Про фактичне невиконання

Невиконання судового рішення може мати завуальований характер, коли зобов’язана особа хоча відкрито й не відмовляється від його виконання, але вживає певних зусиль, які виконання роблять фактично неможливим. Про це йдеться в постанові Верховного Суду від 14.05.2019.

Жінка була засуджена за ч.1 ст.382 Кримінального кодексу («Невиконання судового рішення») до покарання у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Вона була визнана винуватою в тому, що, всупереч рішенню місцевого суду, яке набрало законної сили, без поважних причин у встановлені вказаним рішенням дні та часи умисно створювала штучні перешкоди колишньому чоловікові у спілкуванні з дитиною.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.

У касаційній скарзі захисник, зокрема, зазначив, що в результаті розгляду кримінального провадження не було доведено ні конкретного моменту скоєння злочину, ні наявності в особи прямого умислу на невиконання рішення суду.

У постанові №319/841/16-к ВС наголосив на такому. Висновок місцевого суду про доведеність винуватості особи в скоєнні злочину зроблений на підставі об’єктивного з’ясування всіх обставин, які підтверджені доказами.

Однією з форм невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати. Невиконання може мати й завуальований характер, коли зобов’язана особа хоча відкрито й не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.

Злочин, відповідальність за який передбачено в ч.1 ст.382 КК, є триваючим, оскільки особа, будучи зобов’язаною рішенням суду, що набрало законної сили, вчинити певні дії, умисно утрималася від цього, тобто об’єктивна сторона злочину полягає у формі протиправної бездіяльності, яка тривала протягом певного періоду часу.

З огляду на викладене вище твердження в касаційній скарзі захисника про невинуватість його підзахисної та про недоведеність ні конкретного моменту скоєння злочину, ні наявності в особи прямого умислу на невиконання рішення суду ККС уважає необґрунтованими. Водночас колегія суддів погодилася з доводами захисника, що апеляційний суд, звільняючи його підзахисну від відбування покарання на підставі стст.49, 74 КК, безпідставно залишив без зміни вирок місцевого суду.

ВС змінив вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів, на підставі п.3 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК звільнив особу від покарання, призначеного їй вироком суду, у зв’язку із закінченням строків давності.