Кома, після якої нема крапки

6 кроків до незапланованого вбивства: що повинні знати лікарі та пацієнти

Лікарі разом з правниками обговорили, як запустити в Україні систему трансплантації. Зокрема, як зберегти життя ціною запровадження європейських механізмів.

Знайшли винних

Запуск системи трансплантації на належному рівні дасть змогу рятувати щорічно більш ніж 5000 людей, які цього потребують. Проте, доки депутати зволікають із законами, тисячі людей помирають, не дочекавшись своєї черги. Виявляється, що вибір стоїть між порятунком життя пацієнта, який потребує трансплантації, та свободою від кримінального переслідування лікаря.

Про те, що потрібно зробити, аби зберегти людське життя, та скільки воно коштує, лікарі спілкувалися разом з правниками під час круглого столу, організованого Асоціацією правників України. Зокрема, законодавчі зміни, яких так потребувала вітчизняна медицина, були прийняті ще у травні 2018 року. Передбачалося, що новації набудуть чинності з початку 2019-го, однак система досі не запрацювала.

Нині реципієнти звинувачують у всьому МОЗ та лікарів, адже повноцінно система трансплантації не працює навіть у пілотних проектах. У свою чергу медики стверджують, що у всьому винні відсутність обладнання та правові колізії.

Мінливі зміни

Системні реформи у сфері охорони здоров’я загалом сприймають по-різному. Однак протягом 2019 року заклади охорони здоров’я повинні визначитися, чим вони займатимуться та які послуги надаватимуть пацієнтам. Однією з таких послуг є трансплантація.

Відповідно до законодавчих новацій передбачено кілька кроків до рестарту трансплантації в Україні. Адже перша пересадка нирки у світі була зроблена саме в нашій державі. Тож відновити втрачену першість мали реформи.

Як стверджує голова комітету з медичного права Марина Слободніченко, наразі про це мова не йде, адже всі причетні до змін працюють на ентузіазмі. Однак дещо вже було створено.

Так, нині не лише запроваджено посаду трансплантолога-координатора, але й розроблено посадові інструкції. Крім цього, вдало тестується Єдина державна інформаційна система трансплантації — електронний ресурс, який прокладає місток між донором та реципієнтом. Проте, як виявилося, цього замало.

Нестерпні умови

Для повноцінного запуску інституту донорства в Україні повинен бути створений центральний орган виконавчої влади, який опікуватиметься трансплантацією, також має запрацювати ЄДІСТ. Та найголовніше — необхідно знайти й навчити фахівців, які координуватимуть бази забору органів із центрами трансплантації.

Нині багато лікарів скаржаться на неефективність роботи через відсутність належного обладнання. Мовляв, головна проблема — це констатувати смерть мозку. Як стверджує завідувач відділення трансплантології обласної клінічної лікарні Запоріжжя Ігор Русанов, головна перепона — у відсутності бажання та ініціативи. Адже всі реанімації повинні бути оснащені належним чином, особливо неврологічних відділень та відділень інтенсивної терапії, адже без цього обладнання лікарі не можуть рятувати життя. А про трансплантацію тут не йдеться взагалі.

Зокрема, І.Русанов зазначив, що окремі пацієнти, до яких виїжджали мобільні бригади з метою перевірки, чи настала смерть мозку, були врятовані та живуть дотепер. Тож насамперед лікарі повинні якісно виконувати свої обов’язки та рятувати життя.

«Різати» по живому?

Найбільша біда українських лікарів — це відповідальність. Адже, щоб визнати особу померлою, необхідно встановити смерть мозку. Так, найліпшим способом є біопсія, проте як її робити? Чи потребує таке втручання наркозу?

Перекладаючи відповідальність на наявність чи відсутність апарату, лікарі убезпечують себе від звинувачень у тому, що «зарізали живу людину». Відповідно до міжнародних протоколів існує порядок визначення смерті мозку разом з переліком необхідних маніпуляцій. Однак незалежно від того, як пацієнт пішов із життя, звинувачують у всьому лікарів.

Наприклад, якщо у відділення привезли хворого з травмами, не сумісними із життям, які були отримані під час нападу, то факт смерті має значення не лише для потенційних реципієнтів, але і для судово-медичних експертів. Те саме стосується й пацієнтів, які гинуть у ДТП. Адже факт смерті обтяжує покарання для винних осіб, тому, коли до справи долучаються правники, вони роблять все можливе та неможливе, аби перекласти відповідальність на людину в білому халаті.

За світовою статистикою, вчасно розпочаті процедури щодо трансплантації посмертних органів і тканин рятують 6 життів. Утім, в умовах абсолютної незахищеності лікарів вони змушені передусім думати про юридичні наслідки для себе.

Так само виглядає ситуація з хворими, які перебувають у комі. Адже якщо витрати на підтримання життя несуть родичі, то вони, швидше за все, досить швидко відмовляються від надії. Якщо ж усі витрати покриваються коштами держави, то не варто розраховувати ні на трансплантацію органів, ні на розумні строки підтримання життєдіяльності.

Звичайно, світовій історії відомі випадки, коли людина поверталася з коми через роки. Однак право на життя не повинне забезпечуватися за рахунок коштів, які можна було спрямувати на підтримання життя інших.

Головна проблема

Якщо з лікарями, які отримали додаткову кваліфікацію трансплантолога-координатора, все більш-менш зрозуміло, то де брати донорів? Найбільш доречною вважається посмертна трансплантація, яка є поширеною у всьому світі. Проте українські громадяни побоюються давати згоду на посмертне донорство. Адже якщо зламуються реєстри та перепродається нерухомість, то на що можуть піти зловмисники, коли йтиметься про життя людини?

Проте здоров’я більшості українців не таке міцне, щоб бути донорами. Крім того, даючи згоду на посмертне донорство, громадянин не залишає будь-яких даних щодо стану свого здоров’я, чим нівелюються ризики стати потенційною жертвою «чорних трансплантологів».

Однак питання навіть не в наданні людиною згоди. Щоб почати ефективно рятувати життя тим, хто потребує трансплантації, варто лише отримати згоду родичів померлого. Адже наразі вони вирішують, чи залишити частинку близької людини в цьому світі, врятувавши інше життя. Чи цей дар безцінний і Богу потрібні ще й усі органи, крім душі?