Уроки трудової дисципліни

Чи такі страшні догани, як повинні б бути?

У дні розгляду питань про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності в приміщенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів зазвичай людно. Принаймні так було в ті рази, коли представникам ЗМІ вдавалося побувати на розборах польотів. «Знаєте, так хвилююся. Вперше тут, сподіваюся — востаннє», — поділився колись своїми переживаннями один із суддів. Покарання він уникнув, проте, чи засвоїв урок? То ж чи насправді такі страшні догани, як повинні б бути?

Хронічна тяганина

«Право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі такі факти» — прописано в законі «Про судоустрій і статус суддів». З огляду на це скарг на законників вистачає. Щоправда, не кожне звернення є підставою для відкриття дисциплінарного провадження. Так, лише у 2012 р. до ВККС надійшло разом із повторними 18339 звернень на дії суддів, а в 2011 р. — 17984. Виходячи з кількості, рішення про відкриття дисциплінарної справи прийняли у 242 випадках у 2012-му, та у 507 — у 2011 р.

Проте справа навіть не в кількості «дисциплінарок», а в причинах їх появи. Бо ж коли є скарга на дії законника, значить є недоліки в його роботі. Якщо скласти умовний рейтинг підстав для дисциплінарної відповідальності суддів, безперечним лідером є порушення розумних строків розгляду справ. Виявляється, судді часто його затягують, відкладають, переносять. Безумовно, свої дії вони завжди можуть пояснити чи виправдати. Традиційне, і здавалося б, безпрограшне пояснення, — надмірне навантаження.

Принцип конфіденційності

Попадаються судді не лише на тяганинах. Досить часто підставою для дисциплінарного провадження стають скарги щодо неналежної поведінки законників, порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя тощо. Проте причини лише частини скарг, які надходять до ВККС, стають відомі загалу. Зокрема ті, які розглядаються безпосередньо на засіданнях комісії. Про що йшлося в тих, за якими у відкритті провадження відмовлено, не пояснюється. Тож і загальну картину скарг громадян на дії суддів за таких умов уявити важко.

Нині «розгляд дисциплінарної справи відбувається на засіданні ВККС, на яке запрошується особа, за зверненням якої відкрито справу, суддя, стосовно якого відкрито справу, а в разі необхідності й інші заінтересовані особи», зазначається в ст.86 закону. На другій щорічній науковій конференції «ВККС: європейський курс України — реформа в дії», що відбулася в жовтні минулого року, кваліфкомісія підбивала підсумки своєї діяльності. У ході конференції було згадано про процедуру притягнення законників до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, комісією виявлено деякі недоліки, які потрібно усунути. «Необхідно розмежувати повноваження ВККС та органів, причетних до перевірки рішень комісії, — Вищої ради юстиції та Вищого адміністративного суду, встановити чіткі критерії перевірки цими органами рішень», — повідомив тоді голова ВККС Ігор Самсін. На його думку, дисциплінарна відповідальність — це дієвий профілактичний механізм, який суттєво зменшує кількість порушень, один із засобів досягнення балансу між соціальним контролем за судом і суддівською незалежністю.

Серед пропонованих змін — збільшення терміну, протягом якого законника можна притягнути до відповідальності. Також обговорюється можливість закріплення на законодавчому рівні порядку розгляду скарг, якщо суддею вчинено незначний проступок, що не призвів до негативних наслідків. Дискутують і на тему доцільності створення єдиного дисциплінарного органу та запровадження психологічного тестування претендентів на мантії, яке б запобігало призначенню потенційно «проблемних» суддів.

До того ж, як писали в одному з попередніх номерів «ЗіБ», на думку І.Самсіна, в ст.83 закону «Про судоустрій і статус суддів» варто передбачити підстави для відповідальності законників, які займають адміністративні посади (у разі невиконання або неналежного виконання ними обов’язків). «Ми вважаємо, що слід запровадити принцип конфіденційності в дисциплінарному провадженні, адже суддя — особливий суб’єкт, наділений функціями здійснювати правосуддя. Публічність і відкритість розгляду його проступків мають бути «усіченими» задля забезпечення принципу гарантування незалежності», — поділився ідеями очільник комісії.

Ясна річ, що суддям неприємно розповідати про свої недопрацювання перед учасниками засідань та ЗМІ. Та чи не можна розглядати присутність «інших заінтересованих осіб» під час «дисциплінарок» як один із методів чи стимулів для покращення якості роботи суддів?

Щоб суддя замислився

За 2011—2012 рр. ВККС прийняла 193 рішення про оголошення догани, 9 — про звільнення, про припинення дисциплінарних справ — 364, а про відкриття — 749. Усього за 2 роки до ВККС надійшло 36323 звернень, при цьому в 10924 члени комісії не знайшли підстав для відкриття дисциплінарного провадження щодо суддів.

Певно, удосконалення потребує не лише процес розгляду «дисциплінарок». Законом передбачається, що «до судді може застосовуватися дисциплінарне стягнення у вигляді догани». І все. То чи достатньо такої міри покарання за суддівські помилки, які часто мають досить плачевні наслідки? До того ж «ЗіБ» неодноразово писав про систематичне ігнорування законниками «дисциплінарок», та й рекордсменів за кількістю доган згадували, які, маючи кілька стягнень, не переймаються з приводу чергового, мовляв, «Оголошуйте ще!»

На відсутності прописаної в законі диференціації покарань в інтерв’ю «ЗіБ» акцентував увагу член ВККС Вік­тор Мікулін, розповівши про досвід інших держав, які застосовують кілька видів покарання суддів і навіть штрафні санкції.

«В окремих країнах практикують відсторонення судді від роботи на місяць або направлення працювати в іншу місцевість — гіршу, ніж та, де працює. У нас такого розмежування немає, тож розраховуємо на те, що суддя замислиться над своєю поведінкою, виправиться. Але такий підхід не виправдовує себе», — пояснив В.Мікулін.

Звичайно, ставлення кожного законника до дисциплінарного стягнення щодо нього досить суб’єктивне. Одні під дверима хвилюються за свою мантію, як згаданий вище законник, інші — продовжують «колекціонувати» догани. Тож поки що залишається хіба що розраховувати на суддівську самодисципліну та совість.