Відрахування при звільненні
Роботодавець може звернутися з вимогами про стягнення коштів за невідпрацьовані дні використаної відпустки до суду протягом року. Такий висновок зробив ВС в постанові №332/1433/17-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
17 липня 2019 року м.Київ №332/1433/17-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого — СТУПАК О.В.,
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ОЛІЙНИК А.С. (суддя — доповідач), ПОГРІБНОГО С.О., ЯРЕМКА В.В. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 3.07.2017 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 2.11.2017.
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» звернулося до суду з позовом до Особи 1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до наказу від 9.12.2010 №318 відповідач працювала у ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» на посаді машиніста металургійного крана.
У березні 2017 року Особі 1 надано щорічну основну відпустку за період роботи з 1.01.2017 до 1.01.2018 у кількості 35 календарних днів, з яких 23 дні надано у рахунок невідпрацьованої частини року, що підтверджено розрахунком відпускних. Відповідачу проведено оплату відпустки, виходячи із розрахунку її середньомісячного заробітку.
5.05.2017 після використання відпустки Особа 1 звільнилася з підприємства.
Відповідно до ст.127 КЗпП, ст.22 закону «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган проводить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, надані у рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
На день звільнення Особи 1 сума нарахованої їй заробітної плати не була достатньою для погашення заборгованості за невідпрацьовані дні відпустки, розмір заборгованості становив 5502,65 грн.
Із метою досудового врегулювання спору ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» зверталося до відповідача з письмовою вимогою від 8.05.2017 про погашення заборгованості у добровільному порядку, однак заборгованість відповідачем не погашено.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського райсуду від 3.07.2017, залишеним без змін ухвалою АСЗО від 2.11.2017, у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що Особі 1 у березні 2017 року надано відпустку у кількості днів, запропонованих їй позивачем, за графіком відпусток позивача, складеного з урахуванням виробничої необхідності, з яким її ознайомлено під підпис, тому відсутні докази недобросовісної поведінки відповідача у вказаній справи. Позивачем не доведено рахункової помилки та недобросовісності відповідача під час отримання нею коштів за період відпустки, тому позовні вимоги з урахуванням положень п.1 ч.1 ст.1215 ЦК задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2017 року ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» звернулося до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове — про задоволення позову <…>.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення цивільного законодавства, зокрема ЦК, оскільки спірні правовідносини врегульовано положеннями КЗпП та законом «Про відпустки».
Згідно з положеннями ст.127 КЗпП повернення підприємству зайво виплачених коштів можливо, зокрема, під час звільнення працівника до закінчення того робочого року, у рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідпрацьовані дні відпустки.
З огляду на вказане спеціальним законодавством про працю встановлені норми прямої дії, тому застосування загальних норм ЦК є неправильним.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 12.12.2010 Особа 1 перебувала у трудових правовідносинах з ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь».
4.05.2017 Особа 1 звільнена з роботи за власним бажанням у зв’язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею 14 років.
Факт перебування Особи 1 у трудових відносинах з позивачем підтверджено копіями наказів про прийняття на роботу від 9.12.2010 №318 та звільнення з роботи від 4.05.2017 №218 за власним бажанням у зв’язку з доглядом за дитиною до досягнення 14-річного віку.
Заяву про звільнення Особа 1 подала 20.04.2017.
Із 27.03.2017 до 4.05.2017 відповідач перебувала у щорічній основній відпустці, яку їй надано за період роботи з 1.01.2017 до 1.01.2018.
Позивач виплатив відповідачу відпускні, що підтверджено розрахунковими листками за березень, квітень 2017 року <…>.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із ч.1 ст.4 КЗпП законодавство про працю складається з КЗпП та інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього.
За змістом ст.9 ЦК, положення цього кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
ВС виходить з того, що для врегулювання трудових відносин норм ЦК застосовуються в субсидіарному порядку, тобто до трудових відносин, які не врегульовані трудовим законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.127 КЗпП, ч.1 ст.26 закону «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством.
Одним із видів відрахувань із заробітної плати є відрахування із заробітної плати працівників для покриття заборгованості підприємству, де вони працюють.
Згідно із п.2 ч.2 ст.127 КЗпП відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пп.3, 5, 6 ст.36 і пп.1, 2 і 5 ст.40 цього кодексу, а також при направленні на навчання та у зв’язку з виходом на пенсію.
Відповідно до ст.22 закону «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
За змістом ч.1 ст.1212 ЦК, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.
Відповідно до ст.1215 ЦК не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, ВС зазначає, що системне тлумачення положень стст.127, 233 КЗпП, ст.22 закону «Про відпустки» дає підстави зазначити, що роботодавець може звернутися з вимогами про стягнення коштів за невідпрацьовані дні використаної працівником відпустки до суду протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно із розрахунковим листком за травень 2017 року на день звільнення Особи 1 сума нарахованої їй заробітної плати не була достатньою для покриття заборгованості за невідпрацьовані дні відпустки, борг становив 5502,65 грн.
Випадки, у яких можуть здійснюватися відрахування із заробітної плати, передбачені у ст.127 КЗпП.
Отже, такі відносини регулюються трудовим законодавством, тому суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення стст.1212, 1215 ЦК.
Застосовуючи до спірних правовідносин положення стст.1212, 1215 ЦК, суди виходили з того, що право на отримання відпустки є підставою отримання відповідачем коштів у розмірі 5502,65 грн. Позивач не надав суду доказів видання наказу про відрахування із заробітної плати Особи 1. Оскільки відповідач звільнилася до закінчення того робочого року, в рахунок якого вона вже одержала відпустку, то кошти в розмірі 5502,65 грн. є безпідставно набутими. За відсутності рахункової помилки з боку позивача і недобросовісної поведінки відповідача такі кошти поверненню не підлягають.
Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно витлумачили ст.127 КЗпП та ст.22 закону «Про відпустки», які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Тлумачення положень ч.2 ст.127 КЗпП дає підстави дійти висновку, що відрахування із заробітної плати працівника для покриття ним заборгованості підприємству, де він працює, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника підприємства або уповноваженого ним органу. Отже, видача відповідного наказу є правом власника підприємства.
Як на підставу позову позивач посилався на неможливість проведення відрахування із заробітної плати відповідача через недостатність коштів для покриття заборгованості підприємству, тому він звернувся до суду.
З огляду на викладене ВС дійшов висновку, що оскільки відповідач звільнилася з роботи до закінчення робочого року, за який вона одержала відпустку повної тривалості, а під час звільнення відрахування із суми заробітної плати, нарахованої під час остаточного розрахунку, за наказом (розпорядженням) підприємства не проведено у зв’язку з недостатністю коштів, то позивач має право стягнути відповідну суму в судовому порядку. До суду позивач звернувся із вказаним позовом в межах строку, визначеного ч.2 ст.233 КЗпП. Тому доводи касаційної скарги є обґрунтованими та заслуговують на увагу.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій обставини справи встановили повно, дослідили докази у справі та надали їм належну оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права, ухвалені судові рішення не можна вважати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з ухваленням нового — про задоволення позову.
Висновки ВС за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до чч.1, 3 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи наведене, ВС дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень з ухваленням нового про задоволення позову.
Керуючись стст.400, 409, 412, 416, 419 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 3.07.2017 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 2.11.2017 скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» до Особи 1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з Особи 1 на користь ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» заборгованість, за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року, у сумі 5502,65 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.