Закон і Бізнес


Гроші по мінімуму

КС може збільшити оклади бюджетників удвічі, якщо визнає, що за працю треба платити, а не доплачувати


Суддя-доповідач у цій справі Олег Первомайський (у центрі) повідомив, що запитав думки із цього приводу державних органів і вишів.

№37 (1439) 21.09—27.09.2019
РОМАН ЧИМНИЙ
9517

Мінімальна заробітна плата тому й має таку назву, що визначає суму грошей, менше від якої не може отримувати людина, котра працює. Проте вже третій рік в Україні орієнтуються на зовсім інший показник — прожитковий мінімум. І лише тепер ми зможемо дізнатися, чи є конституційною така підміна понять.


Урядові хитрощі

Наприкінці 2009 року мінімальна зарплата вперше зрівнялася з прожитковим мінімумом для працездатних осіб. І це вважалося неабияким досягненням, оскільки до того часу останній випереджав мінімальний рівень оплати праці. Однак у 2016-му Уряд Володимира Гройсмана вигадав хитромудру оборудку — відійти від визначення посадових окладів і тарифної сітки на базі мінзарплати.

Цей базовий в усі попередні роки показник для оплати праці замінили на прожитковий мінімум, а тимчасово, до внесення змін до всіх законодавчих актів, ще й запровадили поняття «розрахункова величина». Такі особливості було передбачено в законі «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016 №1774-VIII.

З одного боку, це дозволило тодішньому Прем’єру переможно рапортувати про підвищення мінімальної зарплати вдвічі (з 1600 до 3200 грн.). З другого — не підвищувати окладів у бюджетній сфері й одночасно отримати додаткові надходження від єдиного соціального внеску в приватному секторі, насамперед від підприємців-«єдинщиків», які мають сплачувати цей внесок саме з «мінімалки».

Одночасно було запроваджено правило, за яким у разі, якщо дохід працівника за календарний місяць у силу різних обставин (лікарняного, відпустки без збереження зарплати, неповного робочого часу тощо) буде менший за «мінімалку», підприємство все одно зобов’язане сплатити ЄСВ, розрахований з розміру мінзарплати.

Унаслідок такого урядового фінту оклад працівників у бюджетній сфері нижче 13 розряду став меншим від мінзарплати навіть за повний відпрацьований місяць. Щоправда, у такому разі їм зобов’язані провести доплату на різницю.

Якщо взяти, наприклад, освіту, то згідно зі схемою посадових окладів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів від 30.08.2002 №1298, то оклади багатьох учителів коливаються на межі 10—14 розрядів, не кажучи вже про асистентів, методистів і лаборантів. Звісно, є різноманітні надбавки, які в підсумку збільшують зарплату працівників бюджетної сфери. Але ж право на достатній рівень життя та мінімальну оплату праці має бути гарантоване навіть на рівні першого розряду — сторожу, кур’єру чи прибиральниці. І без усіляких надбавок, на які працівник може й не мати права.

Робота за доплату

Цей екскурс у причини й наслідки ініціативи Кабміну В.Гройсмана допомагає краще зрозуміти причини появи подання групи народних депутатів ВР VIII скликання щодо неконституційності положень ч.6 ст.6 закону «Про оплату праці» від 24.03.95 №108/95-ВР та ч.6 ст.96 Кодексу законів про працю. Після внесення до них змін законом №1774-VIII мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) був установлений на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто оклади в бюджетній сфері не зросли ні на копійку, оскільки з 1.12.2016 мінзарплата становила ті самі 1600 грн., що й прожитковий мінімум з 1.01.2017.

Не став ламати цю схему й новий Уряд. Наприклад, згідно з проектом бюджету на 2020 рік прожитковий мінімум становитиме лише 2102 грн., у той час як мінзарплату планують підвищити до 4723 грн. Тобто роботодавці, у тому числі державні органи, все одно будуть змушені доплачувати своїм працівникам більшу суму, ніж у попередні роки.

Але ж, як наголошується в поданні, такі доплати не належать до системи оплати праці. Адже посадові оклади мають формуватися на оцінці виконуваної роботи та кваліфікації працівників. А правило «доплат до мінімалки» нівелює різницю у кваліфікації працівників та трудових обов’язках. Причому конституційне право на працю означає можливість заробляти, а не жити за рахунок доплат.

Більше того, автори клопотання звернули увагу на те, що згідно з абз.2 ч.1 ст.2 закону «Про прожитковий мінімум» він не використовується для встановлення мінімального посадового окладу (тарифної ставки). Це тільки соціальна гарантія того, що мінзарплата не буде нижчою від цього рівня.

Отже, відмова від мінзарплати як бази в оплаті не лише призвела до зменшення доходів громадян, а й порушила їхнє конституційне право забезпечити своєю працею гідне життя собі та своїй сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Відповідно, відбулося порушення стст.8, 22 та 48 Основного Закону.

Право на зарплату

У 2017 році Конституційний Суд відмовився розглядати подання щодо відмови від мінзарплати як гарантії в оплаті праці. Проте за повторним зверненням народних обранців таки відкрив провадження. Відстоювати право громадян на мінзарплату буде, зокрема, народний депутат ВР V—VIII скликань, к.ю.н. Валерій Писаренко.

Що означатиме визнання КС аргументів, викладених у поданні? Тоді Уряду Олексія Гончарука буде недостатньо просто «здійснити рішучі кроки щодо наближення у 2020 році розміру прожиткового мінімуму до його реальної величини, яка може становити розрахунково близько 4251 грн.», як зазначено в ст.6 проекту держбюджету-2020. Доведеться встановити оклад для першого розряду тарифної сітки на рівні мінзарплати. І тим самим навіть перевищити вказаний орієнтир майже на 500 грн.

Питання тільки в тому, чи захоче Суд визнати, що за будь-яку роботу, хто б на неї не наймав — державний орган чи приватне підприємство, потрібно платити саме заплату. І це не гра в терміни, а принципова оцінка конституційних гарантій у трудових відносинах. До того ж доплати вочевидь мають характер соціальної допомоги, яку, як констатував сам КС, Кабмін може зменшити або скасувати залежно від економічного становища держави.

Водночас обов’язок соціальної держави полягає не у вигадуванні хитромудрих схем для збільшення бюджетних надходжень, а в гарантуванні своїм громадянам, які виконують навіть некваліфіковану роботу, належної оплати праці.