Аренда без автоматического продления

Невозможно обязать орган местного самоуправления в судебном порядке заключить договор или возобновить его, поскольку это будет противоречить требованиям законодательства

Іменем України

Постанова

^{20 листопада 2012 року       м.Київ       №3-52гс12}

 

Судова палата в господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Барбари В.П.,суддів:        Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Колесника П.І.,             Потильчака О.І., Фесенка Л.І., Шицького І.Б.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Київської міської ради про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду від 30.01.2012 у справі №44/69 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Учбово-спортивний комерційний клуб «Україно» до Київської міської ради про зміну умов дого-вору,

ВСТАНОВИЛА:

До Верховного Суду звернулася Київська міська рада із заявою про пере­гляд постанови ВГС від 30.01.2012 у справі №44/69.

Заяву мотивовано тим, що в аналогічних справах, зокрема у справі №32/171-6/507, суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов висновку про те, що відповідно до положень земельного законодавства необхідною умовою укладення, зміни та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а отже, визнання відповідного договору оренди поновленим за відсутності такого рішення є порушенням виключного передбаченого Конституцією права цього органу на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Товариство та Київська міська рада не використали наданого їм законом права на участь представника в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення інших осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата в господарських справах ВС вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

При вирішенні справи господарськими судами встановлено, що на підставі рішення народних депутатів Київської міської ради від 28.10.93 №4-а між товариством та Київською міською радою 1.04.94 було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), який було зареєстровано в книзі договорів на право тимчасового користування землею 22.07.94 за №1. Відповідно до умов договору відповідач надав, а позивач прийняв у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 39740 м², у тому числі за рахунок земель Дніпровського лісництва Дарницького лісопаркового господарства згідно з планом землекористування.

Відповідно до п.1.2 договору земельна ділянка надається на умовах оренди строком на 15 років для розміщення водно-спортивної бази.

Пунктом 3.2. договору передбачено право землекористувача поновлювати договір після закінчення строку його дії.

22 червня 2009 року товариство направило до Київської міської ради лист-звернення №21 про поновлення договору на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та внесення змін до договору щодо продовження строку його дії до 22.07.2024. Київською міською радою товариству не було надіслано заперечень щодо продовження строку дії договору, що стало підставою для звернення товариства до суду.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції та погоджуючись з його висновками, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до ст.33 закону «Про оренду землі» в редакції від 17.02.2011 у разі відсутності заперечень з боку сторін можливе автоматичне поновлення договорів оренди земельної ділянки, яка належить до державної або комунальної власності, без відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Згідно з ч.1 ст.33 закону «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Згідно зі ст.13 Конституції земля є об’єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.

Зі змісту ч.1 ст.124 ЗК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п.34 ст.24 закону «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради — сесії.

Отже, виходячи з того, що діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За відсутності такого рішення неможливо зобов’язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або поновити його, адже таке зобов’язання суперечитиме вимогам законодавства.

Крім того, Вищому господарському суду необхідно врахувати, що до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки згідно зі ст.58 Конституції закон та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, висновок ВГС про можливість застосування до спірних правовідносин ст.33 закону «Про оренду землі» в редакції від 17.02.2011 є необгрунтованим, оскільки строк дії договору, укладеного між товариством та Київською міською радою, закінчився 22.07.2009, а отже, спірні правовідносини між сторонами виникли до внесення змін у зазначену норму закону.

За таких обставин заява Київської міської ради підлягає задоволенню, а постанова ВГС від 30.01.2012— скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Також підлягає задоволенню і вимога Київської міської ради щодо стягнення на її користь судового збору, сплаченого за подання заяви про перегляд постанови ВГС від 30.01.2012 ВС, виходячи з того, що відповідно до ст.111¹⁴ ГПК ВС переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно із ч.4 ст.49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони.

Керуючись стст.49, 111¹⁴, 111²³—111²⁵ ГПК, Судова палата в господарських справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Київської міської ради задовольнити.

Постанову ВГС від 30.01.2012 у справі №44/69 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Учбово-спортивний комерційний клуб «Україно» на користь Київської міської ради 751 грн. 10 коп. судового збору за подання заяви про пере­гляд судового рішення Верховним Судом у справі №44/69.

Видачу наказу доручити Господарському суду м.Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.111¹⁶ ГПК.