Консультативний висновок ВРП щодо законопроекту №1008

Рішення Вищої ради правосуддя

    5 вересня 2019 року № 2356/0/15-19                              

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроекту № 1008

 

1.  Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського самоврядування» від 29 серпня  2019 року реєстраційний  № 1008 (далі – законопроект  № 1008) внесено на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи Президентом  України.

 Згідно із пояснювальною запискою до законопроекту № 1008 пропонується унормувати діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя, зокрема запровадити новий порядок формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, за яким призначення на посади дванадцяти членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України здійснюватиметься Вищою радою правосуддя за результатами конкурсу. Вища рада правосуддя утворюватиме конкурсну комісію, до складу якої входитимуть: три особи, обрані Радою суддів України із числа її членів; три особи з числа міжнародних експертів, запропонованих міжнародними організаціями, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України, до складу Громадської ради міжнародних експертів, утвореної згідно із Законом України «Про Вищий антикорупційний суд».

Також законопроектом передбачається створення Вищою радою правосуддя комісії з питань доброчесності та етики.

З-поміж іншого, вносяться суттєві зміни до законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» щодо суддівської винагороди. Також пропонується скоротити строки, визначені для здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів.

У пояснювальній записці до законопроекту також зазначаються проблеми, що  наразі існують у судовій системі, які  експерти пов’язують із діяльністю органів суддівського врядування.

Як зазначено у пояснювальній записці, метою прийняття законопроекту № 1008 є комплексне врегулювання питань організації діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України і Вищої ради правосуддя.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої   статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проекти законів, що стосуються статусу суддів, відправлення правосуддя, процесуальних законів та загальніше будь-які законопроекти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку  судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи в якості рекомендації[1].

Наразі в Україні триває судова реформа, метою якої визначено забезпечення незалежності, безсторонності та неупередженості суддів, що включає, в тому числі, такі завдання: нормативне закріплення прозорих механізмів перегляду професійної придатності; перегляд порядку призначення суддів на посади та переведення суддів; запровадження інституту відряджень суддів до інших судів з метою регулювання навантаження на суддів; встановлення чіткого переліку підстав, неупередженої та прозорої процедури звільнення суддів з посади та припинення їх повноважень; зменшення зовнішнього втручання у здійснення правосуддя; оптимізація організаційних форм і діяльності органів суддівського врядування; підвищення вимог до членів органів, відповідальних за формування суддівського корпусу.

Водночас слід зазначити про низку проблем, вирішення яких  залишається нагальним, – втручання  у діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, створення нових судів, подолання дефіциту кадрів у судовій системі, завершення кваліфікаційного оцінювання суддів, забезпечення однакового рівня суддівської винагороди та належної судової охорони тощо.

Надаючи оцінку запропонованому законопроекту № 1008,  вважаємо, що окремі його положення викликають такі застереження.

 

1. Законопроектом № 1008 пропонується внести зміни до Закону України «Про очищення влади», якими встановити, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується також до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року у період з 21 листопада 2013 року по 19 травня 2019 року посаду (посади) Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, їх заступників.

Вища рада правосуддя вважає внесення таких змін до Закону України «Про очищення влади» недоречним з огляду на таке.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Згідно зі змістом цього Закону його мета – недопущення до управління державними справами певних осіб розуміється досить широко – як недопущення таких осіб до здійснення важливих державних функцій.

Європейська комісія «За демократію через право» (Венеційська комісія) у пункті 36 свого проміжного висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 16 грудня 2014 року № 788/2014 дійшла висновку, що, хоча кожна демократична держава має право вимагати мінімальну лояльність від своїх службовців і може звільнити їх з посад або утримуватися від їх прийому на роботу з причини їх фактичної або недавньої поведінки, застосування люстраційних заходів через довгий час після початку процесу демократизації в країні несе ризик виникнення сумнівів щодо їх фактичних цілей. Необхідно обґрунтувати, чому певна особа, яка не становить загрозу для демократії протягом тривалого часу, може раптово стати такою загрозою, що робить необхідним заборонити займати державні посади.

В Остаточному висновку Венеційської комісії щодо Закону України «Про очищення влади» від 19–20 червня 2015 року зазначено, що «люстраційні заходи мають тимчасовий характер, а об’єктивна необхідність обмежувати особисті права має послаблюватися з плином часу» (пункт 70).

Згідно з пунктом 13 вказаного вище висновку Венеційської комісії процес очищення повинен ґрунтуватися на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1).

Окрім цього, у Проміжному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 12–13 грудня 2014 року Венеційська комісія вказала, що той факт, що цей Закон виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом «індивідуальної відповідальності», на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2).

Таку позицію Вища рада правосуддя неодноразово висловлювала у своїх рішеннях в частині застосування Закону України «Про очищення влади» щодо суддів.

 

1. Законопроектом № 1008 пропонується виключити норму, яка передбачає, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вказане ставить під сумнів гарантії незалежності судової гілки влади від інших гілок влади, на чому, у свою чергу акцентувала увагу Венеційська комісія, зазначаючи, що незалежність суду насамперед означає незалежність від виконавчої та законодавчої влади (і, звичайно, від політичних партій і сторін спору).

Як вже зазначалося, одним із повноважень Вищої ради правосуддя щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя є підготовка обов’язкових до розгляду консультативних висновків щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Про обов’язкову участь Вищої ради правосуддя у законотворчій роботі стосовно судової гілки влади неодноразово наголошували міжнародні експерти. Зокрема, у своєму Висновку № 1 (2001) Консультативна рада європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначила, що незалежність судової влади повинна гарантуватися національними стандартами на найвищому рівні.

Усі проекти законів, що стосуються статусу суддів, відправлення правосуддя, процесуальних законів та, загальніше, будь-які законопроекти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради^[2].

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 червня 2016 року            №  4-рп/2016 наголосив: «Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід’ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов’язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені».

Внесення запропонованих змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дасть змогу іншим державним органам регулювати питання судоустрою і статусу суддів низкою законодавчих актів без участі Вищої ради правосуддя, обмеживши її повноваження стосовно вжиття заходів, направлених на забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.

 

  5. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Певні положення законопроекту не узгоджуються з вимогами Конституції України та законами України.

Стаття  22 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Так, суддя обіймає посаду безстроково. Підстави для звільнення судді закріплені в частині шостій цієї статті.

Натомість законопроектом № 1008 пропонується зменшити максимальну кількість суддів Верховного Суду з 200 до 100 (стаття 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно із частиною шостою статті 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кількість суддів у суді визначає Державна судова адміністрація України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічна норма передбачена у пункті 12 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Отже,  погодження кількості суддів у судах належить до дискреційних повноважень Вищої ради правосуддя. Вказане рішення Вища рада правосуддя приймає з урахуванням інформації про завантаженість, кількісний склад тощо.

З огляду на зазначене немає потреби у зміні верхньої межі кількості суддів Верховного Суду.

Окрім цього, зазначаємо, що на момент створення Верховний Суд отримав «у спадщину» 77 227 невирішених справ від Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів (деякі з них ще з 2011 року). Щодня до Верховного Суду надходить у середньому 360 справ. Всього за період з                   15 грудня 2017  року по 1 вересня 2019 року Верховним Судом ухвалено 154 189 рішень, якими завершено розгляд. Станом на 1 вересня 2019 року залишок нерозглянутих  скарг та заяв становив 63 071.

З огляду на навантаження кожного судді Верховного Суду скорочення кількості суддів Верховного Суду до ста (як це передбачено законопроектом) призведе до того, що Верховний Суд не буде в змозі вчасно розглядати справи, якість їх вирішення погіршиться, а справи накопичуватимуться. Це означає, що право громадян на доступ до суду не буде забезпечено повною мірою.

Враховуючи викладене, пропонуємо виключити підпункт 2 пункту 2 розділу І та пункти 4, 5, 6, 7 розділу «Прикінцеві положення» законопроекту               № 1008.

 

6. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

В Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазначено, що незалежність судових органів  гарантується  державою  і закріплюється в конституції або законах країни.  Усі  державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і
дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції[3].                                                                                                                   

У Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства зазначається, що хоча фінансування судів є частиною державного бюджету, таке фінансування не повинно залежати від політичних процесів. Рішення про виділення бюджетних коштів судам повинні прийматися із суворим додержанням судової незалежності. Процес прийняття в Парламенті бюджету судівництва повинен включати процедуру врахування точки зору судової влади. Якщо судова рада не має повноважень з управління судовою системою, вона повинна принаймні мати можливість надавати висновок щодо виділення мінімального бюджету, необхідного для функціонування системи правосуддя, та роз’яснювати її потреби для обґрунтування розмірів фінансування[4].

Конституційний Суд України неодноразово висловлював думку щодо неприпустимості обмеження конституційних прав громадян на 

достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, визначивши, що законодавець може лише розширювати, а не звужувати зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення.

Такого висновку Конституційний Суд України дійшов, ухвалюючи, зокрема, рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 11 жовтня                  2005 року  № 8-рп/2005, від 9 липня 2007 року   № 6-рп/2007,  від 22 травня 2018 року № 5-р/2018.

Внесення змін до частини другої статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» призведе до суттєвої нерівності між розмірами винагороди членів Вищої ради правосуддя.

У такому разі розмір винагороди члена Вищої  ради правосуддя, який є суддею, буде більшим на 15 % – 80 %, ніж розмір винагороди члена Вищої  ради правосуддя, який не є суддею.

 При цьому законодавство не містить положень (норм), які б наділяли  різними повноваженнями членів Вищої ради правосуддя із числа суддів, та тих, хто не є суддями. Усі члени Вищої ради правосуддя мають однаковий статус, гарантії та повноваження.

Прийняття передбачених законопроектом № 1008 змін у частині оплати праці членів Вищої ради правосуддя призведе до порушення передбаченого статтею 21 Конституції України принципу рівності перед законом. Принцип рівності всіх громадян перед законом – конституційна гарантія правового статусу особи. Стаття  22 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. З наведеного вбачається, що законопроект істотно звужує зміст та обсяг існуючого  права членів Вищої ради правосуддя  на оплату праці.

Необхідно визначити заробітну плату членів Вищої ради правосуддя, враховуючи їхні конституційні  повноваження, а також те, що член Вищої ради правосуддя, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, у тому числі судді Верховного Суду, не може отримувати меншу заробітну плату, ніж такий суддя.

З огляду на це пропонується залишити без змін чинну редакцію частини другої статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

7. Законопроектом № 1008 пропонується доповнити Закон України «Про Вищу раду правосуддя» статтею 28-1, яка передбачає створення Комісії з питань доброчесності та етики як колегіального органу, «який діє при Вищій раді правосуддя і утворюється з метою забезпечення прозорості і підзвітності членів Вищої ради правосуддя та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».

Законопроект надає Комісії досить широкі повноваження, зокрема щодо здійснення контролю за дотриманням членом Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України критеріїв доброчесності, етичних стандартів судді як складової професійної етики члена Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та за прозорістю у діяльності Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Крім того, Комісії надається право отримувати на письмовий запит від членів  Вищої ради правосуддя, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для забезпечення виконання покладених на неї завдань, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Наведене не узгоджується з нормами законодавства України та міжнародними стандартами.

Так, Велика хартія суддів (Консультативна рада європейських суддів,            м. Страсбург, 17 листопада 2010 року, пункт 13) передбачає, що для забезпечення незалежності суддів у кожній державі створюється судова рада чи інший спеціалізований орган, незалежний від законодавчої та виконавчої влади, наділений широкими повноваженнями з усіх питань щодо статусу суддів, а також щодо організації, функціонування та репутації судових інституцій. До складу ради входять або винятково судді, або більшість складу ради становлять судді, обрані іншими суддями.

У Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства зазначено, що судова рада повинна також становити собою автономний орган судової влади, що уможливлює здійснення  індивідуальними суддями своїх функцій незалежно від будь-якого контролю з боку виконавчої і законодавчої влади та без неправомірного тиску зсередини судової системи. Стосовно цього Консультативна рада європейських суддів вважає, що буде неприпустимим, якщо судова рада обмежуватиметься іншими органами у своїй автономії визначати власні процедури діяльності та питання, що виносяться на її розгляд. Слід визначити відносини між судовою радою та міністром юстиції, главою держави та Парламентом. Крім того, з огляду на те, що судова рада не належить до ієрархії судової системи і не може як така приймати рішення щодо суті справ, слід обережно ставитися до відносин із судами та, особливо, суддями.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Також варто зазначити, що частиною четвертою  статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що член Вищої ради правосуддя у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

На думку Вищої ради правосуддя, такі зміни призведуть до порушення незалежності члена Вищої ради правосуддя та втручання в його діяльність.

За наявності стороннього впливу на членів Вищої ради правосуддя, «зовнішнього керування» органом нівелюється статус Вищої ради правосуддя як незалежного конституційного органу.

Певні норми запропонованої статті унормовують втручання в діяльність членів Вищої ради правосуддя (пункти 1, 4 частини сьомої,  пункт 1 частини восьмої статті 28-1).

У зв’язку з цим пропонується виключити з проекту Закону положення про зазначену Комісію.

 

8. У Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства зазначено, що судова рада також зобов’язана уникати будь-якого зовнішнього тиску політичного, ідеологічного чи культурного характеру, гарантувати необмежену свободу суддів вирішувати справи безсторонньо, відповідно до їхнього сумління та тлумачення фактів відповідно до чинних правових норм.

Вважаємо недоречними зміни до статті 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якими виключено положення про ухвалення рішень Вищої ради правосуддя в нарадчій кімнаті, оскільки принцип роботи колегіального органу передбачає прийняття єдиного рішення за результатами спільного аналізу та обговорення саме в нарадчій кімнаті з метою недопущення                 будь-якого стороннього впливу на думку членів органу.

Наведене суперечить частині четвертій статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якою  визначено, що член Вищої ради правосуддя у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Відкрите голосування та обговорення питань на засіданнях Вищої ради правосуддя становитиме загрозу гарантії незалежності членів Вищої ради правосуддя та може призвести до переслідування членів Вищої ради правосуддя за прийняті ними рішення.

Вища рада правосуддя як орган державної влади й суддівського врядування, діяльність якого спрямована на забезпечення (в тому числі) незалежності судової влади, з огляду на особливий суб’єктний склад відповідних кримінально-процесуальних правовідносин, перебирає на себе функції слідчого судді (вирішуючи питання, у тому числі, про відсторонення судді з посади, надання згоди на затримання судді, взяття його під арешт тощо) та стає структурою, до повноважень якої належить недопущення безпідставного застосування заходів процесуального примусу. Таємниця нарадчої кімнати є гарантією принципу незалежності членів Ради, підпорядкування їх лише закону та забезпечення необхідних умов для ухвалення колегіальним органом рішення.

  9. Щодо запропонованих змін до дисциплінарних процедур.

Змінами до статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» запроваджується інститут  «повідомлення про вчинення дисциплінарного проступку», а змінами до статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» пропонується виключити вимоги до дисциплінарної скарги, що зобов’яже Вищу раду правосуддя розглядати, наприклад, анонімні скарги.

Наголошуємо,  що до Вищої ради правосуддя протягом місяця надходить понад 800 дисциплінарних скарг, які розподіляються між членами Вищої ради правосуддя. Більшість скарг, які надходять до Вищої ради правосуддя, або не відповідають вимогам закону, або по суті не є дисциплінарними скаргами.

Відсутність закріплених вимог до скарги  може призвести до правової невизначеності, а також значною мірою збільшити потік безпідставних скарг стосовно суддів, посилити фактори  впливу на них при здійсненні правосуддя.

Положеннями цієї статті, зокрема, пропонується надати право членам Вищої ради правосуддя розпочинати дисциплінарне провадження після самостійного виявлення з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення дисциплінарного проступку суддею, або після самостійного виявлення членами Вищої ради правосуддя з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею дисциплінарного проступку.

Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні «Олександр Волков проти України» наголошував, що заходи дисциплінарного впливу мають регулюватися чіткими нормами і процедурами, передбаченими в межах самої судової системи, і такими, що не підпадають під політичний або інший неправомірний вплив.

Опис правопорушення у законодавчому акті, який ґрунтується на переліку конкретних видів поведінки, але має загальне та необмежене кількісно застосування, не забезпечує гарантії належного вирішення питання передбачуваності закону. Повинні бути визначені та вивчені інші фактори, що впливають на якість правового регулювання та адекватність юридичного захисту від свавілля[5].

З огляду на зазначене пропонуємо залишити чинні редакції статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статей 42, 44  Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Крім того, запропонованими змінами запроваджуються дуже короткі процедурні строки для окремих етапів дисциплінарного провадження (триденний строк для надсилання копії рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення, десятиденний строк на подачу скарги на рішення Дисциплінарної палати з дня його ухвалення тощо).

Як вбачається з положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя»  дисциплінарне провадження включає такі етапи:  1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи;                    3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

При цьому кожен етап є логічним та послідовним. Вивчення матеріалів на кожному з етапів  гарантує глибоке дослідження обставин справи з метою їх неупередженої та об’єктивної оцінки. Такі дії спрямовані на дотримання принципів незалежності, недопущення необґрунтованого впливу та втручання у здійснення ними правосуддя.

Значне скорочення строків суперечитиме визначеній Законом України «Про Вищу раду правосуддя» процедурі перебігу дисциплінарного провадження та суттєво обмежить гарантовані законодавством права суддів на захист під час дисциплінарного провадження.

При цьому слід звернути увагу, що процедурні питання здійснення повноважень Вищою радою правосуддя відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» регулюються Регламентом Вищої ради правосуддя.

 

10. З метою унормування та конкретизації норм законопроекту № 1008 також пропонується:

1) У підпункті 5 пункту 2 розділу I:

 частину першу статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнити абзацом другим такого змісту:

«Рішення Вищої ради правосуддя вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало 2/3 членів Вищої ради правосуддя від її конституційного складу».

2) У підпункті  6 пункту 2 розділу I:

частину третю статті 95-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викласти в такій редакції:

 «3. Рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від присутніх членів конкурсної комісії»;

пункт 4 частини сьомої статті 95-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викласти в такій редакції:

 «4) проводить на своєму засіданні співбесіду з відібраними кандидатами, визначає з числа кандидатів, які пройшли співбесіду, за результатами складення загального рейтингу першого та другого кандидата на кожну вакантну посаду, який відповідає вимогам до члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та згідно з обґрунтованим рішенням конкурсної комісії має найкращі професійний досвід, знання і якості для виконання обов’язків члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України»;

частину восьму статті 95-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнити абзацом такого змісту:

«Процедура розгляду та ухвалення рішення про призначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України здійснюється відповідно до вимог Регламенту Вищої ради правосуддя».

3) У підпункті 7 пункту 2 розділу I:

частину другу статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викласти в такій редакції:

«2. Рішення про звільнення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалює Вища рада правосуддя на своєму засіданні 2/3 голосів від її конституційного складу».

  4) У підпункті 1 пункту 3 розділу I:

 пункт 20-2 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» викласти в такій редакції:

«20-2) приймає рішення про звільнення членів  Вищої ради правосуддя з підстав, визначених цим Законом».

 5) У підпункті  2 пункту 3 розділу I:

у другому реченні частини шостої статті 20 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» слова «проголосувала більшість членів Вищої ради правосуддя від її складу» замінити словами «проголосувало 2/3 членів Вищої ради правосуддя від її конституційного складу».

6) У підпункті 4 пункту 3 розділу I:

у пункті 3 частини першої статті 24 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» слова «у тому числі недотримання етичних стандартів як складової професійної етики члена Вищої ради правосуддя» виключити;

 абзац третій частини третьої статті 24 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»  викласти в такій редакції: «рішення про звільнення члена Вищої ради правосуддя з посади вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало 2/3 членів Вищої ради правосуддя від її конституційного складу».

7) У тексті законопроекту № 1008 слова «етичних стандартів судді як складової професійної етики» замінити словами «Кодекс суддівської етики» у відповідних відмінках.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя пропонує врахувати зазначені вище застереження під час опрацювання законопроекту № 1008.