Прибуток для іноземців

Відсотки, заплачені за кредитними договорами резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні з урахуванням норм максимального розміру ставки податку.

Іменем України

Постанова

^{30 жовтня 2012 року      м.Київ      №21-285а12}

 

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Кривенка В.В., суддів: Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» (у подальшому змінило на­зву на Публічне акціонерне товариство «Миколаївський комбінат хлібопродуктів») до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2007 року товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.12.2007 №00008040/0, яким йому визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 300687 грн. 33 коп., у тому числі: за основним платежем — 100229 грн. 11 коп.; за штрафними (фінансовими) санкціями — 200458 грн. 22 коп., у зв’язку з порушенням пп.13.1, 13.2 ст.13 закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 №334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі — закон №334/94-ВР) та пп.1, 2, 3 ст.11 конвенції між Урядом України і урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (ратифікована Україною 12.07.96 законом №331/96-ВР та набула чинності для України 21.11.96), внаслідок чого занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб.

Господарський суд Миколаївської області постановою від 25.02.2008 позов товариства задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 12.12.2007 №00008040/0.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 12.03.2009 зазначену постанову господарського суду скасував і прийняв рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 2.04.2012 цю постанову апеляційного адміністративного суду залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився і ВАС, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами від 27.10.2003 №KL-75/2003 та 15.12.2005 №KL-97/2005 A/S «TRASTA KOMERCBANKA» резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення ст.11 конвенції не можуть трактуватись як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному в ст.2 закону №334/94-ВР.

У заяві про перегляд судових рішень ВС з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, товариство просить скасувати ухвалу ВАС від 2.04.2012.

На обгрунтування заяви товариство додало копію ухвали ВАС від 10.01.2012 (справа №К-55819/09), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, а саме: пп.13.1, 13.2 ст.13 закону №334/94-ВР, пп.1, 2 ст.11 конвенції.

Зокрема, у цьому рішенні касаційний суд погодився з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень щодо виключення податкового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, оскільки відповідно до п.1 ст.11 конвенції доходи, виплачені товариством резиденту Латвійської Респуб­ліки, можуть оподатковуватись у договірній державі.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом пп.13.1, 13.2 ст.13 закону №334/94-ВР, пп.1, 2 ст.11 конвенції під час вирішення спорів щодо сплати податку на прибуток іноземних юридичних осіб.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів виходить із такого.

За правилами п.1 ч.1 ст.237 КАС, мотивом перегляду ВС судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, касаційний суд виходив із того, що відповідно до п.13.1 ст.13 закону №334/94-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з Украї­ни, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов’язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Пунктом 13.2 ст.13 цього закону передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пп.13.3—13.6, зобов’язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п.13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15% від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Нормами міжнародного права, а саме пп.1 і 2 ст.11 конвенції, визначено, що проценти, які виникають в одній договірній державі та сплачуються резиденту другої договірної держави, можуть оподатковуватись у цій другій державі. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій договірній державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10% від загальної суми процентів. При цьому механізм усунення подвійного оподаткування передбачено ст.24 цієї конвенції.

Випадки, коли проценти, які виникають у договірній державі, мають звільнятися від оподаткування в цій державі, передбачено п.3 ст.11 конвенції. Зокрема, це стосується процентів, якщо вони одержуються і дійсно належать уряду другої договірної держави, включаючи його політико-адміністративні підрозділи й місцеві органи влади, Центральний банк або будь-яку фінансову установу, що повністю належить цьому уряду, або проценти, які одержуються за позиками, що гарантуються цим урядом.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, суд зробив висновок, що проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення ст.11 конвенції не можуть трактуватися як такі, що дають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному в ст.2 закону №334/94-ВР.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про безпідставність вимог товариства щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому в задоволенні його заяви слід відмовити.

Керуючись стст.241, 242, 244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.