Закон і Бізнес


Монетизація репутації,

або Чому Human Rights Policy має лежати на столі в кожного СЕО


Під рабською працею розуміються, зокрема, робота в рахунок боргу і навіть неофіційне працевлаштування.

№38 (1440) 28.09—04.10.2019
Євгеній ШАКОТЬКО, Аліна КУЦ-КАРПЕНКО, державні експерти директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції
2585

Низка судових процесів щодо міжнародних корпорацій, які не зважають на права людини, стала індикатором того, як змінюються світові стандарти корпоративної відповідальності. У чому суть цього процесу та чого від нього має очікувати український бізнес?


Принципи Paггi та зміна концепції

У 2011 році Рада ООН з прав людини затвердила Керівні принципи ООН у сфері бізнесу та прав людини. Документ закріпив революційний на той час постулат про те, що, крім держави, обов’язки у сфері прав людини мають також приватні компанії. З того часу такий підхід вийшов далеко за межі «м’якого права»: уряди по всьому світу активно намагаються звернути увагу підприємців на обов’язок поважати права людини. Так, стандарти корпоративної відповідальності у сфері прав людини поступово перекочовують у законодавство розвинених країн світу та право Європейського Союзу.

Керівні принципи, або, як їх ще називають, принципи Paггі (на честь американського юриста-міжнародника, автора концепції), є спробою вплинути на великі західні корпорації в їх сприянні жорстокій експлуатації жителів країн третього світу. Низька вартість робочої сили, атмосфера безправ’я та корупції в малорозвинених країнах приваблюють транснаціональний бізнес, який женеться за прибутками. Знаходячи дешевих постачальників у таких країнах, корпорації не лише слабко стимулюють економічне зростання, а й забезпечують збереження статус-кво в пригніченні робітників у Південній Азії та Африці. Жахливі умови праці, мізерна заробітна плата, використання дитячої праці та багато чого іншого є результатом у тому числі того, що західні компанії створюють попит на дешеву сировину й товари. Не озираючись на етичну складову своєї діяльності, корпорації сприяють забрудненню навколишнього середовища, масовій несанкціонованій вирубці лісів, руйнуванню осередків проживання цілих народів через дії їхніх бізнес-партнерів у країнах, де слабкі інституції не можуть або не хочуть забезпечити верховенство права.

Прозорість ланцюжків поставок

Принципи Раггі пропонують рішення — ведення бізнесу з дотриманням обов’язку поважати права людини, зокрема шляхом перманентної перевірки етичності своїх контрагентів. У свою чергу розвинені країни поступово починають імплементувати окремі положення керівних принципів у своє законодавство.

Так, поширюється запровадження вимоги щодо так званої прозорості ланцюжків поставок. Логіка вимоги проста — контрагенти західних компаній з менш розвинених країн можуть мати серйозні проблеми з повагою до прав людини. Тому, зобов’язуючи певні категорії компаній (у першу чергу транснаціональні) звітувати про прозорість ланцюжків їхніх поставок, держави змушують більш прискіпливо ставитися до вибору бізнес-партнерів і тим самим сприяти викоріненню згаданої практики.

Ось тут і проявляється потенційний вплив таких законодавчих нововведень на український бізнес. Наприклад, британська компанія, яка шукатиме автомобільного перевізника в Україні, швидше скористається послугами підприємства, у внутрішніх документах якого прописана політика у сфері прав людини, ніж того, в якого цього нема. Інакше вона ризикує порушити положення прийнятого у 2015 році закону про сучасне рабство. Ним запроваджено вимогу до британського бізнесу з річним обігом понад £36 млн звітувати про запобігання примусовій праці та торгівлі людьми та протидію цьому у своїх операціях. Наразі закон не передбачає покарання за недотримання його положень, хоча формально уряд наділений правом звернутися до суду з відповідною вимогою.

Проте урядовий звіт, який пропонує радикальні зміни до закону, має всі шанси найближчим часом бути розглянутим британським парламентом. Серед них — штрафи та інші санкції за нехтування обов’язком звітувати, особиста відповідальність керівництва компанії, зміни до процедури державних закупівель і багато чого іншого.

У 2017 році аналогічний акт ухвалено у Франції. Закон про корпоративну пильність зобов’язує великі компанії (понад 5 тис. працівників на території країни або понад 10 тис. — за кордоном) аналізувати ризики можливого порушення ними прав людини та забруднення навколишнього середовища. За результатами такого аналізу компанія має прийняти план реагування на виявлені ризики та щорічно звітувати про його виконання. Треті особи мають змогу через суд примусити підприємство дотримуватися такого плану. Більше того, закон створює особливий механізм відшкодування тим, хто постраждав від порушень компанією прав людини.

Найсвіжіший з подібних  нормативно-правових актів — австралійський закон про сучасне рабство — набрав чинності в січні 2019 року. Під його дію підпадають місцеві компанії, річний консолідований дохід яких становить понад 100 млн австралійських доларів. Санкцій за порушення вимог закону поки не передбачається, проте питання про їх уведення буде розглянуто у 2022 році.

Схожі механізми мають найближчим часом з’явитися також у Канаді, Німеччині, Нідерландах, Гонконзі, Швейцарії, де вже розроблено відповідні законопроекти.

Імплементація керівних принципів в Україні

Вдалі спроби надати юридично обов’язкової форми окремим положенням керівних принципів робить Європейський Союз — другий за обсягом імпорту ринок світу (після США). Директива №2013/34/EU щодо нефінансової звітності зобов’язує великі компанії повідомляти про захист ними навколишнього природного середовища, корпоративної соціальної відповідальності, умов праці, різноманіття в наглядових органах тощо.

Окремі положення цієї директиви вже відображені в національному законодавстві. Зокрема, закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» містить вимогу про подання підприємствами разом із фінансовою звітністю так званих звітів про управління. Зміст цих документів має бути схожим на зміст звітів, які щорічно публікуються, наприклад, відповідно до вимог британського закону про сучасне рабство.

Українські середні та великі підприємства вперше подавали звіти про управління у 2019 році, тому ще зарано аналізувати вплив від упровадження цієї ініціативи. Однак на прикладі багатьох компаній можна дійти висновку, що звіт про управління може стати суттєвим іміджевим інструментом, якщо підійти до його підготовки відповідально.

По-перше, документ із детальним описом бізнес-моделі стане чи не найкращою презентацією компанії для потенційного інвестора. По-друге, систематична демонстрація внутрішньої політики та процедур підприємства може вберегти її від репутаційних втрат у разі виникнення питань до етичності діяльності. Публічно доступні описи підходів підприємства до охорони навколишнього природного середовища, забезпечення рівних можливостей працівників, оплати та умов праці, корпоративного управління й інших аспектів її діяльності в ретроспективі можуть стати в пригоді в подібній ситуації.

Дедлайн — на вчора

Західний бізнес, що почав застосовувати більш високі стандарти корпоративної поведінки ще вчора, сьогодні має інструменти управління невідомими раніше комерційними та репутаційними ризиками. Саме такі компанії першими монетизують ефект від того, що їхні гроші ніяк не пов’язані з порушенням прав людини.

Звісно, для них Україна є далеко попереду порівняно з Бангладешем чи Кот-д’Івуаром у питанні дотримання прав людини й ролі бізнесу в цьому. Проте чи стане хтось допускати ризик юридичної відповідальності або репутаційних втрат, починаючи відносини з українським контрагентом, який не чув нічого про права людини?

Українські експортери можуть істотно підвищити свою конкурентоспроможність, якщо в засадах їхньої внутрішньої політики знайдеться місце правам людини чи КСВ. Реальні спроби відповідати керівним принципам і демонстрація цього — сигнал інвесторам, контрагентам, клієнтам, що ймовірність настання пов’язаних із правами людини ризиків від співпраці з таким експортером значно менша порівняно з іншими. Вести бізнес етично є корисним не тільки для репутації, а й для кишені.