Закон і Бізнес


Про історичну спадщину


№31-32 (1433-1434) 10.08—21.08.2019
796

Ділянка, на якій розташована пам’ятка архітектури, належить до земель історико-культурного призначення. Це пов’язано з фактом наявності будівлі, а не з рішенням органів місцевого самоврядування. Такою є позиція Верховного Суду (постанова від 31.07.2019).


Керівник місцевої прокуратури звернувся з позовом проти міської ради. Предметом спору було рішення останньої про надання юридичній особі дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Головним аргументом прокурора було те, що ділянка належить до земель історико-культурного призначення, оскільки готель, розташований на ній, є пам’яткою архітектури місцевого значення. Сама ділянка лежить у межах історичного ареалу міста.

Перша інстанція повністю задовольнила позов. Апеляційний суд скасував постанову та прийняв нову, якою в задоволенні позову відмовив.

Постановою №813/4701/16 ВС скасував рішення апеляційної інстанції та залишив у силі вердикт місцевого суду.

Суд установив, що у 2005 р. було затверджено межі історичного ареалу та території історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Спірна ділянка — у межах історичного ареалу. Готель, розташований на ній, є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Розглядаючи справу, ВС виявив, що у 2016 р. в іншій судовій справі була винесена постанова, яка зобов’язувала міськраду провести роботи щодо винесенням меж історичного ареалу міста та закріплення їх у натурі (на місцевості) і віднесення в його межах відповідної площі до земель історико-культурного призначення. Роботи виконані не були. Утім, неприйняття радою рішення про зміну цільового призначення ділянки не впливає на її правовий режим як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов’язаний з фактом розміщення на ній споруди (будівлі), яка є пам’яткою архітектури, а не з рішенням органу місцевого самоврядування.