Закон і Бізнес


Без умислу на переховування


№27 (1429) 13.07—19.07.2019
43541

Зупинення досудового розслідування у зв’язку з розшуком підозрюваного не може свідчити про ухилення останнього від слідства. Такий висновок зробив ВС в постанові №639/793/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

30 травня 2019 року                       м.Київ                                        №639/793/17

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — КРАВЧЕНКА С.І.,
суддів: ЄМЦЯ О.П., ОСТАПУКА В.І. —

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12015220500002029 за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, який народився в м.Києві, зареєстрований за Адресою 1, проживає за Адресою 2, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК, за касаційною скаргою захисника Чехової О.О. в інтересах засудженого Особи 1 на вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 7.05.2018 та ухвалу Харківського апеляційного суду від 11.12.2018.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого райсуду від 7.05.2018 Особу 1 засуджено за ч.1 ст.164 КК до 120 год. громадських робіт.

Ухвалою ХАС від 11.12.2018 цей вирок залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що Жовтневий райсуд 6.10.2005 виніс рішення щодо стягнення з Особи 1 на користь Особи 2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки Особи 3 2003 року народження щомісяця у розмірі 1/4 від заробітної плати починаючи з 2.08.2005 до досягнення повноліття дитини та видано виконавчий лист.

Особа 1 при наявності станом на 21.04.2010 раніше виниклої заборгованості в сумі 12281,1 грн. у період з 22.04.2010 до 1.11.2015 умисно не здійснював виплат та не брав участі у вихованні доньки, матеріальну чи будь-яку іншу допомогу не надавав.

З листопада 2012 до березня 2013 року Особа 1, працюючи на ТОВ «ХАСК-ФЛЕСК», отримуючи своєчасно заробітну плату, умисно не сплачував установлених рішенням суду коштів на утримання дитини.

З березня 2013 до 1.11.2015 Особа 1 продовжував умисно ухилятися від сплати аліментів за виконавчим листом, офіційно ніде не працевлаштувався, на облік до центру зайнятості не став, хоча мав постійний неофіційний заробіток (дохід), який повинен підлягати облікові при відрахуванні аліментів, однак отриманий за виконану роботу заробіток приховував та не сплачував аліменти.

Протягом 66 місяців та 11 днів Особа 1 злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням суду аліментів, і станом на 1.11.2015 заборгованість становила 47461,70 грн.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненням захисник ставить питання про скасування судових рішень у зв’язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність та закриття кримінального провадження щодо Особи 1. Зазначає, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог п.1 ч.2 ст.412 КПК не задовольнив клопотання сторони захисту про звільнення Особи 1 від кримінальної відповідальності та не застосував положення п.2 ч.1 ст.49 КК. Вважає, що суд безпідставно застосував положення ч.2 ст.49 КК, оскільки з матеріалів справи не вбачається ухилення Особи 1 від слідства. Стверджує, що апеляційна інстанція не прийняла до уваги доводи сторони захисту про незаконність постанови від 19.02.2016 про оголошення Особи 1 у розшук та про зупинення досудового розслідування, оскільки останній набув статусу підозрюваного 3.02.2017, після пред’явлення йому підозри. Наголошує, що на час розгляду справи апеляційним судом спливли строки притягнення до відповідальності.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі.

Мотиви Суду:

<…> Як убачається з матеріалів провадження, з апеляційною скаргою на вирок районного суду звернувся захисник Чехова О.О. В апеляційній скарзі зі змінами ставилося питання про скасування вироку та закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності притягнення Особи 1 до відповідальності. Зазначалося, що Особа 1 не переховувався від слідства та суду, а тому постанови про оголошення в розшук та зупинення кримінального провадження є незаконними. Наголошувалося, що вирок не набрав законної сили, а також закінчилися строки притягнення до відповідальності.

Тобто на обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник навів конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені апеляційним судом.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції зазначив суть апеляційних доводів, проте їх з достатньою повнотою не перевірив, відповіді на них дав у загальних фразах і свого рішення про залишення без зміни вироку в ухвалі належним чином не вмотивував.

Колегія суддів апеляційного суду, не погодившись із апеляцією, зосередилась виключно на висновках, викладених у вироку, обґрунтованих мотивів залишення апеляції без задоволення в ухвалі не навела, а обмежилася формальним переліченням доказів, показань свідків та документів, які наведені у вироку суду першої інстанції.

Як зазначив слідчий у постанові про оголошення в розшук підозрюваного Особи 1 від 19.02.2016, останній не отримує повістки про виклик до СВ Жовтневого ВП Київського ВП ГУНП в Харківській області, тим самим переховується від органу досудового розслідування.

Вказані обставини слідчий визнав достатніми для висновку про ухилення Особи 1 від слідства, оголошення його в розшук і зупинення досудового розслідування. Саме ці обставини фактично покладені в основу ухвали апеляційного суду.

Статтею 49 КК передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня скоєння нею злочину і до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не скоїла нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

Системний аналіз чинного законодавства та вимоги п.2 ч.1 ст.49 КК свідчать про те, що за скоєння злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня скоєння нею цього злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки.

Разом з тим згідно із ч.2 ст.49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка скоїла злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання.

Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст.49 КК), пов’язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.

Згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19.03.2015 №5-1кс15, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст.49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез’явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв’язку із чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.

При з’ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально-процесуальний статус особи, що скоїла злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов’язана з’являтись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов’язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов’язку.

Відповідно до ч.1 ст.281 КПК, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з’являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови її належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує її в розшук.

Причому підстава для оголошення в розшук під час досудового розслідування — «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження.

Саме тому зупинення досудового розслідування у зв’язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства.

Для застосування положень ч.2 ст.49 КК у такому випадку обов’язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.

Водночас матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення Особою 1 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в апеляційному порядку, на вказані вимоги закону уваги не звернув, доводів сторони захисту належно не перевірив, всупереч вимогам ст.419 КПК не навів в ухвалі суті всіх зазначених апелянтом доводів, ретельно їх не перевірив, не дав на них відповіді і не мотивував належним чином свого рішення.

Наведене є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що перешкодило апеляційному суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

З урахуванням зазначеного ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю вимогам ст.419 КПК з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Керуючись стст.434, 436, 438 КПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу захисника Чехової О.О. задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 11.12.2018 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.