Ні тижня без скарги!

Під час чергового засідання Вищої ради правосуддя мало розглядатися доволі неординарне питання. Одного із заявників вирішили позбавити можливості звертатися до Ради. Точніше, упродовж року не розглядати його скарг.

З такою ініціативою вийшла друга дисциплінарна палата ВРП. Вона підрахувала, що менше ніж за 4 останні роки львів’янин Юрій Оліярник направив до Ради понад 300 скарг. У середньому — 1,5 скарги на тиждень. Усі — на суддів Личаківського та Сихівського районних судів м.Львова. Причому, як свідчить ухвала ДДП щодо розгляду однієї з них, деякі скарги стосувались одного й того самого судді, в одній і тій самій справі, були однакові за змістом та ще й надійшли до Ради в один день.

Утім, потрапляли вони до різних доповідачів, а ті не квапилися з перевіркою й реагували на них десь через півроку, а то й пізніше. Проте результат був тотожним: посилаючись на ч.2 ст.44 закону «Про Вищу раду правосуддя», скарги залишали без розгляду. Не виключено, що тим самим скаржника спонукали звертатися знову й знову.

Урешті-решт у членів ДДП урвався терпець, і вони надумали скористатися нововведенням (ч.8 ст.107 закону «Про судоустрій і статус суддів») — прийняти рішення не розглядати жодної наступної скарги від цього громадянина, яка надійде впродовж року.

Загалом у проблеми зловживання правом на скаргу є дві крайності. З одного боку, сигналізування про порушення процедури покликане дисциплінувати суддів. Наприклад, у деяких скаргах того ж Ю.Оліярника, згаданих в ухвалі ДДП, є формальні підстави для звернень. Якось він не отримав повістки про виклик на судове засідання (яке не відбулося), в іншому — слідчий суддя забарився з реагуванням на скаргу щодо дій органів досудового слідства. Проте якщо скарги однотипні, то вони відволікають від розгляду інших звернень.

З другого — позбавляючи громадянина права впродовж року звертати увагу органу, що покликаний здійснювати дисциплінарний контроль, на подібні порушення, Рада фактично ігнорує ст.40 Конституції. Адже обов’язок органу державної влади розглянути звернення й дати обґрунтовану відповідь у встановлений строк не передбачає винятків. Про це нагадав Конституційний Суд у рішенні від 11.10.2018 №8-р/2018, захистивши право недієздатних осіб направляти звернення до органів держвлади (див. «ЗіБ») і, відповідно, нагадавши про обов’язок останніх на них реагувати.

Утім, чи можна послуговуватися законом, якщо він обмежує конституційне право громадян на звернення? Напевне, краще про це запитати в КС, аби не виявилося, що пересічні громадяни матимуть менше прав, ніж недієздатні.