Закон і Бізнес


Керуючий партнер АО «ТФГ» Олег Татаров:

«Дуже часто особи, які повідомляють про факти хабарництва, мають на меті повернення коштів, а не викриття корупціонерів»


Олег Татаров: «Дуже часто особи, які повідомляють про факти хабарництва, мають на меті повернення коштів, а не викриття корупціонерів»

№36 (1438) 14.09—20.09.2019
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
7790

Глава держави запропонував як один із методів подолання корупційних явищ стимулювати тих, хто повідомить про чиновника-хабарника, преміальними в розмірі 10% від неправомірної вигоди (проект №1010). Чи можна таким простим інструментом знекровити корупційного спрута? З якими проблемами можуть зіткнутися суди та правоохоронні органи при застосуванні нововведення, зок-рема щодо закріплення доказової бази скоєння злочину? «ЗіБ» поцікавився думкою професіонала — керуючого партнера АО «Татаров Фаринник Головко», д.ю.н., професора Олега ТАТАРОВА.


«Закріплення в законодавстві так званого заохочення викривача може стати ефективним засобом виявлення корупції»

— Олеже Юрійовичу, як можна підвищити ефективність боротьби з хабарниками й чи допоможе в цьому запропонований главою держави 10-відсотковий бонус для тих громадян, які вирішать допомогти у викритті корупціонерів?

— Питання протидії корупційним проявам є надзвичайно актуальним не тільки на теренах України, а й у світовій практиці державотворення. Як відомо, Україна є учасником численних конвенцій з протидії корупції та відповідно до Конституції як країна-учасниця визначає можливість впровадження механізмів протидії корупційним проявам у своє національне законодавство. З огляду на це ми зобов’язані вживати ефективних заходів та запозичувати позитивний досвід, напрацьований правоохоронними органами інших держав.

У світовій практиці трапляються різні способи викриття та документування корупційних злочинів — від найрадикальніших (смертна кара) до поміркованих, від застосування презумпції невинуватості до обов’язку доведення непричетності до скоєння корупційного злочину.

На мій погляд, закріплення в антикорупційному законодавстві так званого заохочення викривача залежно від розміру неправомірної вигоди може стати ефективним засобом виявлення корупції. Авторство такої законодавчої ініціативи належить Аврааму Лінкольну, коли порушники платили в подвійному розмірі від отриманих ними хабарів, а також $2 тис. штрафу.

— Наскільки поширеною є подібна практика в інших країнах?

На даний момент подібна практика заохочення викривача застосовується у США, Китаї, Казахстані та з 2016 року у Білорусі. Особистий досвід свідчить, що в такому разі створюються законодавчі передумови зацікавленості викривача у повідомленні про злочин та наданні доказів, спрямованих на викриття таких фактів. Утім, це зумовлюватиме попереджувальний ефект від того, що особа, яка потенційно може бути викрита у скоєнні корупційного правопорушення, побоюватиметься вчинення таких дій, оскільки розумітиме, що ймовірність бути викритою висока.

— Але ж будь-який стимул, як і палиця, має два кінці. Чи не паралізують роботу антикорупційних органів «сигнали» від громадян, які захочуть банально заробити на викриттях?

— При внесенні таких змін до законодавства необхідно передбачити запобіжні механізми, щоб унеможливити вчинення провокаційних дій з боку викривачів. Адже завжди залишається спокуса заробити нечесним шляхом. Тому особистого  досвіду, в законі має бути чітко виписаний механізм дотримання балансу інтересів держави та прав особи, яку підозрюють у скоєнні корупційного злочину, з визначенням відповідальності викривачів у випадку завідомого створення умов для скоєння злочину.

«Численними є випадки, коли особа, зацікавлена в наданні неправомірної вигоди, має незаконні інтереси»

— Чи передбачено відповідальність у випадку, коли особа спочатку надала неправомірну вигоду, а пізніше прийшла й повідомила про це?

— Це питання дещо неоднозначно врегульоване в кримінальному законодавстві України. За загальним правилом, кримінальна відповідальність настає як за одержання неправомірної вигоди, так і за її надання.

З особистого досвіду зазначу, що ситуації, коли особа надала неправомірну вигоду, а згодом повідомила про це в правоохоронні органи, не є рідкістю в правозастосовній практиці. Численними є випадки, коли особа, зацікавлена в наданні неправомірної вигоди, має незаконні інтереси, наприклад закриття кримінальної справи, вирішення питань у суді чи інших органах державної влади з метою отримання дозволів, ліцензій, власності тощо. Але у подальшому, після передання частини чи всієї суми хабара, звертається до правоохоронців, оскільки чиновник не виконав своїх зобов’язань та не вчинив незаконних дій. При цьому, в переважній більшості випадків предмета неправомірної вигоди не повернув, фактично, заволодівши коштами особи, яка, усвідомлюючи факт протиправних дій, була введена в оману. У таких випадках дуже часто особи, які повідомляють про факти надання неправомірної вигоди, переслідують мету повернення коштів, а не викриття фактів корупції.

За положеннями чинного Кримінального кодексу, така особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст.369 за умови, якщо після пропозиції, обіцянки чи надання неправомірної вигоди вона (до отримання з інших джерел інформації про цей злочин органом, службова особа якого згідно із законом наділена правом повідомляти про підозру) добровільно заявила про те, що сталося, такому органу та активно сприяла розкриттю злочину.

Водночас таке звільнення не застосовується у разі, якщо пропозиція, обіцянка чи надання неправомірної вигоди були вчинені щодо низки посадових осіб, які, як правило, представляють іноземні держави.

— Хіба логічно карати тільки тих, хто бере хабарі? Якби чиновникам не пропонували гроші за вирішення певного питання, то й не було б поживного ґрунту для розквіту корупції.

— На мій погляд, регламентація безумовного звільнення такої особи від кримінальної відповідальності незалежно від обставин скоєння злочину є невиправданою. Більш вдалою вважаю позицію щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності такої особи лише за умови вимагання неправомірної вигоди або створення штучних умов її надання.

Адже виникає ситуація, за якої особа сама запропонувала неправомірну вигоду, тобто створила умови та підбурила вигодоодержувача до протиправних дій, і надала її. Проте через деякий час, розуміючи, що може бути викрита, повідомила в правоохоронні органи про цей факт і таким чином уникла покарання за скоєння корупційного злочину. Вважаю, що редакція ч.5 ст.354 КК потребує доопрацювання.

«Якщо пристрій був попередньо заготовлений викривачем, такий аудіозапис не може визнаватися допустимим доказом»

— Очевидно, одного «сигналу» недостатньо для пред’явлення підозри. Чи прийматиметься судом як доказ, наприклад, аудіозапис, на якому зафіксовано факт вимагання неправомірної вигоди?

— Після прийняття Конституційним Судом рішення від 20.10.2011 №12-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положення ч.3 ст.62 Конституції це питання в практичній діяльності вирішується однозначно. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто на фактичних даних, здобутих шляхом учинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених законом «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на провадження такої діяльності.

Отже, за умови, що дії щодо запису розмови були цілеспрямованими, попередньо спланованими або пристрій попередньо заготовлений викривачем, такий аудіозапис не може визнаватися допустимим доказом. Водночас, якщо такі відомості здобуті, наприклад, на підставі записів зі стаціонарних камер спостереження, під час законного проведення негласних слідчих дій щодо особи, в якої вимагали неправомірну вигоду, чи за інших подібних обставин, аудіозапис може слугувати доказом у кримінальному провадженні.

— Як тоді документувати незаконну діяльність у випадку, якщо підлеглий повідомляє про факт одержання керівником неправомірної вигоди від третьої особи або підготовки до такого злочину?

— У цьому разі той, хто повідомив таку інформацію, може виступати заявником у провадженні. Проте закон передбачає можливість конфіденційного співробітництва зі слідчим. З огляду на це правоохоронці мають арсенал засобів щодо «легендування» заявника шляхом зміни анкетних даних чи в інший спосіб задля унеможливлення його викриття.

Крім цього, КПК передбачає можливість допиту такого свідка в судовому засіданні без участі особи, яку підозрюють у корупційному злочині, з метою уникнення впливу на конфідента. Тому кримінальні провадження, які відкриті за заявами таких осіб, мають судову перспективу.

— А якщо чиновник, щодо якого надійшло повідомлення про вимагання грошей, відмовиться від хабара, чи буде в такому разі особа, яка заявила про замах на скоєння злочину, нести кримінальну відповідальність?

— Кримінальна відповідальність заявника може наступати лише у випадку завідомо неправдивого повідомлення про скоєння злочину. Тобто тоді, коли особа, усвідомлюючи факт відсутності дій, спрямованих на скоєння корупційного злочину, свідомо, задля досягнення мети скомпрометувати особу, повідомила неправдиву інформацію про нібито його скоєння. За такі дії настає кримінальна відповідальність.

Водночас відповідальність виключається, якщо особа помилилася в оцінці обставин та не усвідомлювала того, що повідомлення про скоєння злочину є неправдивим.

Утім, в практичній діяльності поширеними є випадки, коли заявники спеціально створюють умови для скоєння злочину, усвідомлюючи провокаційних характер своїх дій, а потім заявляють в правоохоронні органи про вимагання неправомірної вигоди. Вважаю, що в такому разі заявник має підлягати кримінальній відповідальності за співучасть у провокації неправомірної вигоди.