Закон і Бізнес


Здали паркан на брухт


№26 (1428) 06.07—12.07.2019
14490

Скоєння в період іспитового строку злочину середньої тяжкості не перешкоджає звільненню від відбування покарання на підставі акта амністії. Такий висновок зробив ВС в постанові №426/1114/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

16 травня 2019 року                       м.Київ                               №426/1114/17

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — ШЕВЧЕНКО Т.В.,
суддів: МАРЧУК Н.О., СТОРОЖЕНКА С.О. —

розглянув касаційні скарги засуджених Особи 1 та Особи 2 на вирок Апеляційного суду Луганської області від 30.01.2018 у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017130550000014, щодо Особи 1, Інформація 1, уродженця та жителя Адреса 2, та Особи 2, Інформація 2, уродженця та жителя Адреса 2, засуджених за ч.2 ст.185 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Сватівського районного суду Луганської області від 3.11.2017:

Особу 2 засуджено за ч.2 ст.185 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років. (На підставі ч.1 ст.71 КК частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком цього ж суду від 16.12.2016 (яким Особу 2 засуджено за ч.2 ст.310 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки та на підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки) у вигляді позбавлення волі на 6 місяців і призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років 6 місяців. На підставі п.«г» ст.1 закону «Про амністію у 2016 році» Особу 2 звільнено від відбування призначеного покарання.);

Особу 1 засуджено за ч.2 ст.185 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років. (На підставі ч.1 ст.71 КК частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком цього ж суду від 5.07.2016 (яким Особу 1 засуджено за ч.2 ст.310 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років та на підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки) у вигляді позбавлення волі на 1 рік і призначено засудженому остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 6 років. На підставі п. «г» ст.1 закону «Про амністію у 2016 році» Особу 1 звільнено від відбування призначеного покарання.)

Вироком вирішено долю речових доказів.

АСЛО 30.01.2018 скасував вирок Сватівського райсуду від 3.11.2017 в частині застосування щодо Особи 2 та Особи 1 закону «Про амністію у 2016 році» та ухвалив новий вирок, яким призначив покарання:

Особі 2 — за ч.2 ст.185 КК у вигляді позбавлення волі на 5 років; на підставі ч.1 ст.71 КК частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Сватівського райсуду від 16.12.2016 у вигляді позбавлення волі на 6 місяців і призначив засудженому остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років 6 місяців;

Особі 1 — за ч.2 ст.185 КК у вигляді позбавлення волі на 5 років; на підставі ч.1 ст.71 КК частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Сватівського райсуду від 5.07.2016 у вигляді позбавлення волі на 1 рік і призначив засудженому остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 6 років.

Початок строку відбування покарання Особи 2 та Особи 1 ухвалено обчислювати з 30.01.2018. Узято засуджених під варту в залі суду.

В іншій частині апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Особу 2 та Особу 1 засуджено за те, що вони 9.01.2017, приблизно о 4:00, за попередньою змовою між собою проникли через територію городу за місцем свого проживання за Адресою 3 до металевого паркану, котрий загороджує вхід на територію подвір’я домоволодіння Особи 3 за Адресою 4 у тому ж місті, та розібрали його. Після цього засуджені здали фрагменти металевих кутків, листів і сітку-рабицю до пункту прийому брухту, унаслідок чого завдали потерпілій Особі 3 матеріальної шкоди на загальну суму 288 грн.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах Особа 2 та Особа 1 не погоджуються з рішенням суду апеляційної інстанції про скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення нового вироку. Посилаються на невідповідність призначеного покарання тяжкості скоєного злочину.

Засуджений Особа 2 ставить вимогу про скасування вироку апеляційного суду через його суворість, а крім того, вважає, що апеляційний суд порушив його право на захист, оскільки не надав йому захисника під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку.

Засуджений Особа 1 ставить вимогу про зміну вироку апеляційного суду на підставі надмірної суворості призначеного йому покарання. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно обрав йому покарання в максимальному розмірі, передбаченому ч.2 ст.185 КК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений Особа 1 підтримав свою касаційну скаргу.

Прокурор уважала, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст.370 Кримінального процесуального кодексу судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

У ст.433 КПК визначено межі перегляду судом касаційної інстанції. У ч.2 цієї норми передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах касаційної скарги та вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості Особи 2 та Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації дій засуджених за ч.2 ст.185 КК не оспорюються в касаційних скаргах.

Посилання в касаційній скарзі засудженого Особи 2 на те, що апеляційний суд не дотримався вимог кримінального процесуального закону, оскільки не забезпечив участі захисника під час розгляду його апеляційної скарги, є безпідставними.

З матеріалів кримінального провадження видно, що Особа 2 самостійно не залучив захисника до участі в кримінальному провадженні для захисту своїх інтересів, під час апеляційного розгляду він не заявляв суду клопотання про призначення йому захисника для надання правової допомоги. Оскільки згідно з положеннями ст.52 КПК участь захисника під час розгляду цього кримінального провадження не є обов’язковою, то немає підстав уважати, що судом апеляційної інстанції порушено право Особи 2 на захист.

Доводи в касаційних скаргах Особи 2 та Особи 1 про те, що за скоєний злочин їм призначено надто суворе покарання, є безпідставними.

Вирішуючи питання щодо розміру та міри покарання, суд урахував тяжкість кримінального правопорушення, дані про особи засуджених, обставини, що впливають на покарання, та призначив покарання в межах санкції ч.2 ст.185 КК, що повною мірою відповідає вимогам стст.50, 65 КК. Обставин, які свідчили б, що покарання, обране засудженим за ч.2 ст.185 КК, є явно несправедливим через суворість, а також підстав для його пом’якшення не встановлено.

Що стосується рішення суду про призначення Особі 2 та Особі 1 покарання за сукупністю вироків на підставі ч.1 ст.71 КК, то слід узяти до уваги таке.

Вироком місцевого суду засудженим було призначено покарання за скоєнний злочин та остаточне покарання кожному визначено на підставі ст.71 КК. Крім того, кожного із засуджених судом першої інстанції звільнено від відбування покарання на підставі п.«г» ст.1 закону «Про амністію у 2016 році». Апеляційний суд, скасовуючи цей вирок, зазначив про незаконність звільнення Особи 1 та Особи 2 від відбування покарання на підставі акта амністії, сказавши, що при звільненні засуджених від відбування покарання, зокрема, призначеного на підставі ч.1 ст.71 КК, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що до сукупності увійшло покарання, призначене засудженим попередніми вироками за злочин, передбачений ч.2 ст.310 КК, який є тяжким, що унеможливлює застосування до них амністії.

Проте суд касаційної інстанції не погоджується з висновком апеляційного суду з урахуванням таких обставин.

Амністія — це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується судом щодо певної, але індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у скоєнні злочинів.

Відповідно до ст.1 закону «Про застосування амністії в Україні» амністією є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними в скоєнні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

У ст. 86 КК визначено, що амністія оголошується законом стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними в скоєнні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

З огляду на наведене зазначені норми закону передбачають застосування амністії саме до осіб, а не до покарання, а тому не може ставитися в залежність від призначення особі покарання за сукупністю вироків з можливістю застосування до неї акта амністії.

У п.«г» ст.1 закону «Про амністію у 2016 році» передбачено, що суди зобов’язані звільнити від відбування покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними в скоєнні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст.12 КК, осіб, визнаних винними в скоєнні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст.12 КК, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, яких на день набрання чинності цим законом в установленому порядку визнано хворими на СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого в додатку 12 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров’я від 15.08.2014 №1348/5/572.

У ст.9 цього закону визначено перелік категорій осіб, до яких амністія не застосовується. Зокрема, у п.«в» встановлено заборону застосування амністії до осіб, яких було звільнено судом від відбування покарання з випробуванням і які до закінчення визначеного судом іспитового строку знову скоїли умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, Особа 2 та Особа 1 за попередніми вироками дійсно були засуджені за скоєння тяжких злочинів та звільнені від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК. Кожен з них під час іспитового строку за попередніми вироками скоїв новий умисний злочин, який при цьому не є тяжким або особливо тяжким.

Оскільки в період іспитового строку засуджені скоїли злочин середньої тяжкості, то за відсутності підстав, передбачених ст.4 закону «Про застосування амністії в Україні», перешкоди для їх звільнення від відбування покарання на підставі акта амністії немає.

З матеріалів кримінального провадження видно, що Особа 1 та Особа 2 є суб’єктами застосування закону «Про амністію у 2016 році». Вони обидва в установленому порядку визнані хворими на СНІД (IV клінічна стадія за класифікацією ВООЗ), що підтверджується відповідними медичними документами. Злочин, за який їх засуджено, не є тяжким або особливо тяжким. Згідно з даними, які містяться у вимогах про судимість, раніше до засуджених амністія не застосовувалась, і вони висловили свою згоду на застосування щодо них амністії.

Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в ухвалі від 18.03.2019 (провадження №51-5195кмо18, справа №137/84/17) зробила такий висновок: якщо особа, звільнена судом від відбування покарання з випробуваннями й до закінчення визначеного судом іспитового строку знову скоїла умисний злочин, який не є тяжким та особливо тяжким, вона підлягає звільненню від відбування покарання за скоєння останнього злочину на підставі закону «Про амністію у 2016 році» за умови, що вона є суб’єктом застосування цього закону. Якщо особа попереднім вироком була засуджена за злочин, який, виходячи з його тяжкості або переліку статей КК, не підпадає під дію закону «Про амністію у 2016 році», питання щодо застосування амністії може бути вирішено тільки щодо останнього злочину, і в таких випадках правила, установлені в ст.71 КК, при призначенні покарання не застосовуються, і попередній вирок виконується окремо.

Оскільки, попереднім вироком Особу 1 та Особу 2 засуджено за злочин, який, ураховуючи тяжкість, не підпадає під дію закону «Про амністію у 2016 році», то колегія суддів дійшла висновку про необхідність звільнення засуджених від відбування призначеного покарання за останній злочин та скасування рішення щодо застосування ст.71 КК про призначення покарання за сукупністю вироків, які мають виконуватися самостійно.

З урахуванням наведеного колегія суддів уважає за необхідне змінити судові рішення щодо Особи 1 та Особи 2, задовольнивши частково касаційні скарги засуджених.

Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги засуджених Особи 1 та Особи 2 задовольнити частково.

Вирок Сватівського районного суду Луганської області від 3.11.2017 та вирок Апеляційного суду Луганської області від 30.01.2018 щодо Особи 1 та Особи 2 змінити.

Звільнити Особу 1 та Особу 2 від покарання, призначеного кожному за ч.2 ст.185 КК, на підставі п.«г» ст.1 закону «Про амністію у 2016 році».

Виключити з цих судових рішень посилання на призначення Особі 1 та Особі 2 покарання на підставі ч.1 ст.71 КК.

Вирок Сватівського районного суду Луганської області від 16.12.2016, яким Особу 2 засуджено за ч.2 ст.310 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки та на підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, виконувати самостійно.

Вирок Сватівського районного суду Луганської області від 5.07.2016, яким Особу 1 засуджено за ч.2 ст.310 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років та на підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, виконувати самостійно.

Звільнити Особу 1, Інформація 1, з-під варти в залі суду.

Звільнити Особу 2, Інформація 2, з місць позбавлення волі.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.