенням указаних норм, яке апріорі встановить Верховний Суд, з огляду на його останні правові позиції.

Процесуальні наслідки

Декриміналізація ст.205 КК не дає автоматично підстав для перегляду остаточних рішень в адміністративних спорах, оскільки передбачає лише підстави для звільнення особи від покарання внаслідок того, що караність діяння усунена законом.

Однак остаточне рішення в адмінсправі можна переглянути за виключними підставами в разі скасування вироку за ст.205 КК у випадку, якщо це зачіпає інтереси особи, яка не була учасником кримінального провадження, наприклад, іншої особи, яку зазначено у вироку або яку можна за ним ідентифікувати. Цей процесуальний механізм досить успішно працював на практиці. Отже, прогалини в нормах одного кримінально-процесуального інституту доволі ефективно можна замінити нормами іншого.

Що стосується стадії досудового розслідування, то кримінальний процесуальний закон передбачає прямий обов’язок слідчого закрити «фактове» провадження, а прокурора — провадження, в якому повідомлено про підозру.

Попри наявність прогалини стосовно права учасника провадження заявляти клопотання щодо прийняття процесуального рішення з указаної підстави, відсутні й підстави для відмови у задоволенні такого клопотання не з формальних причин. Нині поширення набуває практика встановлення слідчими суддями розумних строків слідчому та прокурору за клопотанням учасника провадження.

Цікавіше те, що в тій самій пояснювальній записці вказано: «Склалася негативна практика хибного використання вироків за ст.205 КК з метою надання твердженням контролюючого органу щодо нереальності операцій платника податку статусу фактів, що мають преюдиціальне значення». Тобто законодавчі приписи, які дотепер є чинними, суди застосовували «неправильно», а закон №101-IX фактично прийнято тільки для того, щоб вони почали робити це «правильно».

Не зовсім зрозумілою видається політика держави, оскільки нині має місце неправильне правозастосування й інших норм закону. Проте Верховний Суд, використовуючи метод проб і помилок, усе ж таки знаходить «правильні рішення». А якщо й надалі дотримуватися такої позиції, то можна декриміналізувати весь КК, однак ефективності й користі від таких заходів очікувати не варто.