Закон і Бізнес


Атестація, що пахне грошима,

або Як Мін’юст намагається заробити на судових експертах


Ірина Педь: якщо з часів обов’язкового стажування виключити лекційні години та залишити практику, його вартість стане адекватною.

№26 (1428) 06.07—12.07.2019
Марина ЛІБЕРМАН
1927

Фахівці стверджують, що Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів створено виключно заради постійного заробітку Міністерства юстиції. До того ж документ суперечить профільному закону.


Дієві протиріччя

Щороку кількість судових експертів зменшується, зазначає координатор секції судових експертів Асоціації правників України, д.е.н. Ірина Педь. Мовляв, усе це відбувається через створення нерівних умов праці, а також завдяки постійному фінансовому тиску Мін’юсту. Наразі вартість підтвердження кваліфікації судового експерта коштує майже так само, як рік навчання в Київському національному університеті ім. Т.Шевченка. Тобто експерт фактично зобов’язаний 3 роки збирати кошти, щоб підтвердити своє право на подальшу роботу.

Про те, як боротися з положенням, яким закріплено беззаконня, говорили на відкритому засіданні секції судових експертів АПУ «Підтвердження кваліфікації судових експертів: як подолати порушення законодавства».

Діяльність експерта врегульовано в законі «Про судову експертизу», а також у положенні. Проте, як стверджують експерти, положення суперечить указівкам закону, через що створюються додаткові можливості для збагачення.

Зайві дефініції

Закон прямо передбачає, що фахівці, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, проходять навчання в державних експертних установах. Крім того, начебто для забезпечення належного професійного рівня фахівці, які не є працівниками державних установ, мають раз на 3 роки пройти стажування в спеціалізованих установах Мін’юсту та підтвердити рівень своїх знань.

На перший погляд, ці вимоги не видаються занадто суворими або ж дивними. Адже підвищення кваліфікації передбачено майже для всіх правників. Одначе приватні експерти стверджують, що помилково сформульовані дефініції в законодавстві розв’язали міністерству руки.

Зокрема, положення суперечить вимогам ст.21 закону «Про судову експертизу». Крім навчання відповідної спеціальності, експертам щоразу під час лекційних занять розповідають про теоретичні та організаційні питання судової експертизи.

Такі дії, як наголосили присутні на засіданні експерти, здорожують навчання в рази. Адже, якщо з курсів підвищення кваліфікації прибрати лекційні години, вартість навчання сягне історичного мінімуму.

Проте найбільше фахівців бентежить відсутність належної кваліфікації у викладачів. Зокрема, не повинно так бути, щоб особа, яка здобула технічну освіту, викладала право.

Між двох зол

Проте, як стверджують експерти, справи ще гірші. Адже відбуваються подекуди й більш глибокі порушення законодавства. Зокрема, не береться до уваги те, що навчання судових експертів здійснює установа, яка не є державною та спеціалізованою. Досить поширеною є практика, коли з метою підвищення кваліфікації експертів змушують проводити експертизи в кримінальних справах, слухання яких триває.

За таких умов доступ до матеріалів судової експертизи отримує особа, котра не зобов’язана будь-якими нормами — ні моральними, ні правовими. Зрозуміло, що державні експертні установи мають гостру нестачу кадрів та вільного часу. Та це не дає їм жодного права передавати матеріали проваджень іншим фахівцям.

За тим самим принципом працює схема «підтвердження» кваліфікації. Зокрема, як установлено сумнозвісним положенням, для проходження атестації фахівцю необхідно надати копію відповідного свідоцтва Інституту права та післядипломної освіти Мін’юсту. Проте, як стверджують спеціалісти, такі вимоги прямо суперечать положенням закону «Про судову експертизу».

Нині експерти готують звернення щодо виключення цих норм із положення. Будь-яке навчання фахівців, що вже мають кваліфікацію судового експерта та готові підтвердити рівень своїх знань, зокрема здобути необхідні організаційні та процесуальні знання в Інституті післядипломної освіти, повинні відбуватися виключно добровільно.

«Золотий» строк

Однак чи можливо пройти мимо грошей, які лежать на дорозі? Деякі вважають, що ні. А приватні експерти переконані, що на їхній праці намагаються нажитися. Зокрема, бентежить їх і обмеження строку дії свідоцтва, виданого судовому експерту, який не є працівником державної спеціалізованої установи. Навіть незважаючи на те, що в ст.21 закону «Про судову експертизу» сказано: ті експерти, які мають науковий ступінь, звільняються від проходження стажування, розробників положення це не зупинило.

Зокрема, у ньому зазначено, що строк дії свідоцтва становить 3 роки. При цьому жодних винятків для тих, хто має науковий ступінь, не передбачено. Як наслідок, навіть ті спеціалісти, котрі отримали своє свідоцтво безстроково, повинні знов і знов його підтверджувати.

Щоб змусити приватних експертів працювати в невигідних умовах, додали ще одну вимогу, що строк дії свідоцтва продовжується рішенням ЦЕКК на підставі розгляду матеріалів перевірки діяльності судового експерта, проведеної територіальними органами Мін’юсту.

Як свідчить І.Педь, зазначене положення не тільки створює можливості для зловживань, а й суперечить закону. Останній повинен мати вищу юридичну силу, ніж будь-яке положення.

Проте дивним видається дещо інше. Доки приватні експерти зобов’язані постійно доводити власну компетентність, їхні колеги з державних установ не несуть жодної відповідальності. Ні за затягування строків, ні за порушення методології проведених досліджень. Про який захист інтересів бізнесу та громадянина можна мріяти, якщо в Україні достатньо справ, коли один і той самий експерт, досліджуючи одні й ті самі матеріали в одному судовому провадженні, може дати 2 висновки, що суперечать один одному.

Тож чи потрібна нам конкуренція між приватним і державним сектором? Чи варто відкривати супермаркет, коли вже існує гастроном?