Закон і Бізнес


Непередбачуване очищення


№27 (1429) 13.07—19.07.2019
2735

Звільнення з посади у зв’язку з люстраційними обмеженнями з посиланням на те, що це є порушенням вимог щодо несумісності, порушує конституційні гарантії судді. Такий висновок зробив ВС в рішенні №800/235/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Рішення

27 травня 2019 року м.Київ №800/235/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого — БЕРНАЗЮКА Я.О.,
суддів: БУЧИК А.Ю., ГІМОНА М.М., КОВАЛЕНКО Н.В., МОРОЗ Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Особи 1 до Вищої ради правосуддя третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача — Міністерство юстиції України,про визнання незаконним та скасування рішення від 23 травня 2017 року №1232/0/15-17,

ВСТАНОВИВ:

9 червня 2017 року Особа 1 звернувся до Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції із адміністративним позовом, у якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року №1232/0/15-17, яким визнано порушення ним вимог щодо несумісності та звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ;

- зобов’язати Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ поновити його з 23 травня 2017 року на посаді судді цього суду та здійснити нарахування і виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 23 травня 2017 року по день поновлення на попередній посаді;

- допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення його на посаді та нарахування і виплати середньомісячного заробітку за один місяць.

Позов мотивований тим, що:

- ВРП в резолютивній частині оскарженого рішення не зазначила, у зв’язку із зайняттям якою саме іншою діяльністю або статусом, суддею Особою 1 було допущено порушення вимог щодо несумісності;

- аргументи ВРП, наведені у мотивувальній частині оскарженого рішення, що вимоги щодо несумісності порушено у зв’язку з тим, що суддя Особа 1 перебував на посаді члена Вищої ради юстиції, є помилковими, оскільки вичерпний перелік вимог щодо несумісності визначено Конституцією України, яка не містить такої підстави, як зазначила ВРП;

- у судовій гілці влади люстраційні процедури мали застосовуватись за правилами, визначеними не за загальним законом — Законом України «Про очищення влади», як помилково вважає ВРП, а за правилами, що встановлені спеціальним законом — Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який у квітні 2014 року і був двічі застосований до судді Особи 1;

ініціювання питання щодо звільнення судді Особи 1 з посади судді є незаконною спробою втретє застосувати люстраційні процедури;

застосовані ВРП люстраційні процедури не могли бути застосовані до виборних посад;

ВРП застосувала Закон України «Про очищення влади», протиправно надавши йому зворотної дії у часі та без врахування того, що цей закон, в порушення Конституції України, звузив обсяг існуючих прав і свобод;

склад ВРП, що приймав оскаржене рішення, був неповноважним, оскільки 12 з 16 її членів не були обрані (призначені) у визначеному законом порядку;

рішення ВРП, зокрема, мотивоване необґрунтованим висновком, що Особа 1, як член та голова ВРП, мав суттєвий вплив на судову владу в Україні та узурпацію влади Президентом Особи 6;.

рішення ВРП прийнято упереджено та не добросовісно, оскільки ВРП необґрунтовано відмовила у задоволенні заяв Особи 1 про відводи окремим її членам;

рішення ВРП є нерозсудливим, про що свідчить викладений у ньому висновок відносно того, що заходи, передбачені Законом України «Про очищення влади» поширюються на конкретне і невелике коло осіб і за своєю природою не є відповідальністю за правопорушення;

ВРП, при прийнятті оскарженого рішення, не дотрималась принципу рівності перед законом, запобігання всім формам дискримінації, оскільки двоє інших суддів, за аналогічних обставин, не були звільнені, а ВРП ухвалила рішення про їх відставку;

рішення ВРП є непропорційним, оскільки не дотримано необхідний баланс між несприятливими наслідками у вигляді порушення права на працю та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення;

рішення ВРП прийнято поза межами встановленого законом строку;

- оскільки рішення ВРП прийнято незаконно, то для відновлення прав позивача необхідно зобов’язати Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ поновити його на посаді судді цього суду та здійснити нарахування і виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу по день поновлення на попередній посаді;

У запереченнях на позов ВРП зазначає таке:

- зміст терміну «несумісність» не розкритий у Конституції України, а тому Верховна Рада, цілком правомірно, розкрила та розширила його зміст у Законі України «Про очищення влади», і це не є звуженням обсягу гарантій незалежності суддів, оскільки право Верховної Ради визначати в законах порядок, умови звільнення судді встановлене Конституцією України;

- Закон України «Про очищення влади» спрямований на недопущення подальшого перебування на посадах суддів членів Вищої ради юстиції, які мали повноваження, що здійснювали суттєвий вплив на судову владу в України, зокрема, щодо призначення суддів, здійснення дисциплінарного провадження;

- застосування до Особи 1 заходів, передбачених Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», не виключає люстраційних процедур згідно із Законом України «Про очищення влади»;

- оскаржене рішення ВРП прийняте повноважним складом, оскільки згідно із законом ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше 15 членів, серед яких більшість становлять судді, та складення ними присяги, що і має місце;

- факт неподання суддею Особою 1 заяви згідно із Законом України «Про очищення влади» згідно із законом є підставою для визнання порушень щодо несумісності;

- для суддів встановлений особливий порядок та умови реалізації права на працю, дотримання якого не може свідчити про те, що оскаржене рішення ВРП є незаконним.

У відповіді на відзив позивач заперечив проти відзиву на позов, вважає його необґрунтованим з огляду на те, що зазначені у ньому норми Законів України «Про очищення влади» та «Про судоустрій і статус суддів» були прийняті та застосовані з порушенням Конституції України та законів.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 9 червня 2017 року повернув позовну заяву в частині вимог до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ та відкрив провадження в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 23 травня 2017 року №1232/0/15-17.

У зв’язку з набранням 15 грудня 2017 року чинності Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», на виконання пункту 5 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС (в новій редакції) позовну заяву передано до Касаційного адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року суд прийняв до провадження цю адміністративну справу.

Суд заслухав пояснення учасників справи, з’ясував обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, дослідив докази і дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного рішення критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та, відповідно, наявність підстав для визнання його неправомірним і скасування з огляду на таке.

Як встановлено, Особа 1 з квітня 1990 року до червня 2005 року працював суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області (раніше — Уманський міський народний суд), з червня 2005 року до квітня 2010 року — суддею Печерського районного суду міста Києва, з травня 2013 року — суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Верховною Радою 23 березня 2000 року обраний на посаду судді безстроково.

Постановою Верховної Ради від 22 березня 2007 року №830-V Особу 1 призначено членом Вищої ради юстиції.

Рішенням Вищої ради юстиції від 16 травня 2013 року №217/0/15-13 повноваження члена Вищої ради юстиції Особи 1 припинено у зв’язку із закінченням строку, на який його призначено.

Постановою Верховної Ради від 2 липня 2013 року №368-VII Особу 1 призначено членом Вищої ради юстиції.

На підставі пункту 3 розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» з дня набрання чинності цим законом (закон набрав чинності 11 квітня 2014 року) повноваження члена Вищої ради юстиції Особи 1 припинено.

Разом з цим, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 16 вересня 2014 року №1682-VII «Про очищення влади», згідно з ч.3 ст.1 якого протягом десяти років посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у чч.1, 2, 4 та 8 ст.3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені ч.1 ст.4 цього Закону.

Статтею 4 Закону №1682-VII передбачено, що особи, які перебувають, зокрема, на посаді, визначеній у п.4 ч.1 ст.2 цього закону (судді), подають керівнику або органу, зазначеному у ч.4 ст.5 цього закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють, що до них застосовуються заборони, визначені ч.3 або 4 ст.1 цього закону, або повідомляють, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього закону. Така заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено п.3 ч.2 ст.5 цього закону. Неподання заяви у строк, передбачений ч.2 цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої ч.3 ст.1 цього закону.

Розпорядженням Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року №48/0/38-14 «Про проведення перевірки відомостей щодо застосування заборон, передбачених законом «Про очищення влади», стосовно суддів ВССУ», 1 грудня 2014 року було визначено днем початку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 закону «Про очищення влади».

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивач не подав зазначеної заяви у встановлений строк, про що Голова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ листом від 12 грудня 2014 року №122-205/0/11-14 повідомив Мін’юст.

11 серпня 2015 року до Вищої ради юстиції надійшло звернення Міністерства юстиції України від 6 серпня 2015 року вих. №11.0.2/1470 за підписом заступника Міністра юстиції — керівника апарату Іванченко О.П. щодо наявності підстав для прийняття подання про звільнення судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Особи 1 у зв’язку з порушенням ним вимог щодо несумісності.

23 листопада 2015 року надійшло аналогічне звернення Міністерства юстиції від 20 листопада 2015 року вих. №142/11.0.2/16-15 за підписом Міністра юстиції Петренка П.Д.

У вказаних зверненнях зазначено, що суддя Особа 1 не подав у порядку, встановленому законом «Про очищення влади», заяву, передбачену частиною першою статті 4 закону.

4 січня 2016 року надійшло звернення Міністерства юстиції від 25 грудня 2015 року вих. №889/11.0.2/16-15 за підписом Міністра юстиції Петренка П.Д. щодо наявності підстав для прийняття подання про звільнення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Особи 1 у зв’язку з порушенням ним вимог щодо несумісності.

Як зазначено у цьому зверненні, Особа 1 обіймав посаду члена Вищої ради юстиції понад рік у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», а саме з 25 лютого 2010 року до 22 лютого 2014 року, який включає також період, визначений пунктом 2 частини другої статті 3 цього ж закону, зокрема з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року, та не був звільнений у цей період з посади за власним бажанням. У зв’язку з цим до судді Особи 1 застосовується заборона протягом десяти років із дня набрання чинності Законом України «Про очищення влади» обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади.

Міністерство юстиції як суб’єкт звернення щодо подання про звільнення суддів просить визнати порушення суддею Особою 1 вимог щодо несумісності та внести подання до Верховної Ради про його звільнення із займаної посади.

Висновками дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 22 грудня 2015 року і 22 березня 2016 року рекомендовано Вищій раді юстиції відкрити провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді Особи 1.

За результатами розгляду член Вищої ради юстиції Малашенкова Т.М. дійшла висновку про наявність підстав для відкриття провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді ОСОБА 1 (висновки від 14 грудня 2015 року та 2 лютого 2016 року).

Висновками дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 22 грудня 2015 року і 22 березня 2016 року рекомендовано Вищій раді юстиції відкрити провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді Особи 1.

Ухвалою Вищої ради юстиції від 6 квітня 2016 року №780/0/15-16 відкрито провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Особи 1 за вказаними зверненнями.

У подальшому, а саме 6 вересня 2016 року Особа 1 подав до ВРЮ заяву від 5 вересня 2016 року про звільнення його з посади судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у відставку.

30 вересня 2016 року набрали чинності Закони України від 2 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», а 5 січня 2017 року — Закон України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», на виконання положень яких проведено реорганізацію ВРЮ шляхом перетворення її у ВРП.

Відповідно до п.15 розд.ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1798-VIII заяви про порушення вимог законодавства щодо несумісності, у тому числі звернення Мін’юсту, подані відповідно закону №1682-VII, передаються ВРП для розгляду та прийняття рішень у порядку, визначеному цим законом для розгляду справ щодо несумісності.

Згідно з п.2 ч.1 ст.3 закону №1798-VIII до повноважень Вищої ради правосуддя належить ухвалення рішення стосовно порушення суддею вимог щодо несумісності.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року №1232/0/15-17 визнано порушення суддею Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Особи 1 вимог щодо несумісності та звільнено його з посади судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

На обґрунтування такого рішення ВРП зазначила, що перебування судді Особи 1 на посаді члена Вищої ради юстиції понад рік у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», неподання ним заяви, передбаченої частиною першою статті 4 Закону України «Про очищення влади», є підставою застосування щодо нього заборони, встановленої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», що є несумісним із перебуванням на посаді професійного судді, і є підставою для звільнення Особи 1 з посади судді.

При цьому, як вбачається з мотивувальної частини оскарженого рішення, ВРП керувалось одночасно, як пунктом 4 частини п’ятої статті 126 Основного Закону України (у редакції, чинній на момент звернень Міністерства юстиції України від 11 серпня 2015 року, 23 листопада 2015 року, 4 січня 2016 року щодо наявності підстав для прийняття подання про звільнення судді), так і пунктом 2 частини шостої статті 126 чинної редакції Конституції України, які співпадають за змістом, але після змін у Конституцію України відбулась зміна номерів відповідних пунктів.

17 лютого 2017 року на підставі п.15.6 Регламенту ВРП ухвалою №114/0/18-17 залишила без розгляду заяву Особи 1 про звільнення з посади судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у відставку у зв’язку з тим, що 1 лютого 2017 року до ВРП надійшла заява Особи 1 про відкликання раніше поданої ним заяви про відставку.

Не погоджуючись із рішенням ВРП від 23 травня 2017 року №1232/0/15-17 про його звільнення з посади судді за Законом України «Про очищення влади», Особа 1 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

За змістом статті 1, частин першої, другої статті 8 Основного Закону є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі й мають відповідати їй.

Стаття 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент звільнення Особи 1) визначає, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами.

Підставами для звільнення судді є:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.

Частинами шостою та сьомою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Відповідно до статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про очищення влади» визначено, що очищення влади (люстрація) — це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 16 вересня 2014 року №1682-VII, яка була чинною до 28 березня 2015 року, перебування на посаді судді є несумісним, зокрема, якщо суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону України «Про очищення влади».

У частині першій статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції зазначено, що перебування на посаді судді також несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо суддів.

Частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» встановлено, що протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього закону.

Згідно з положеннями пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього закону, застосовується до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сукупно не менше одного року обіймали посади, зокрема члена Вищої ради юстиції.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього закону, застосовується до осіб, які у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймали посади, зокрема члена Вищої ради юстиції, та не були звільнені в цей період із відповідної посади за власним бажанням.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про очищення влади» особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1—10 частини першої статті 2 цього закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього закону.

Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього закону.

Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього закону.

Із Закону України «Про очищення влади» вбачається, що метою встановлення передбачених ним заборон, є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом Особи 6, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини (частина друга статті 1 закону).

Встановлені у цій справі обставини свідчать, що Особа 1 є особою, яка у період з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року не менше одного року обіймала посаду члена Вищої ради юстиції та не була звільнена в цей період із відповідної посади за власним бажанням.

Проте, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах має місце звільнення Особи 1 з підстав, що не відповідають Конституції України.

Так, перелік підстав для звільнення судді, а також перелік заборон щодо несумісності для посади судді встановлюються виключно Конституцією України і не можуть бути розширені законами.

Перелік підстав для звільнення судді встановлений частиною 6 статті 126 Конституції України і є вичерпним.

Про це ж сказано й у рішенні Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, відповідно до п.3.1 мотивувальної частини якого, в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.

Серед підстав для звільнення судді у статті 126 Конституції України зазначено й порушення суддею вимог щодо несумісності, і саме з цієї підстави звільнено Особи 1 з посади судді.

Отже, визначальним для правильного вирішення цього спору є визначення змісту згаданих у Конституції України вимог щодо несумісності для посади судді і встановлення, чи має місце у спірних правовідносинах порушення Особою 1 цих вимог.

В першу чергу належить зазначити, що визначення поняття «вимоги щодо несумісності» для посади судді немає ні в Конституції України, ні в законах.

За загальним правилом, несумісність посад, або несумісність професійної діяльності — конституційно або законодавчо визначена вимога, за якою член парламенту, президент, міністр, суддя або інші посадові особи не можуть у період зайняття цих посад обіймати певні посади чи займатися певними видами професійної діяльності.

Як сказано у Висновку №3 (2002) Консультативної ради Європейських суддів, прийнятого у Страсбурзі 19 листопада 2002 року (пункти 37, 39) специфічний характер суддівської діяльності та необхідність збереження гідності посади і захисту суддів від усіляких видів тиску означає, що судді повинні поводитися у такий спосіб, щоб уникати конфлікту інтересів або перевищення службових повноважень. Це вимагає від суддів необхідності утримуватися від будь-якого виду професійної діяльності, що може відволікати їх від виконання суддівських обов’язків або призводити лише до часткового виконання ними своїх обов’язків. У деяких країнах несумісні з функціями судді види діяльності чітко визначені законом про статус суддів, а представникам судової системи забороняється здійснювати будь-яку іншу професійну або оплачувану діяльність. Винятками є навчальна, дослідницька, наукова, літературна або мистецька діяльність.

КРЄС вважає, що правила професійної поведінки повинні вимагати від суддів уникати будь-яких видів діяльності, які могли б компрометувати гідність їхньої посади, а також підтримувати суспільну довіру до системи правосуддя шляхом мінімізування ризиків виникнення конфлікту інтересів. З цією метою вони повинні утримуватися від додаткової професійної діяльності, яка могла б обмежувати їхню свободу та загрожувати безсторонності. У цьому контексті КРЄС схвалює положення Європейської Хартії про статус суддів, згідно з якими свобода судді щодо здійснення діяльності поза межами судового мандату «не повинна обмежуватися до тих пір, поки така стороння діяльність не стає несумісною з вірою у безсторонність або незалежність судді, або з його готовністю сумлінно та в розумний строк розглядати справи» (пункт 4.2). Європейська Хартія також визнає право суддів вступати до професійних організацій та право висловлювати свою точку зору (пункт 1.7) з метою уникнення «надмірної жорсткості», яка може призвести до виникнення бар’єрів між суспільством та самими суддями (пункт 4.3). Важливим, проте, є те, щоб судді продовжували присвячувати більшу частину свого робочого часу здійсненню своїх суддівських обов’язків, у тому числі супутніх видів діяльності, та щоб вони не спокушалися на те, щоб присвячувати надмірну увагу позасудовим видам діяльності. Звичайно ж, існує підвищений ризик того, що таким видам діяльності приділятиметься більше уваги, якщо існує можливість отримання винагороди.

Як зазначалось, Конституція України, не містить визначення самого поняття «вимоги щодо несумісності», однак в ній наявний вичерпний перелік цих вимог.

Так, частиною 2 статті 127 Конституції України передбачено, що суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.

Проте, зазначений вичерпний перелік, встановлений Конституцією України, фактично був розширений у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до статті 53 якого перебування на посаді судді є несумісним, зокрема, якщо суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону України «Про очищення влади».

Тобто, вказаною нормою перелік вимог щодо несумісності для посади судді, зазначений у Конституції України, доповнено ще й положенням щодо люстраційних обмежень.

Визначальним є те, що зі змісту статті 127 Конституції України вбачається, що перелік вимог щодо несумісності для посади судді, зазначений у Конституції України, є вичерпним. Можливості розширення чи доповнення цього переліку Конституція України не передбачає.

На думку суду, розширювати шляхом прийняття закону перелік вимог щодо несумісності для посади судді, визначений Конституцією України, було б допустимо лише у випадку, якби щодо цього була пряма норма у Конституції України, як це має місце, наприклад, у випадку з вимогами щодо несумісності депутатського мандата (частина 2 статті 78 Конституції України передбачає, що вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом).

Натомість, у випадку з переліком вимог щодо несумісності для посади судді, то він міститься у Конституції і тому її положення не містять відсилочних до закону норм з цього питання, а отже цей перелік є вичерпним.

Проте, у своїх пояснення ВРП зазначає, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 відповідно до повноважень, передбачених пунктом 3 частини першої статті 85, пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України, Верховна Рада України має право визначати в законах України порядок, умови та наслідки звільнення судді з посади. А тому ВРП вважає, що звільнення Особи 1 у зв’язку з тим, що він є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону України «Про очищення влади», є правомірним, оскільки Верховна Рада України визначила такий порядок та умову звільнення судді.

З цього приводу суд зауважує, що у спірних правовідносинах мова йде не про порядок чи умови звільнення, а про підстави звільнення і їх зміст.

З цього приводу у згаданому ж рішенні Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 зазначено, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.

Це означає, що Верховна Рада України має право визначати в законах України порядок, умови та наслідки звільнення судді з посади, але не підстави для звільнення, які визначаються виключно Конституцією України.

Тобто, змістовне наповнення однієї з підстав (звільнення у зв’язку з порушенням вимог щодо сумісності), яке міститься у Конституції України і є вичерпним, не може бути розширене Верховною Радою України шляхом прийняття закону.

На думку суду, звільнення судді з посади на підставі порушення ним вимог щодо несумісності з посиланням на те, що суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону України «Про очищення влади», є порушенням Конституції України, яка не відносить таку заборону до вичерпного переліку вимог щодо несумісності для посади судді.

До того ж, Конституція України не встановлює такої підстави для звільнення судді, як належність особи до осіб, щодо якого застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону України «Про очищення влади».

Згідно з частиною 4 статті 7 КАС, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Суд, дійшов висновку, що спірних правовідносинах належить застосовували саме Конституцію України, як норми прямої дії, яка встановлює підстави звільнення судді та вимоги щодо несумісництва, однак у зверненні до Конституційного Суду України при цьому необхідності немає, оскільки в провадженні Конституційного Суду України перебувають справи (об’єднані в одне конституційне провадження) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України(конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» №1682-VII та за конституційним поданням 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п’ятої статті 5, пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про очищення влади» №1682-VII.

Також, суд враховує й те, що вимоги щодо несумісності для посади судді, за загальним правилом, це заборона виконання окремих видів професійної діяльності, які можуть заважати виконанню суддівських обов’язків. Важливим є те, що така заборона стосується саме періоду роботи на посаді судді.

Отже, за своїм змістом, заборона щодо сумісництва відрізняється від люстраційних процедур, змістом яких є заборона обіймати посади тим особам, які у минулому займали певні посади.

Таким чином, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» до переліку вимог щодо несумісності віднесено люстраційні обмеження, які за своєю суттю не є забороною щодо несумісності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (пункт 84 рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява №21722/11, пункт 155 рішення ЄСПЛ від 29 квітня 2003 року у справі «Полторацький проти України», заява №38812/97).

Прийняття Верховною Радою України закону, яким до переліку вимог щодо несумісності віднесено люстраційні обмеження не відповідає вимогам щодо якості закону, його передбачуваності. Так, виникає ситуація, у якій суддя, знаючи, що у Конституції України встановлено, що однією з підстав для звільнення є порушення вимог щодо несумісності, вичерпний перелік яких також зазначено у Конституції, не міг передбачити, що цей перелік буде розширено за рахунок заходів, які за своєю суттю не є забороною щодо несумісності, а саме люстраційних обмежень.

Це означає, що прийняття та застосування такого закону суперечить принципові верховенства права і це призвело до порушення прав позивача, а саме його неправомірного звільнення.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 вказано, що діяльність суддів гарантується, зокрема, особливим порядком їх звільнення з посади. Основний Закон України не допускає обмеження чи скасування встановлених конституційних гарантій.

Тому, оскільки люстраційна заборона, згідно з Конституції України, не належить до вичерпного переліку вимог щодо несумісності, звільнення з посади судді у зв’язку з люстраційними обмеженнями з посиланням на те, що це є порушенням вимог щодо несумісності, порушує конституційні гарантії судді.

До того ж, законодавство, яке було чинне у період роботи позивача членом ВРЮ, а також, чинне у цей час, прямо передбачає зайняття посади члена ВРЮ (ВРП) діючими суддями, що ще раз вказує на те, що таке поєднання посад не є сумісництвом ні за своїм змістом, ні за Конституцією України.

Вказана обставина є підставою для скасування оскарженого рішення ВРП, оскільки відповідач діяв не на підставі Конституції України. У цій ситуації, з огляду на підстави для задоволення позову, втрачається актуальність перевірки інших доводів позивача, покладених в основу його вимог.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити й такі обставини.

За змістом частиною 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами певного кола осіб.

6 вересня 2016 року Особа 1 подав до ВРЮ заяву про звільнення його з посади судді у відставку, а 1 лютого 2017 року до ВРП надійшла заява Особи 1 про відкликання поданої ним заяви.

Отже, мета, передбачена нормами Закону України «Про очищення влади», а саме недопущення до участі в управлінні державними справами, зокрема, осіб, що були членами ВРЮ, могла бути досягнута шляхом розгляду заяви позивача про звільнення його у відставку до моменту її відкликання.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин та відповідного правового регулювання, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову.

Керуючись статтями 2, 5, 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Особи 1 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача — Міністерство юстиції України про визнання незаконним та скасування рішення від 23 травня 2017 року №1232/0/15-17 задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року №1232/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Особи 1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади».

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням ВП ВС за наслідками апеляційного перегляду.

4. Рішення може бути оскаржено до ВП ВС протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.