Закон і Бізнес


Останній бастіон демократії

Поступатися адвокатською монополією — це поступатися правами людини


№35 (1437) 07.09—13.09.2019
Олексій ФАЗЕКОШ, адвокат, голова Ради адвокатів Закарпатської області
84842
84842

Усе в житті повторюється, і не важливо — у вигляді фарсу, трагедії чи комедії. Мабуть, ніхто з адвокатів навіть не думав рік тому, коли була анонсована так звана адвокатська реформа під виглядом проекту №9055, що й за нової, демократично обраної влади, яка радикально змінила політичну карту та важелі впливу в країні, адвокатам знову буде про що замислитись.


Хибним шляхом

Майже всю юридичну спільноту вразила новина про законопроект №1013, яким може бути скасована монополія адвокатури. У ньому пропонується залишити адвокатам виключно монополію на захист особи від кримінального обвинувачення. Важливий нюанс: ідеться про зміну ст.1312 Конституції, а не про «комплексну» відмову від адвокатської монополії, що потребує внесення відповідних змін до всіх дотичних нормативно-правових актів — починаючи від закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і завершуючи усіма процесуальними кодексами.

По-перше, це свідчить про те, що певні особи в оточенні Президента йдуть хибним шляхом, який не може бути дорогою до храму, а навпаки, веде до провалля, не сумісного з якісними реформами у сфері права. І тут (може, згодом) Володимир Зеленський має вчиняти, як король Генріх, тобто політично страчувати тих, хто порадив «щось не те». Бо, чесно кажучи, ніяково читати пояснювальну записку до вказаного документа, де зазначено таке: «Метою запропонованих змін є забезпечення права кожного на отримання професійної правничої допомоги через скасування адвокатської монополії на надання такої допомоги».

Мало того що це навіть не пояснення, а просто теза, так вона ще й фальшива за своєю суттю. Бо хто ж тоді, як не адвокат, зможе забезпечити право на отримання саме професійної правничої допомоги? Це дещо анекдотичне: позбавмо бджіл виключного права носити мед, щоб мед могли збирати всі комахи на професійній основі.

По-друге, Україна вже неодноразово доводила і буде доводити свою прихильність до демократичних принципів, верховенства права і європейських цінностей. Утім, поспішні кроки в реформуванні правової системи ні до чого гарного не приведуть. Доведено всіма попередніми президентами.

На жаль, фахових експертів не вистачає, а ще коли жагу реформ підживлюють молодість або недосвідченість, то результати завжди викликають тривогу. Убачається, що нинішнє оточення Президента не бачило або навіть не чуло про культовий радянський фільм Тенгіза Абуладзе «Покаяння». Наприкінці 1980-х ця стрічка вважалася символом демократичних змін у СРСР. Більше того, саме цей фільм зробив для «перебудови» більше, ніж журнал «Огонек» і Єгор Яковлєв разом узяті. Стрічка збирала переповнені зали. А вислів «Навіщо дорога, коли вона не приводить до храму?» став крилатим. У ньому є глибокий сенс, а в нашому випадку він означає: не треба ламати адвокатуру, яка є останнім бастіоном демократії. Бо, позбувшись сильної, згуртованої, незалежної адвокатури, можна втратити країну.

Основа правових систем

Це не особиста думка автора і навіть не «темник» від НААУ, як волають нині у соцмережах деякі ренегати від адвокатури. Це історичний досвід найбільш потужної економіки Європи — Німеччини. Річ у тім, що недавно президент федеральної палати адвокатів ФРН Аксель К.Фільгес в одному зі своїх інтерв’ю сказав, що «адвокатська монополія — основа правової системи Німеччини».

За його словами, ринок юридичних послуг у Німеччині досить насичений, якщо врахувати, що на 80 млн жителів країни припадає близько 164 тис. адвокатів. За кількісним показником ФРН посідає перше місце серед інших європейських країн, проте жодних проблем на ринку не відчувається і гарний адвокат завжди буде затребуваний, вважає А.Фільгес.

Цьому сприяє, зокрема, посилення ролі права в суспільстві, коли людина, усвідомлюючи наявність певних прав і свобод, починає їх відстоювати, звертаючись по допомогу до фахівців. «Поле діяльності в адвокатів останніми роками значно розширилося саме за рахунок посилення ролі права в повсякденному житті», — вважає німецький правник.

І тут виникає риторичне запитання до наших можновладців: невже ми не «посилюватимемо ролі права в повсякденному житті»? Думаю, відповідь зайва. Але що для цього треба зробити?

Німецький адвокат, начебто полемізуючи з нами, говорить, що «професійне співтовариство адвокатів необхідно на рівні держави захищати від конкуренції з боку тих, хто не відповідає високим вимогам етичних стандартів, освіти і якості послуг. У цьому і полягає основне завдання адвокатської монополії, що є основою правової системи Німеччини». Гарні слова і дуже актуальна теза, тим більше що вона так чи інакше стосується й інших держав.

Ось лише деякі з них.

У Греції існує адвокатська монополія на надання консультаційних послуг, професійне судове, частково і позасудове представництво.

У Франції ніхто, крім адвокатів, не вправі надавати платні консультації з правових питань третім особам.

Іспанія має адвокатську монополію як на професійне судове представництво, так і на провадження консультаційної діяльності у сфері права.

Адвокати Португалії мають монополію на професійне судове представництво, а також правове консультування.

У Люксембурзі особам, які не є адвокатами, забороняється провадити судове та позасудове представництво, консультаційну діяльність з юридичних питань.

Професійне представництво сторін у всіх судових і несудових установах Австрії в публічних і приватних справах здійснюється тільки адвокатами. Винятки передбачені для нотаріусів, аудиторів, патентних повірених і об’єднань роботодавців.

В Італії розрізняються правові дії, які вчиняються особами, внесеними до реєстру, і «відносно вільні дії», які можуть вчиняти неадвокати.

Адвокати Нідерландів мають монополію тільки на судове представництво.

В Данії консультаційною діяльністю можуть займатися тільки адвокати. Позасудове представництво мають право здійснювати особи, які не є адвокатами, тільки на безплатній основі.

Крім того, «монополія» існує також у США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, у всіх країнах Латинської Америки. А в Японії провадження такої діяльності без статусу адвоката вважається злочином. Іншими словами, введення монополії адвокатури в Україні стало не лише вагомим досягненням, а й запозиченням позитивного досвіду розвинених держав світу.

Чи комусь замало прикладів успішності «адвокатської монополії»? І ніхто не замислився, чому в тих країнах ніколи не «рубали» адвокатуру? Спробуємо поміркувати і на цю тему.

Не привілей, а необхідна умова

Соціологія професій говорить нам про те, що отримання виключних (так званих монопольних) прав на певну сферу діяльності — це заключний етап, свого роду вершина формування професійної групи. Інтерес в отриманні монополії зумовлений соціальними і ринковими перевагами, а також престижем та грошима, на які претендують володарі особливого звання. Але не це є головним, хоча саме на цьому чомусь наполягають усі «супротивники» монополії.

Річ у тім, що основні передумови професійної монополії такі:

• є суспільний інтерес в регулюванні певної діяльності;

• за один вид діяльності конкурують кілька професійних груп;

• держава володіє ексклюзивним правом на закріплення монополії.

Отримання монополії найчастіше відбувається, коли професійне співтовариство вже сформовано, має етичні кодекси і чіткий порядок денний. Тобто саме монополія є завершальним етапом формування адвокатури як інституції, незалежної спільноти, здатної стояти на сторожі прав і свобод у державі.

Подібний стан речей — не привілей адвокатів, а необхідна умова для формування правової держави. Бо саме для якісного захисту конституційних прав і свобод громадян, власне, як осіб публічного права і державних органів у тому числі, потрібно, щоб захисник зберігав адвокатську таємницю, щоб його не можна було допитати у справі, в якій він є адвокатом, він не міг бути об’єктом кримінального переслідування, крім як за поданням прокурора рангом, не нижчим за обласного. Все це адвокатам надали для того, щоб у них були реальні механізми захисту клієнтів.

Окрім того, перевагою монополії адвокатури на представництво в суді є і передбачена відповідальність для несумлінних адвокатів, що є запорукою реалізації права саме на професійну правничу допомогу. Адже загроза накладення дисциплінарного стягнення є стимулом недопущення зловживань процесуальними правами, чого не варто очікувати від інших фахівців у сфері права.

А якими правами і гарантіями діяльності будуть користуватись ті, хто завтра знову повернеться до зали суду? Особи з юридичною освітою, але без досвіду, без відповідальності, без захисту, без етичних норм і стандартів поведінки? Навряд чи саме це зараз потрібно Україні.

Тим більше що українська адвокатура вже довела, що через наявність «монополії» вдалося:

• суттєво покращити якість правосуддя;

• запровадити єдині високі професійні стандарти судового представництва;

• сприяти ефективному забезпеченню прав і гарантій учасників процесу та реалізації права на справедливий суд;

• реалізувати принцип рівності можливостей у змагальному процесі;

• підвищити репутацію адвокатури в суспільстві та посилити її незалежність і вплив на державні й суспільні процеси;

• підвищити конституційний статус адвокатури із суміжного інституту в системі правосуддя до важливого інституту захисту прав, свобод людини і громадянина.

Таким чином, адвокатська монополія, запроваджена змінами до Конституції, є здобутком розвиненого громадянського суспільства, і поступатися нею — це поступатися правами людини. І тепер все це нівелювати? Звичайно, можна, але принаймні спочатку треба порадитись і дуже добре поміркувати.

Професіонали проти «поштарів»

Поміркувати насамперед над тезою про те, що держава (як механізм) насправді не надто зацікавлена в тому, щоб її громадяни завжди були праві. Тим більше в судах. Тим більше з адвокатами. Державі в її абсолютному вимірі набагато вигідніше, коли люди смиренні й занурені в безвихідну печаль, коли гаслом населення є приказка «Батогом обуха не перебити», а натовп сам ставить на місце тих, «кому більше від усіх треба».

Впевнений, що новий Президент хоче побудувати зовсім іншу державу. Але в такому випадку не треба робити й поспішних кроків. Хоча, вбачається, позбавлення «адвокатської» монополії за будь-якого розвитку подій не стане «поспішним» кроком. Адже внесення змін до Конституції — це щонайменше 300 голосів народних депутатів. А у фракції партії «Слуга народу» в парламенті наразі 254 голоси. І, як показало голосування за новий склад Уряду, інші фракції поки що воліють або не голосувати, або утримуватись від голосування за новації, за які вони не готові нести відповідальність.

Отже, міжнародний досвід і здоровий глузд говорять про те, що об’єднання всіх практикуючих юристів довкола адвокатури є найбільш оптимальним варіантом. Адже саме професійна етика, професіоналізм і незалежність об’єднують адвокатуру, а не консультування громадян і підготовка процесуальних документів.

Тим більше що світова тенденція свідчить: адвокатська монополія означає не обмеження послуг юридичного ринку, а нормалізацію регулювання і встановлення єдиних правил, які допомагають цьому ринку ставати прогнозованим і еволюційним. Забезпечити всім рівний доступ до юридичних послуг високої якості, підвищити рівень правової культури в суспільстві та поліпшити роботу судів і правоохоронної системи загалом.

Кілька років тому на очі потрапило висловлювання одного з адвокатів: «Не бійтеся адвокатської монополії. Це буде монополія професіоналів проти «поштарів», монополія юристів для захисту громадянського суспільства і правової держави. Монополія права проти хаосу!».

 

ОПИТУВАННЯ «ЗіБ»

Як скасування адвокатської монополії вплине на якість правничих послуг та намір правників отримувати адвокатське свідоцтво?

Олена ДРОЗДОВА,
директор АБ «Дроздова та партнери», адвокат, к.ю.н.:

— Встановлені законом права, обов’язки, гарантії адвокатської діяльності, а також відповідальність за їхнє порушення (недотримання) в сукупності з особливою процедурою доступу до професії спрямовані на забезпечення належного виконання ст.59 Конституції.

Для забезпечення ефективного захисту можуть вимагати конкретні юридичні кваліфікації. А запровадження Україною конституційних обмежень щодо представництва осіб у суді повністю узгоджується зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таке рішення нещодавно ухвалив Європейський суд з прав людини у справі «Молдавська проти України».

Тож убачається, що як представники держави, так і адвокатська спільнота мають поважати та виконувати положення Конституції, процесуальних кодексів і закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Скасування норми про здійснення виключно адвокатом (який має професійні права, обов’язки, гарантії діяльності та несе відповідальність) представництва іншої особи в суді може вплинути на обсяг дотримання гарантованого державою права кожного на професійну правничу допомогу.

Андрій ГРАДОВ,
молодший юрист EVRIS:

— Питання адвокатської монополії завжди викликало чимало дискусій серед правників України. Президентський проект №1013 лише посилив суперечки між її прихильниками та противниками.

У той час як НААУ та АПУ закликають народних депутатів не голосувати за цю ініціативу, чимало правників, у тому числі й адвокати, підтримують скасування виключного представництва адвокатами осіб у судах.

Загалом скасування адвокатської монополії не призведе до зниження якості правничих послуг. Адже в особи розширюється конституційне право на вільний вибір захисника, яке вона зможе реалізувати за допомогою як адвоката, так і кваліфікованого юрисконсульта.

Втім, цілком очевидно, що кількість охочих отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю зменшиться, оскільки кожен правник знову зможе представляти інтереси осіб у судах цивільної, господарської та адміністративної юрисдикції.

Катерина ДОЦЕНКО,
юрист ЮК «Bossom Group»:

— На мою думку, можливі зміни до Конституції в частині скасування адвокатської монополії, передбачені проектом №1013, суттєво не вплинуть на якість правничих послуг. По-перше, клієнт залишає за собою право вибору особи, якій довірятиме захист своїх прав та інтересів, — адвокату чи «звичайному» юристу. По-друге, досить дискусійним є запитання: чи є правничі послуги, які надають адвокати, більш якісними, ніж ті, що надають юристи? Чи є показники того, як змінилась та чи змінилась узагалі якість правничих послуг після введення адвокатської монополії в 2015 році?

Скасування адвокатської монополії даватиме юристу можливість вибору, чи потрібен йому статус адвоката. Адже в сучасних умовах ринку юридичної праці роботодавці у 90% випадків висувають до інхаус-юристів вимогу щодо наявності свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. А отже, фактично кожен юрист для збереження можливості займатися професійною діяльністю та бути конкурентоспроможним змушений набувати статус адвоката.

Сергій КОВАЛЬОВ,
старший партнер АО «Могильницький та партнери»:

— Вважаю скасування часткової монополії адвокатури на здійснення представництва в суді дуже поспішним. Саме часткової монополії, адже з 1.01.2020 мав залишитися величезний пласт малозначних та інших справ, за якими представниками можуть бути не лише адвокати.

Головний аргумент ініціаторів законопроекту — зайві бюджетні витрати. Однак при цьому ніхто не порівнював цих витрат з витратами на утримання штатних юристів державних органів, ніхто не аналізував якості представництва інтересів державних органів у судах.

Переконаний, що конкуренція при виборі адвоката на тендерних умовах забезпечила б новий рівень якості захисту інтересів держави в суді, загалом новий підхід до цієї роботи. Спробували б, оцінили, якщо не прижилося б у наших умовах — тоді можна думати про часткове скасування монополії адвокатури.

Монополія адвокатури в тому чи іншому обсязі існує в більшості передових країн, практику державотворення яких ми беремо за основу. Тож не зрозуміло, чому застосовується такий вибірковий підхід при використанні досвіду цих країн.