Проїзд на червоний
Пояснення свідків не є належними доказами правомірності притягнення до адмінвідповідальності, якщо їх не допитували в судовому засіданні. Такий висновок зробив ВС в постанові №560/751/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
27 червня 2019 року м.Київ №560/751/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого — ГУБСЬКОЇ О.А.,
суддів: БІЛАК М.В., КАЛАШНІКОВОЇ О.В. —
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за позовом Особи 1 до інспектора роти №3 батальйону УПП у м.Рівному лейтенанта поліції Леська Ю.О. про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою представника позивача Особи 1 — адвоката Коноплястого Я.С. — на постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 3.08.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017.
І. Суть спору
1. Особа 1 звернувся до суду з позовом до інспектора роти №3 батальйону УПП у м.Рівному лейтенанта поліції Леська Ю.О. про скасування постанови серії АР №678007 від 7.06.2017 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що адмінправопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КАС, він не вчиняв, постанова не відповідає вимогам ст.283 Кодексу про адміністративні правопорушення. Вважає, що твердження інспектора поліції про порушення ним Правил дорожнього руху є безпідставними та недоведеними.
3. Відповідач позову не визнав. У запереченні проти позову наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні з огляду на законність і обґрунтованість спірної постанови.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. 7.06.2017 інспектором роти №3 батальйону УПП в м.Рівне лейтенантом поліції Лесько Ю.О. винесено постанову про притягнення Особи 1 до адмінвідповідальності за скоєння адмінправопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КпАП, у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
5. Вважаючи зазначену постанову протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду із цим адмінпозовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
6. Кременчуцький районний суд Полтавської області постановою від 3.08.2017, яку залишено без змін ухвалою ЖААС від 17.10.2017, у задоволенні позовних вимог відмовив.
7. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується поясненнями свідків, а тому оскаржувана постанова є правомірною, підстави для її скасування відсутні.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
8. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати такі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
9. На обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно з’ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають обставинам справи.
10. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність прийняття рішень судів попередніх інстанцій через наявність доказів учинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КпАП.
V. Джерела права й акти їх застосування
11. За приписами ч.2 ст.19 Конституції, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
12. Наведеним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 закону «Про Національну поліцію».
13. У п.8 ч.1 ст.23 цього закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
14. У п.11 ч.1 ст.23 закону «Про Національну поліцію» від 2.07.2015 №580-VIII визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
15. Дорожній рух на території України відповідно до закону «Про дорожній рух» від 30.06.93 №3353 регулюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів від 10.10.2001 №1306 (зі змінами та доповненнями).
16. У пп.1.3 та 1.9 ПДР установлено, що учасники дорожнього руху зобов’язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
17. Відповідно до п.8.7.3, «е» ПДР червоний сигнал, зокрема миготливий, або два червоні миготливі сигнали забороняють рух.
18. Згідно із ч.2 ст.122 КпАП відповідальність настає в разі порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника <…>.
19. Стаття 280 КпАП закріплює обов’язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з’ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
20. За змістом ст.251 КпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
21. У ст.280 КпАП установлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
22. Відповідно до чч.1, 2 стю71 КАС в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
VI. Висновок Верховного Суду
23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до ч.1 ст.341 КАС Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені а рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.341 КАС).
25. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, ВС доходить висновку, що суди не повною мірою дотрималися норм матеріального та процесуального права.
26. Суд зауважує, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
27. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
28. Визначення доказів в справах про адміністративне правопорушення та їхній перелік регламентований ст.251 КпАП. Обов’язок ж доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача у цій справі відповідно до ч.2 ст.71 КАС (в редакції до 15.12.2017) покладений на відповідача — суб’єкта владних повноважень.
29. Проте суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про зобов’язання виключно скаржника надати докази відсутності порушення ним ПДР, переклавши тим самим обов’язок доказування, регламентований ч.2 ст.71 КАС, з відповідача на позивача, із чим не погоджується суд касаційної інстанції.
30. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій, постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, порушили принцип адміністративного судочинства — змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин у справі, визначений ч.4 ст.11 КАС (в редакції до 15.12.2017). Згідно з приписами цієї статті суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
31. Як убачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій не вчинили жодних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин справи, зокрема, і в частині витребування у відповідача доказів з власної ініціативи, не з’ясували, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (відеозаписи з нагрудних камер патрульних поліцейських тощо).
32. Щодо посилання суду апеляційної інстанції на те, що проїзд позивачем на заборонний сигнал світлофора підтверджується поясненнями Особи 2 та Особи 3, які були надані відповідачу при розгляді справи про адміністративне правопорушення, колегія суддів вважає, що ці пояснення не є належними доказами правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки вказані особи у судовому засіданні не допитувалися та не попереджалися про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень, а тому їхні показання не можуть бути беззаперечним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
33. Так, відповідно до ч.2 ст.74 КАС обставини справи, які, за законом, мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
34. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновків про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного та об’єктивного вирішення справи.
35. Згідно з п.2 ч.1 ст.349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
36. Відповідно до п.2 ч. 2 ст.353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
37. З огляду на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального законодавства рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та прийняти законне і обґрунтоване судове рішення.
VII. Судові витрати
38. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись стст.3, 341, 343, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС, ВС
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу представника позивача Особи 1 — адвоката Коноплястого Я.С. — задовольнити.
2. Постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 3.08.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 у справі №560/751/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.