Закон і Бізнес


15 років під слідством

Проект №1009 містить як позитивні пропозиції, так і норми, які спровокують зловживання з боку сторони обвинувачення


Доки особі не повідомлять про підозру, їй як свідку та її адвокатам не один рік доведеться приходити на допити до Державного бюро розслідувань.

№37 (1439) 21.09—27.09.2019
Олена ДОБРОРЕЗ, старший партнер АО «Могильницький та партнери»
11398
11398

Учергове в порядку денному парламенту перебуває пакет змін до Кримінального процесуального кодексу. Він уже отримав перше схвалення й готується до другого читання. Утім, у цьому документі є як позитивні новації, так і норми, які не підуть на користь захисту прав та інтересів підозрюваних, а також інших осіб, котрі потраплять у поле зору правоохоронних органів.


Граничний час на розслідування

У президентському законопроекті №1009 зі ст.219 КПК пропонується вилучити норми, унесені законом від 3.10.2017 №2147-VIII під час процесуальної реформи. Скасувати серед іншого хочуть положення, якими передбачений граничний строк здійснення досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і до дня повідомлення особі про підозру. Залежно від тяжкості злочину максимальний строк досудового розслідування нині становить від 6 до 18 місяців.

Також можуть виключити останній абзац ч.1 ст.284 КПК, який передбачав обов’язок слідчого (прокурора) закрити кримінальне провадження по закінченні граничних строків досудового розслідування.

Ці норми мали стати дієвою зброєю проти зловживань слідчих і прокурорів та дати можливість особі, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, звернутися до слідчого судді з клопотанням про закриття кримінального провадження на підставі ч.9 ст.284 КПК у зв’язку з тим, що строк досудового розслідування закінчився й жодній особі не було повідомлено про підозру.

Сьогодні спостерігаються численні випадки зловживань слідчих та прокурорів, котрі використовують старі кримінальні провадження, в яких жодній особі не повідомлено про підозру, для вчинення слідчих дій щодо осіб, які не мають жодного правового статусу в межах певної справи. Це призводить до порушення прав таких осіб і з огляду на відсутність процесуального статусу ускладнює оскарження неправомірних дій з боку слідчих (прокурорів). Зокрема, найбільш поширеними є проведення обшуків, забезпечення тимчасового доступу до документів, а також проведення негласних слідчих та розшукових дій. Отже, на особу чиниться тиск, її фактично піддають кримінальному переслідуванню.

На жаль, норми, які уможливлюють закриття таких кримінальних проваджень, ще навіть не почали працювати, Єдиний державний реєстр судових рішень поки що не містить чинних ухвал, якими суд закривав би провадження з посиланням на ч.9 ст.284 КПК. Адже з 16.03.2018, коли ч.1 ст.219 КПК почала діяти в редакції закону №2147-VIII, ще не минули встановлені нею граничні строки проведення досудового розслідування.

Оскільки проект №1009 має досить великі шанси стати законом, згадані норми, очевидно, так і не будуть застосовані.

Закриття за строком давності

Натомість у проекті пропонується ч.1 ст.284 КПК доповнити п.31, який передбачає, що провадження має бути закрите, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Винятки діятимуть для особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Строки давності притягнення до кримінальної відповідальності згідно зі ст.49 Кримінального кодексу становлять від 2 до 15 років залежно від тяжкості злочину. Отже, кримінальне провадження можуть розслідувати роками без прийняття процесуального рішення про звернення до суду з обвинувальним актом чи закриття провадження. Це відкриває можливості для зловживань з боку органів досудового розслідування, про які йшлося вище, та для кримінального переслідування осіб, яким навіть не буде повідомлено про підозру.

Проте визначення такої підстави для закриття провадження, як закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, є досить слушним. Однак уводити цю норму доцільно тільки в разі залишення без змін чинних норм КПК, що передбачають граничні строки досудового розслідування до моменту оголошення особі про підозру та закінчення цих строків як підставу для закриття провадження. Це дасть змогу закрити безперспективні провадження, в яких у будь-якому разі жодна особа не буде притягнута до кримінальної відповідальності.

До того ж, якщо докази вчинення правопорушення не були зібрані стороною обвинувачення вчасно, то через 5—10 років імовірність їх збереження дуже мала. Отже, закриття таких проваджень розвантажить органи досудового розслідування та вивільнить час для роботи з новими справами.

Продовження — поза судовим контролем

Ще одне нововведення стосується продовження строків досудового розслідування після оголошення особі про підозру. Зараз такий строк більш ніж на 6 місяців продовжує виключно слідчий суддя. Підставою для цього може бути мотивоване клопотання, в якому серед іншого має бути вказано:

• процесуальні дії, проведення або завершення яких потребує додаткового часу;

• значення результатів цих процесуальних дій для судового розгляду;

• строк, необхідний для проведення або завершення процесуальних дій;

• обставини, що перешкоджали вчинити ці процесуальні дії раніше.

Усе це забезпечує судовий контроль за здійсненням кримінального провадження. З аналізу судової практики вбачається, що суд доволі часто відмовляє стороні обвинувачення в продовженні цих строків, коли виявляє бездіяльність слідчих та умисне затягування розслідування.

У проекті пропонується усунути слідчих суддів від цього процесуального рішення та дозволити продовжувати строки досудового розслідування Генеральному прокурору, керівникові регіональної прокуратури чи заступнику, керівникові місцевої прокуратури. Тобто в разі прийняття вказаних норм буде скасований судовий контроль у питанні продовження строків досудового розслідування, що матиме негативні наслідки та призведе до його затягування.

Отже, в поєднанні з іншими змінами це уможливить існування тривалих кримінальних проваджень, які зазвичай використовуються як прикриття для отримання компромату та чинення тиску на певних осіб.

Скасування можливості оскаржити повідомлення про підозру — це ще одна новела, закріплена в проекті. Практика оскарження повідомлення про підозру свідчить, що цей інститут має великий потенціал у сенсі попередження випадків необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності та припинення переслідування осіб ще на стадії досудового розслідування. У разі ж прийняття такої норми особа, якій повідомлено про підозру, зможе відновити своє право тільки на стадії судового розгляду в разі винесення виправдувального вироку.

Спецконфіскація за угодою

Окремої уваги заслуговує доповнення ст.472 КПК, яка визначає зміст угоди про визнання винуватості, нормою про те, що в угоді зазначаються умови застосування спеціальної конфіскації. У цьому випадку доцільно було б зауважити, що умови застосування спеціальної конфіскації можуть бути предметом угоди про визнання винуватості тільки в разі, якщо спеціальна конфіскація не стосується майна третіх осіб.

У ч.7 ст.474 КПК передбачено, що суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо її умови порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Нині є багато незаконних вироків, ухвалених на підставі угоди про визнання винуватості, які стосуються прав третіх осіб. Такі вироки неодноразово скасовували після їх оскарження адвокатами нашого об’єднання.

Верховний Суд виробив усталену практику із цього питання й виходить із того, що особа, яка не є учасником кримінального провадження, проте вирок, яким затверджена угода про визнання винуватості, стосується її прав, свобод чи інтересів, має право на підставі ст.24 КПК на оскарження вироку, а факт порушення прав та інтересів такої особи є підставою для скасування вироку. Така позиція закріплена в постановах Верховного Суду України від 3.03.2016 у справі №5-347кс15 та постанові ВС від 18.12.2018 у справі №227/1325/18.

Отже, у разі доповнення ст.472 КПК необхідно застерегти, що умови застосування спеціальної конфіскації, про які зазначається в угоді, не можуть порушувати прав, свобод чи інтересів інших осіб.

Не можна визнати обґрунтованою пропозицію внести зміни до ст.170 КПК, яка стосується накладення арешту на майно. Так, у проекті №1009 пропонується зазначити, що арешт на майно третьої особи накладається не тільки, якщо вона знала або мала знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, указаних у пп.1—4 ч.1 ст.962 КК («Випадки застосування спеціальної конфіскації»), а й могла знати про це. Запропонована зміна має оціночний характер, що може спровокувати зловживання з боку сторони обвинувачення та створить для власника майна труднощі зі спростуванням твердження про те, що особа «могла знати».

Пропозиції зі знаком «плюс»

Серед позитивних змін можна назвати скасування ч.4 ст.97 КПК, яка передбачає, що суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами. Цю норму сторона обвинувачення використовує із суттєвими зловживаннями, також вона порушує принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів, передбачений у п.16 ч.1 ст.7 КПК.

Позитивно можна оцінити низку запропонованих змін, які спрямовані на усунення неузгодженості кримінального процесуального законодавства та приводять КПК у відповідність до рішень Конституційного Суду. Це стосується визначення таких понять, як «керівник органу досудового розслідування», «прокурор».

Слушні зміни пропонуються в частині надання уповноваженим підрозділам Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань права самостійного зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Це допоможе запобігти витоку інформації і, як наслідок, сприятиме ефективності досудового розслідування, яке проводять зазначені органи.

Отже, проект №1009 містить як позитивні пропозиції, так і норми, які зашкодять ефективності проведення досудового розслідування, спровокують зловживання з боку сторони обвинувачення та сприятимуть порушенню прав і законних інтересів як підозрюваних, так і осіб, котрі не мають жодного процесуального статусу. 

P.S. 19 вересня проект №1009 спробували прийняти в цілому, але через неспроможність з однієї спроби проголосувати за документ його відправили на повторне друге читання.