Борг v. нікчемності змін

Третя особа може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на нього чи його частину. Такий висновок зробив ВС в постанові №916/542/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

12 червня 2019 року                         м.Київ                             №916/542/18

Велика палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача — БАКУЛІНОЇ С.В.,
суддів: Антонюк Н.О., АНЦУПОВОЇ Т.О., БРИТАНЧУКА В.В., ВЛАСОВА Ю.Л., ГРИЦІВА М.І., ГУДИМИ Д.А., ЄЛЕНІНОЇ Ж.М., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КІБЕНКО О.Р., КНЯЗЄВА В.С., ЛОБОЙКА Л.М., ЛЯЩЕНКО Н.П., ПРОКОПЕНКА О.Б., ПРОРОКА В.В., РОГАЧ Л.І., СИТНІК О.М., ТКАЧУКА О.С., ЯНОВСЬКОЇ О.Г. —

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 1 на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 3.12.2018 у справі про відмову у відкритті провадження за позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, — Особи 1 (учасника товариства з обмеженою відповідальністю «Морський клуб ТЦФ») до ТОВ «Морський клуб ТЦФ», регіонального відділення Фонду державного майна по Одеській області та Прокуратури Одеської області про зобов’язання вчинити дії за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі РВ ФДМ по Одеській області до ТОВ «Морський клуб ТЦФ», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача — ДП «Адміністрація морських портів України», про стягнення 1438952,58 грн., розірвання договору оренди нерухомого майна та зобов’язання повернути майно.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У березні 2018 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі РВ ФДМ по Одеській області звернувся до ГСОО з позовом до ТОВ «Яхт-клуб «Одеса-2009» (правонаступник — ТОВ «Морський клуб ТЦФ») про стягнення заборгованості з орендної плати та пені в розмірі 1438952,58 грн., розірвання договору оренди нерухомого майна та зобов’язання повернути майно.

1.2. Також у серпні 2018 року Особа 1 як третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в цій справі, звернувся до ГСОО з позовною заявою до товариства, фонду та Прокуратури Одеської області про: встановлення нікчемності договору щодо внесення змін до договору оренди, укладеного в усній формі між фондом та товариством, на виконання якого 1.03.2013 фонд і товариство підписали акт приймання-передачі до договору про внесення змін до укладеного з товариством договору оренди з підстав недотримання сторонами вимог закону про письмову форму та нотаріальне посвідчення договору; застосування до договору про внесення змін до договору оренди наслідків недійсності нікчемного правочину в порядку ст.1213 Цивільного кодексу.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. ГСОО ухвалою від 3.12.2018 відмовив у відкритті провадження за позовною заявою Особи 1 на підставі п.1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу, оскільки вказана позовна заява підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

2.2. Південно-Західний апеляційний господарський суд постановою від 17.01.2019 ухвалу ГСОО від 3.12.2018 залишив без змін, зазначивши, що позов Особи 1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про встановлення нікчемності договору, внесення змін до договору оренди від 20.09.2005 та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, пред’явлено фізичною особою, а не фізичною особою — підприємцем та не стосується корпоративних прав цієї особи, тобто не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а має розглядатися за правилами Цивільного процесуального кодексу.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. Не погоджуючись із постановою ПЗАГС від 17.01.2019 та ухвалою ГСОО від 3.12.2018, Особа 1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду, в якій просить судові рішення скасувати, а справу направити до ГСОО для продовження розгляду.

3.2. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що визначають перелік справ, розгляд спорів у яких належить до юрисдикції господарських судів, та невідповідністю висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи щодо реалізації Особою 1 як учасником товариства його корпоративних прав шляхом звернення з позовними вимогами про встановлення нікчемності вчиненого товариством (відповідачем) правочину щодо внесення змін до договору оренди держмайна, орендарем за яким є товариство.

4. Доводи інших учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» зазначило, що за предметним та суб’єктним складом позовна заява Особи 1 до товариства не належить до юрисдикції господарських судів, а отже, відповідно до п.1 ч.1 ст.175 ГПК суд правомірно відмовив у відкритті провадження у справі.

5. Позиція ВП ВС у справі

5.1. Оскільки Особа 1 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб’єктної та предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду ВП ВС на підставі ч.6 ст.302 ГПК.

5.2. Згідно з ч.1 ст.4 ГПК право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

5.3. Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК юридичні особи та фізособи-підприємці, фізособи, які не є підприємцями, держоргани, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.4. Отже, норми господарського процесуального законодавства закріплюють право фізосіб звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли їхня справа віднесена до юрисдикції господарського суду.

5.5. Відповідно до пп.1, 3, 4 ч.1 ст.20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку з провадженням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч.2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізособа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОПи; справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичної особи, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

5.6. Згідно зі ст.10 закону «Про господарські товариства» від 19.09.91 №1576-XII (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

5.7. Відповідно до ч.1 ст.167 Господарського кодексу корпоративні права — це права особи, частка якої визначається в статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Як корпоративні відносини маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

5.8. Тобто якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги щодо оспорення договору, укладеного товариством, порушення останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір належить до юрисдикції господарських судів.

5.9. Оскільки Особа 1 вказує на наявність у нього частки в статутному фонді товариства,посилається на порушення права управління товариством унаслідок укладення в усній формі між фондом та товариством договору про внесення змін до договору оренди, на виконання якого 1.03.2013 фонд і товариство підписали акт приймання-передачі до договору про внесення змін до договору оренди, а отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, спір належить до юрисдикції госпсудів.

5.10. Урахувавши вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився також суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку, що заявлений Особою 1 як учасником товариства позов щодо оспорення договору, укладеного останнім, не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а має розглядатися за правилами ЦПК.

5.11. Разом з тим, за приписами ст.49 ГПК, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або кількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу.

5.12. При цьому позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають подаватися з дотриманням загальних правил пред’явлення позову, на що безпосередньо вказують положення ч.5 ст.49 та ч.4 ст.180 ГПК. Відповідно до цих норм до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення ст.180 цього кодексу. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред’явлення позову, повинна відповідати вимогам стст.162, 164, 172, 173 цього кодексу.

5.13. Відповідно до чч.2 та 3 ст.180 ГПК зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані та спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом.

5.14. Ознаками зустрічного позову є його взаємопов’язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема, коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об’єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.

5.15. Взаємна пов’язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб’єктивне право позивача за первісним позовом.

5.16. Таким чином, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об’єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

5.17. Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов’язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень ч.1 ст.49 ГПК обов’язково має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.

5.18. Позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів ст.49 ГПК, можуть бути допущені судом до розгляду в процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами. Вимога, спрямована на те, що поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така вимога може бути заявлена в самостійному позові.

5.19. Як убачається з матеріалів справи, спір між сторонами за первісним позовом виник із зобов’язальних відносин щодо сплати товариством орендних платежів на підставі договору оренди, тобто щодо виконання господарських зобов’язань, і не стосується прав і обов’язків Особи 1 як учасника товариства.

5.20. Разом з тим позов Особи 1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, щодо встановлення нікчемності договору про внесення змін до договору оренди з підстав недотримання сторонами вимог закону про письмову форму та нотаріальне посвідчення договору й застосування наслідків недійсності нікчемного правочину в порядку, передбаченому ст.1213 ЦК, обґрунтовано порушенням корпоративних прав фізичної особи, тобто спір виник не із зобов’язальних, а з корпоративних правовідносин, учасниками яких є товариство та фізособа, і щодо різних предметів спору: за первісним позовом — щодо заборгованості за договором, а за позовом третьої особи із самостійними вимогами — щодо законності самого договору.

5.21. Оскільки заявлений фізичною особою Особою 1 позов не взаємопов’язаний з первісним позовом, адже вимоги за ним виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані нормами зобов’язального права, це унеможливлює його спільний розгляд з первісним позовом.

5.22. Відповідно до приписів ч.6 ст.180 ГПК зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог чч.1 та 2 цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

5.23. Таким чином, перевіряючи наявність чи відсутність підстав для спільного розгляду позову Особи 1 з первісним позовом, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, помилково послався на ст.175 ГПК, якою врегульовано підстави для відмови у відкритті провадження у справі, натомість мав повернути вказану заяву заявнику на підставі ч.6 ст.180 цього кодексу.

Висновки про правильне застосування норм права

5.24. Передбачене ст.49 ГПК право особи вступити у справу шляхом подання позову до однієї або кількох сторін не є абсолютним. Таке право можна реалізувати лише за умови дотримання вимог процесуального законодавства.

5.25. Позовна заява третьої особи відповідно до положень ч.1 ст.49 ГПК має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об’єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена в самостійному позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.26. За змістом п.3 ч.1 ст.308 ГПК, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

5.27. У чч.1 та 2 ст.311 ГПК встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

5.28. Ураховуючи викладене, ВП ВС дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Особи 1 слід задовольнити частково, постанову ПЗАГС від 17.01.2019 та ухвалу ГСОО від 3.12.2018 скасувати, ухваливши нове рішення — про повернення позовної заяви Особи 1.

Керуючись стст.306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК, ВС

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

2. Постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 3.12.2018 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким позовну заяву повернути Особі 1.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.