Закон і Бізнес


Мистецтво посередництва

Чи стане медіація ефективною та затребуваною альтернативою судовому вирішенню спорів


№35 (1437) 07.09—13.09.2019
Вікторія КОЗАК, головний спеціаліст відділу узагальнення судової практики Сьомого апеляційного адміністративного суду
15620
15620

Кожна людина хоч раз зверталася до суду для вирішення спору чи конфліктної ситуації. Відомо, що судовий процес потребує певних витрат життєвих ресурсів, насамперед часу та коштів. Тому в розвинених країнах медіація є одним із найпопулярніших альтернативних способів урегулювання спорів та конфліктів.


Європейські зобов’язання

Процедура передбачає залучення посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити комунікацію, проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб сторони самостійно змогли обрати той варіант рішення, який задовольнить їхні інтереси і потреби.

Світова статистика свідчить, що лише близько 5% досягнутих під час цієї процедури домовленостей не виконуються. Досвідчені медіатори пояснюють це тим, що у таких випадках допущено помилку медіатором, який не відстежив чогось у процесі. Втім, рішення судів можуть роками виконуватися у примусовому порядку через виконавчі служби, що спричиняє додаткові труднощі та витрати.

Ефективність медіаційної процедури визнало європейське співтовариство, яке рекомендує її як основний метод альтернативного вирішення спорів на досудовому етапі та під час судового розгляду. У ст.1 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами визначено, що Україна і ЄС мають зміцнювати співпрацю у галузі правосуддя, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод. Це свідчить про те, що країни ЄС дали згоду на забезпечення верховенства права та кращого доступу до правосуддя, яке повинне включати доступ як до судових, так і позасудових методів урегулювання спорів.

Європейська рада на своєму засіданні в Тампере 15 жовтня 1999 року закликала держави-члени до запровадження альтернативних позасудових процедур, серед яких медіація є основним методом. Разом з тим Україна приєдналася до Конвенції ООН про міжнародні угоди про врегулювання спорів за результатами медіації.

Вибір перемовника

У ст.124 Конституції встановлено, що законом може бути визначений обов᾽язковий досудовий порядок урегулювання спору. Проте у вітчизняному законодавстві це питання залишається невирішеним.

5 липня цього року у Верховній Раді зареєстровано проект закону «Про діяльність у сфері медіації» (№10425). Цей документ визначає правові засади та порядок проведення медіації як досудової та позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору), її принципи, статус та дисциплінарну відповідальність медіаторів, їхнє самоврядування, підготовку кадрів для медіації.

Під час процедури застосовуються техніки переговорів, спрямовані на прийняття узгоджених рішень, задоволення реальних інтересів та потреб її сторін.

Статтею 6 проекту передбачено, що сторони медіації самостійно обирають медіатора або медіаторів, визначають коло обговорюваних питань, варіанти врегулювання конфлікту (спору) між ними, зміст мирової угоди за результатами медіації, строки та способи її виконання, інші питання щодо конфлікту (спору) та процедури медіації з урахуванням рекомендацій медіатора та інших учасників перемовин.

Остаточне рішення приймають лише сторони медіації. Разом з тим у ст.10 проекту все ж обмежено коло осіб, які можуть надавати медіаційні послуги, та визначено перелік вимог до кандидата, що звужує права сторін на вільний вибір перемовника.

Що стосується неупередженості та незалежності медіаторів, то у ст.7 проекту зазначено, що втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, будь-яких інших фізичних і юридичних осіб у діяльність медіатора під час підготовки та проведення процедури забороняється. Медіатором не може бути захисник, представник, законний представник сторони медіації. Особа не може бути захисником та/або представником сторони медіації у справі (провадженні), в якій вона надавала або надає послуги медіатора. Лише у випадку відмови від подальшого представництва або захисту будь-якої сторони у цій справі незалежно від результатів медіації, крім участі у провадженні щодо укладення мирової угоди у суді, передбачається можливість залучення адвоката як медіатора.

Обов’язковість процедури

Дискусія у правників та науковців виникає стосовно певних питань, що потребують більш ретельного вивчення та доопрацювання. Передусім це «обов’язковість» медіації. Адже ст.5 проекту встановлює, що «участь у медіації як способі досудового врегулювання спору є обов’язковою у передбачених законом випадках». Як обов’язкову досудову медіацію визначено в усіх категоріях справ, окрім кримінальних.

Про це йдеться й у звіті міжнародного медіатора, урядового радника Білла Марша, підготовленого за підтримки міжнародних партнерів та Національної асоціації медіаторів України. Б.Марш вважає, що обов’язковість медіації як такої неможлива. Водночас на рівні закону було б непогано:

• уповноважити суди пропонувати або запрошувати сторони до медіації;

• забезпечити належну підготовку суддів з питань медіації;

• зобов’язати суди розмістити у приміщеннях інформацію про медіацію, а працівників суду — знати, де знайти медіатора (наприклад, у переліку акредитованих організацій, що надають відповідні послуги).

Доступ до професії та самоврядування

Наступне питання, яке, навпаки, потребує менш імперативного формулювання, — це віковий ценз і вимоги щодо вищої освіти медіаторів. У ст.10 вказано, що «медіатором може бути фізична особа, яка досягла 30 років, має вищу освіту та пройшла спеціальну підготовку у Всеукраїнській школі медіаторів або в інших акредитованих Радою медіаторів України закладах в Україні чи за її межами».

Законодавець хотів підкреслити необхідність професійного підходу до процедури, проте, коли професія перебуває на етапі становлення, надмірна зарегульованість може завадити її розвитку. Тому закон має бути базою, що визначає загальні положення, які деталізуватиме саме об’єднання медіаторів.

Важливий момент, закладений у законопроекті, стосується структурного врегулювання професійної діяльності. На думку законотворця, медіаторам було б доцільно спробувати саморегульовану модель, що діє в адвокатурі. Це єдина всеукраїнська асоціація медіаторів, рада медіаторів, яка визначає загальні принципи діяльності та засади доступу до професії, створює кваліфікаційні та дисциплінарні органи.

Втім, чи можлива подібна централізація? Різні категорії справ та різні обставини потребують різних вимог для медіатора, що сприятиме не лише ретельному розгляду справи та пошуку найкращих варіантів вирішення спору чи конфлікту, а й створенню комфортних умов та високому рівню довіри до інституту медіації. Наприклад, якщо йдеться про фіскальні спори, було б добре, якби медіатор розумівся на низці економічних питань. Доцільно було б створювати ради з різних напрямів медіації, враховуючи специфіку розгляду окремих категорій справ.

Разом з тим медіатори-практики погоджуються: якщо в законі буде закріплено норму про співпрацю медіаторів із судами, цілком логічно надати саме судам можливість установлювати певні вимоги до перемовників. Так само цілком прийнятним є встановлення стандартів навчання. А от необхідність щорічної переатестації розцінюється як корупційний ризик.

***

Попри свої переваги, медіація не є засобом вирішення всіх проблем та не завжди може сприяти досудовому врегулюванню конфліктів. Наприклад, перемовини неможливі у спорах, вирішення яких потребує створення прецеденту, чи у випадках, коли одна зі сторін прагне публічної реабілітації або ж вимагає незалежної (правової) оцінки спору.

Втім, запровадження в Україні інституту медіації сприятиме поліпшенню доступу громадян до правосуддя, а отже, допоможе скоротити строки розгляду справ та відсоток оскаржуваних рішень, зменшити судові витрати та навантаження на суди.