Закон і Бізнес


Як тимчасове стає постійним,

або Юридичні проблеми для інвестицій в агропромисловий сектор України


№36 (1438) 14.09—20.09.2019
Богдан ЗАДОРОЖНИЙ, юрист практики міжнародної торгівлі та інвестування Jurimex
6688
6688

В Україні продовжує діяти мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, що суттєво знижує залучення інвестицій в агропромисловий сектор, частка якого в експорті за минулий рік становила майже 40%. Окрім цього, українське законодавство суттєво ускладнює придбання іноземцями та їхніми компаніями і землі несільськогосподарського призначення. Як наслідок, знижується рівень привабливості України для інвестицій з-за кордону.


Від плану до ринку

Земельна реформа, яка розпочалася після здобуття Україною незалежності й була покликана забезпечити ефективний правовий механізм переходу від планової до ринкової моделі економіки, затягнулася на 3 десятиліття. За цей час у нашій країні так і не було сформовано повноцінного ринку землі. Тому ще не завершена земельна реформа вже стала чи не найтривалішою у світі, обійшовши навіть земельну реформу в Мексиці, яка тривала понад 23 роки.

Причини такої архаїчної та неефективної системи правового регулювання земельних відносин беруть свої витоки із соціалістичного минулого нашої держави. Так, відповідно до законодавства Української Радянської Соціалістичної Республіки фізичні особи та недержавні підприємства не могли володіти землею. Після проголошення 6 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України та прийняття 18 грудня того ж року нового Земельного кодексу за кожним громадянином Української РСР закріплювалося право на земельну ділянку. Утім, Земельний кодекс 1990 року забороняв угоди щодо купівлі-продажу, дарування та застави землі.

З прийняттям 14.02.92 закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство» колгоспи та радгоспи було перетворено на колективні сільськогосподарські підприємства.

8 вересня 1995 року указом Президента №720/95 було передбачено реформування КСП шляхом поділу землі, що їм належала, між дійсними та колишніми їхніми членами, а також деякими категоріями працівників соціальної сфери, котрі проживали в сільські місцевості. Проте згаданий указ хоч і надавав право кожному учаснику КСП на вихід з нього разом зі своєю часткою, але не передбачав механізму виділу її в натурі.

Цю проблему вдалось усунути 3 грудня 1999 року, коли указом Президента №1529/99 було встановлено вимогу щодо ліквідації КСП шляхом поділу їхнього майна включно із земельними частками (паями) між їхніми членами.

Причини мораторію та звичка до пролонгації

Історія ж чинного й сьогодні мораторію на продаж землі сільгосппризначення бере свій початок 25.10.2001, коли ухвалили новий Земельний кодекс №2768-ІІІ. У п.15 його розд.X «Перехідні положення» містилася тимчасова заборона (до 1 січня 2005 року) для громадян України та юридичних осіб продавати чи іншим способом відчужувати свої земельні ділянки або їх частки (паї), призначені для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільгоспвиробництва, крім міни, передання їх у спадщину та вилучення для суспільних потреб.

Така заборона була викликана тим, що на момент прийняття кодексу значна частина власників земельних часток (паїв) ще юридично не оформила свого права власності на ділянки. Але процес приватизації ділянок в Україні суттєво затягнувся.

Так, у постанові Верховної Ради від 22.05.2003 №882-IV зазначено: робота щодо приватизації ділянок може бути закінчена лише у 2006 році, що унеможливлювало запуск ринку землі з 1.01.2005. Власне кажучи, саме ця обставина і стала причиною першого подовження строку дії мораторію на продаж землі, який в подальшому неодноразово пролонгувався. Останнього разу заборону на продаж земель сільгосппризначення подовжено до 1.01.2020.

Неконституційне обмеження

При цьому конституційність мораторію викликає сумнів у значної кількості юристів — як практиків, так і науковців. Так, ст.14 Основного Закону гарантує право власності на землю. Воно розкривається в ст.41 Конституції, де зафіксовано, що кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю.

Під розпорядженням в юриспруденції розуміється передусім право вирішувати юридичну й фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни стану чи призначення тощо (наприклад продати, подарувати, передати за заповітом). З огляду на це вбачається протиріччя між п.15 розд.X «Перехідні положення» ЗК та нормами ст.41 Конституції.

В Україні вже були спроби визнати мораторій на продаж землі сільгосппризначення неконституційним. Так, 17 лютого 2017 року 55 народних обранців направили до Конституційного Суду відповідне подання з проханням визнати закон щодо чергового подовження дії мораторію неконституційним. Однак КС відмовив у розгляді подання по суті.

Проте Європейський суд з прав людини у рішенні від 22.05.2018 у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» дійшов висновку, що мораторій на продаж землі сільгосппризначення є порушенням права людини розпоряджатися своєю власністю та суперечить ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також уже згаданій вище ст.41 Основного Закону.

Право власності для іноземців

Важливим елементом створення в Україні ринку землі є й урегулювання питання залучення до нього іноземного капіталу та надання можливості іноземцям та їхнім юрособам набувати право власності на землі сільгосппризначення. Доволі непрозорим залишається законодавство і в частині набуття іноземцями та їхніми юрособами прав на землю несільгосппризначення, на яку не поширюється дія мораторію.

Також досить суперечливими є й положення ЗК, у ст.2 якого зазначено, що земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження землею. Установлено, що суб’єктами таких відносин є громадяни, юрособи, органи місцевого самоврядування та державної влади.

Однак у ч.2 ст.81 ЗК визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на ділянки несільгосппризначення, якщо на них розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Утім, згідно зі ст.63 Господарського кодексу іноземним є підприємство, у статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить 100%. Тобто підприємство, в якому є хоча б одна копійка українських інвестицій, уже не вважається іноземним, а отже, має право на придбання землі несільгосппризначення.

Ще одним неврегульованим питанням українського законодавства є відсутність механізму примусового відчуження землі с/г призначення. Згідно з п.5 ст.22 ЗК такі землі не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юрособам та державам. Однак у разі спадкування іноземними громадянами ділянки сільгосппризначення не визначено, хто та в якому порядку може здійснити її відчуження.

***

Підсумовуючи, зазначимо, що сьогодні земельне законодавство України потребує змін, оскільки не забезпечує механізму реалізації конституційних прав власників ділянок сільгосппризначення в частині розпорядження ними. А формулювання норм законодавства щодо набуття у власність землі іноземцями та юрособами, зареєстрованими в іноземних державах, позбавлене необхідної уніфікованості. Це може слугувати підставою для його різного тлумачення.

Для розв’язання вищезазначених проблем необхідно скасувати дію мораторію на продаж землі с/г призначення та ухвалити закон «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» з унесенням відповідних змін до пов’язаних актів.