Закон і Бізнес


Перспективи ретроспективи

У КАС з’ясовували, чи є сенс у визнанні неконституційним закону, якщо неможливо поновити порушені ним права громадян


№36 (1438) 14.09—20.09.2019
ВАСИЛЬ КОЛІШНИЙ
9780

Теорія говорить, що норми Конституції є вищими за будь-які законодавчі положення. Але практика останніх років поставила цей принцип догори дригом. Адже нардепи ухвалювали закони, не оглядаючись на Конституцію, а судам забороняли ігнорувати їх, доки ці акти є чинними.


Швидко чи справедливо?

За ідеєю того ж Основного Закону, ставити на місце народних обранців мав би Конституційний Суд. Але він часто-густо не квапився цього робити з різних міркувань, навіть якщо для юридичної спільноти була очевидною неконституційність деяких законодавчих рішень. Як приклад можна згадати люстраційні акти або окремі положення судової реформи, що запровадили, зокрема, дискримінацію в оплаті праці суддів.

Суди загальної юрисдикції виявилися неспроможними самостійно захистити громадян від дії неконституційних актів. Адже на найвищому щаблі судоустрою їм фактично заборонили віддавати перевагу Конституції перед чинним законом або зупиняти провадження на час розгляду справи в КС, якщо є сумніви в його неконституційності.

Утім, на круглому столі «Проблеми застосування оновленого Кодексу адміністративного судочинства в частині впровадження рішень Конституційного Суду» були присутні й ті, хто доводив, що подібна практика — в інтересах самих громадян.

На думку голови Касаційного адміністративного суду Михайла Смоковича, раніше адмінсуди, маючи сумніви щодо конституційності законодавчої норми, зупиняли провадження у справі, а далі через відповідну процедуру Верховний Суд звертався до КС. І це не йшло на користь громадянам, бо такий механізм значно затягував строк вирішення справ.

Тепер страждають ті громадяни, чиї справи суди хоч і розглядають оперативніше, але виносять рішення не на їхню користь, послуговуючись чинним законом. А коли КС нарешті наважиться визнати норму неконституційною, то виявиться, що судове рішення виконане і, за законом, не може бути переглянуте.

Так, теоретично суди можуть напряму застосувати норму Конституції, але ситуації прямої невідповідності положення закону є дуже рідкісними.

Захист — на майбутнє

Під час круглого столу не було єдності й в підходах до проблеми ретроспективної та перспективної дії рішень КС. Так, суддя КАС Олена Калашнікова запропонувала оцінювати справедливість закону з урахуванням того, чи відповідає він очікуванням суспільства. А її колега Мирослава Білак звернула увагу на необхідність урахування принципів поділу влади, незмінності та остаточності судових рішень, незворотності дії у часі нормативних актів. На її думку, головне — знайти необхідні інструменти в судочинстві, які забезпечували б швидке та ефективне відновлення прав людини.

Натомість суддя КАС Володимир Кравчук уважає, що громадяни дедалі частіше послуговуватимуться інститутом конституційної скарги і отримуватимуть успішні рішення для себе. Але важливим є те, чи зможуть вони поновити свої права після перемоги в КС, якщо загальні суди визнають, що рішення, яке вже вступило в законну силу, не підлягає перегляду, а особи захистили свої права лише на майбутнє?

На його думку, неконституційність закону — це помилка не суду, а держави, що й встановлює КС. Але якщо суд не переглядатиме раніше прийняте за цим законом рішення, то де ж цей захист? Неконституційність як виключна обставина втрачає сенс, якщо рішення, в якому застосовано неконституційний закон, не скасовується і не може бути скасоване через те, що не підлягає виконанню.

Він звернув увагу, що у справах щодо застосування інституту перегляду за виключними обставинами перед судами завжди поставатиме ретроспективний аспект. Адже визначати, чи обставини є нововиявленими, чи виключними, доведеться після набрання рішенням у справі законної сили.

В.Кравчук висловив переконання, що визнання закону неконституційним є підставою для перегляду всіх рішень, які мають юридичні наслідки для особи, а не лише тих, які не виконані. Бо неконституційність закону не може не призводити до значущих результатів.

Чи є вихід із глухого кута?

Суддя КАС Олена Губська звернула увагу, що нині має місце практика застосування неконституційних законів до припинення їх чинності після прийняття рішень КС. Тож виникає дискусійне питання щодо ретроспективності та перспективності рішень єдиного органу  конституційної юрисдикції.

Крім того, існує наукова думка про те, що не можна вважати закон неконституційним з певного моменту, встановленого Судом, якщо цей нормативний акт є неконституційним з моменту прийняття.

Більше того, часто суди першої та апеляційної інстанцій не застосовують ст.7 КАС та розглядають справи із застосуванням норм національного законодавства, і таке рішення набирає законної сили. Однак вже після надходження справи до ВС та відкриття касаційного провадження КС приймає рішення, яким визнає неконституційними норми застосованого законодавства. Водночас ВС може перевірити правильність використання норм матеріального права тільки на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій, тобто до ухвалення рішень КС. Такий собі глухий кут теорії правозастосування.

Проте суддя КС Василь Лемак убачає небезпеку в зворотній юридичній дії рішення Суду, що може нівелювати принцип правової визначеності. Тоді у жодних правовідносинах, які є в сучасному світі, не можна бути впевненим.

Голова комітету з питань верховенства права Національної асоціації адвокатів України Марина Ставнійчук бачить один з виходів із ситуації в тому, щоб судді КС, визнаючи закон або окрему норму неконституційними, у кожному конкретному випадку вказували порядок виконання рішення.

Як зауважила суддя ВП ВС Олена Ситнік, у разі відмови в перегляді рішень за виключними обставинами після визнання неконституційними норм закону втрачається сенс конституційних скарг у контексті можливості поновлення прав особи. Залишається єдиний вихід — звертатися до Європейського суду з прав людини.

Прикметно, що питання стосовно можливості ретроспективної дії рішень КС раз у раз порушували члени Ради суддів під час співбесід із кандидатами на посади в єдиному органі конституційної юрисдикції. Можливо, ситуація зміниться після того, як Велика палата ВС дозволила собі визнати положення закону навіть «неконвенційним» (див. «ЗіБ» ). Та чи наслідуватимуть такий підхід суди нижчих інстанцій?