Закон і Бізнес


Як обчислювати позовну давність


№25 (1427) 29.06—05.07.2019
7650

Позивач повинен довести не лише той факт, що він не знав, а й той, що він і не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Такий висновок зробив ВС в постанові №923/565/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

15 травня 2019 року м.Київ                №923/565/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого — МІЩЕНКА І.С.,
суддів: БЕРДНІК І.С., СУХОВОГО В.Г. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2019 року та рішення Господарського суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. В червні 2018 року Приватне акціонерне товариство «Херсонський електромашинобудівний завод» звернулось до місцевого господарського суду з позовом в якому просило визнати недійсним рішення Скадовської міської ради від 28 грудня 2007 року №407 зі змінами внесеними рішеннями Скадовської міської ради від 30 квітня 2008 року №486, від 29 травня 2009 року №769 та визнати недійсним договір оренди від 21 грудня 2009 року земельної ділянки загальною площею 0,9137 га, яка знаходиться в районі центрального пляжу між вул. Р.Люксембург та вул. Чкалова в м.Скадовськ Херсонської області.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Скадовської міської ради від 28 грудня 2007 року №407 зі змінами внесеними рішеннями Скадовської міської ради від 30 квітня 2008 року №486, від 29 травня 2009 року №769, Приватному підприємству «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» було надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 6840 кв.м. у м.Скадовськ в районі центрального пляжу, обмеженому вулицями Чкалова та Р.Люксембург строком на 5 років.

2.1. На підставі зазначеного рішення між Скадовською міською радою та Приватним підприємством «Фирма «ЮСА Спартанец-Скадовск» без передбачених законом правових підстав було укладено договір оренди земельної ділянки комунальної власності площею 9137 кв.м., в зв’язку з чим зазначений договір повинен бути визнаним недійсним, оскільки порушує права позивача, як власника майна, розташованого на цій земельній ділянці.

2.2. Крім цього, позивачем зазначено, що відповідачем 2 було виявлено намір знести належну позивачу споруду (солярій), яка розташована на орендованій Приватним підприємством «Фирма «ЮСА Спартанец-Скадовск» земельній ділянці і відвернення такого наміру та його наслідків і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено частково.

3.1. Визнано недійсним договір оренди від 21 грудня 2009 року, зареєстрований у Скадовському районному реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 27 січня 2010 року за №4АА002214-041072800004, земельної ділянки загальною площею 0.9137 га, яка знаходиться в районі центрального пляжу між вул. Люксембург (Лазурна) та вул. Чкалова в м.Скадовську Херсонської області.

3.2. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

4. Судові рішення мотивовані тим, що розмір земельної ділянки (0,9137 га), що є об’єктом за оскаржуваним договором оренди, Скадовською міською радою, як уповноваженим законом органом орендодавцем земель комунальної власності, не затверджувався та не визначалися умови спірного договору оренди землі, в зв’язку з чим спірний договір оренди має бути визнаним недійсним, оскільки при його укладанні порушено встановлений законом порядок його укладання.

4.1. При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним рішення Скадовської міської ради від 28 грудня 2007 року №407 зі змінами внесеними рішеннями Скадовської міської ради від 30 квітня 2008 року №486, від 29 травня 2009 року №769, суди виходили з того, що вказані рішення на даний час є невиконаними та прав та інтересів позивача не порушують.

5. Щодо обраного позивачем способу захисту суди зазначили, що позивач є власником споруд (соляріїв), які частково знаходяться на земельній ділянці, яку орендує відповідач 2, а тому позивач має право на позов про визнання оскаржуваного договору недійсним і такий спосіб захисту порушеного права є належним та ефективним, оскільки намір знищення належного позивачеві на праві власності майна, обґрунтований наявністю у відповідача 2 саме спірного договору оренди, такий договір порушує законні права та очікування позивача, як власника майна, розташованого на орендованій земельній ділянці.

6. Крім цього, суди вказали, що заява відповідача 2 про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки позов подано в межах трирічного строку з моменту коли позивачеві стало відомо про порушення його прав, а саме з того моменту коли Приватне підприємство «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» виявило намір провести демонтаж солярію (2018 рік), адже з часу укладання спірного договору оренди відповідач 2 не вчиняв будь-яких дій, що вказували б на його претензії до чужого майна або території пляжу, на якій таке майно знаходиться.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У березні 2019 року Приватне підприємство «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача 2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Позивач не довів свого права власності на споруди, які знаходяться на території пляжу в м.Скадовську, а суди розглядаючи дану справу порушили норми процесуального права в частині оцінки доказів і вказали про приналежність соляріїв на праві власності саме позивачеві.

9. Право позивача не порушено укладенням спірного договору оренди, а тому таке право і не підлягає захисту шляхом визнання договору недійсним.

10. Позивачем пропущено строк позовної давності, однак суди, внаслідок неправильного застосування приписів Цивільного кодексу України якими врегульовано даний інститут, дійшли висновку про те, що позов подано з дотриманням відповідних строків.

Доводи позивача, викладені ними у відзиві на касаційну скаргу (узагальнено)

11. Споруди (солярії) є власністю позивача, що було встановлено в ході розгляду даної справи.

12. Позивач має право на даний позов, обраний спосіб захисту є належним, а строк позовної давності не пропущено.

13. Рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильними застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їхнього скасування не має.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

14. Суд відхиляє доводи скаржника, що описані у пункті 8 цієї постанови з огляду на таке.

14.1. Судами встановлено, що позивач — Приватне акціонерне товариство «Херсонський електромашинобудівний завод» починаючи з 1965 року використовує «Пансіонат «Лазурне», що розташований у м.Скадовську Херсонської області за адресою по вул. Р.Люксембург, 1, як заклад оздоровлення та відпочинку для дітей і дорослих у місті-курорті Скадовськ.

14.2. Право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться «Пансіонат «Лазурне» у м.Скадовську Херсонської області за адресою вул. Р.Люксембург, 1, належить позивачеві на праві постійного користування землею відповідно до державного акту серії ХС-ХУІ-1-15 від 12 квітня 1994 року, виданого на підставі рішення Скадовської міської ради від 15 грудня 1993 року №280, площею 1,98 га.

14.3. 23 січня 2003 року між Відкритим акціонерним товариством «Херсонський електромашинобудівний завод» (в подальшому перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Херсонський електромашинобудівний завод») та Фондом державного майна України було укладено договір купівлі-продажу об’єкта групи Ж — «Пансіонат «Лазурне» шляхом викупу, посвідчений приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Вербовським В.М., та зареєстрований в реєстрі за №171.

14.4. Відповідно до пункту 1.1. зазначеного Договору у власність Відкритого акціонерного товариства «Херсонський електромашинобудівний завод» перейшов об’єкт групи Ж — «Пансіонат «Лазурне», розташований за адресою: Херсонська область, м.Скадовськ, вул. Р.Люксембург, 1.

14.5. 24 січня 2003 року на виконання умов зазначеного Договору Фонд державного майна України передав, а Відкрите акціонерне товариство «Херсонський електромашинобудівний завод» прийняло за актом приймання-передачі державного майна наступне майно: спальний корпус (літ. А, Е); спальний корпус з навісом (літ. Б, В); їдальня (літ. Г); більярдна-склад (літ. Ж); склад (літ. И); гараж (літ. Й); туалет (літ. Н1); душова (літ. О); трансформаторна (літ. Ф); водонапірна башта №3; танцювальний майданчик №4; мощення №І-ІХ; ігровий майданчик №Х; огорожа металева; електроосвітлення; солярії №1,2,3,4,5.

14.6. Належність «соляріїв» позивачеві (окрім договору) підтверджується також наявними у матеріалах справи актом інвентаризації необоротних активів від 13 серпня 2018 року, інвентаризаційним описом основних засобів та оціночним актом.

15. З урахуванням наявних у матеріалах справи доказів судами встановлено також, що зазначені солярії знаходяться на пляжній зоні уздовж «Пансіонату «Лазурне».

15.1. Місцезнаходження вказаних соляріїв підтверджується, зокрема:

- наданими Приватним підприємством «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» матеріалами Проекту землеустрою, — на викопіюванні земельної ділянки, що підбиралася для відведення, зазначено знаходження об’єкту з назвою «навес», що розміщений на обраній земельній ділянці, знаходиться за межами вул. Р.Люксембург на пляжній зоні, прилеглій до «Пансіонату «Лазурне»;

- наданим Приватним підприємством «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» Звітом про проведення технічного обстеження металевого навісу, розташованого на набережній м.Скадовська між вул. Чкалова та вул. Р.Люксембург;

- наданим позивачем висновком будівельно-технічного дослідження від 20 серпня 2018 року №115-085, яким підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим №6524710100:01:061:0003 , площею 0,9137 га, виходить за межі вулиці Лазурної у м.Скадовську, а належний позивачеві тіньовий навіс («солярій»), що позначений під №1, площею забудови 138,48 кв.м, знаходиться на території вказаної земельної ділянки, що відведена Приватному підприємству «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» за спірним договором оренди.

- листом Скадовської міської ради від 10 травня 2018 №03-02-851, яким вона повідомила Приватне підприємство «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» про заперечення щодо демонтажу тіньових навісів на території пляжної зони в межах вулиць Лазурна та Чкалова через їх належність до майнового комплексу бази відпочинку «Лазурне».

15.2. Таким чином, при розгляді даної справи (щодо встановлення власника спірних споруд та їх місцезнаходження) судами повністю дотримано вимоги Господарського процесуального кодексу України в частині оцінки зібраних у справі доказів і при цьому такі докази є належними та допустимими, що повністю спростовує твердження скаржника, які наведені ним у касаційній скарзі та описані у пункті 8 цієї постанови.

15.3. Крім цього, відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а тому намагання скаржника домогтися переоцінки зібраних у справі доказів відхиляються Судом.

16. Стосовно доводів скаржника, що описані у пункті 9 цієї постанови Суд зазначає таке.

16.1. Судами встановлено, що Рішенням Скадовської міської ради від 19 грудня 2007 року №581 Приватному підприємству «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» було надано дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження щодо відведення земельної ділянки площею 0,2260 га в оренду строком на 5 років для обслуговування пляжу, яка розташована в районі санаторію для дітей з батьками «Скадовськ» на території Скадовської міської ради.

16.2. Рішенням Скадовської міської ради від 28 грудня 2007 року №407 Приватному підприємству «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» пунктом 11.1 було надано згоду на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель житлової та громадської забудови Скадовської міської ради для облаштування пляжу з об’єктами обслуговання орієнтованою площею 684,0 кв.м у м.Скадовську в районі центрального пляжу, обмеженому вулицями Чкалова та Р.Люксембург, строком на 5 років.

16.2.1. На підставі зазначеного рішення, Приватним підприємством «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» у 2008 році було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,9137 га в оренду для облаштування пляжу з об’єктами обслуговування.

16.3. Рішенням Скадовської міської ради від 30 квітня 2008 року №486 було внесено зміни в пункт 11.1. рішення Скадовської міської ради від 28 грудня 2007 року №407 «Про врегулювання земельних відносин», де помилково записано площу 684,0 кв.м для облаштування пляжу Приватному підприємству «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск», виправивши на 6840,0 кв.м.

16.4. 29 травня 2009 року рішенням Скадовської міської ради №769 також було внесено зміни в пункт 11.1. рішення Скадовської міської ради від 28.12.2007 року №407 «Про врегулювання земельних відносин» та замінено вислів «за рахунок земель житлової та громадської забудови» на «за рахунок земель рекреаційного призначення».

16.5. 21 грудня 2009 року між Скадовською міською радою та Приватним підприємством «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» було укладено договір оренди №б/н, за умовами якого Скадовська міська рада передала, а Приватне підприємство «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» отримало в оренду строком на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,9137 га, у тому числі піски — 0,9137 га, яка знаходиться в районі центрального пляжу між вул.. Р.Люксембург та вул. Чкалова у м.Скадовськ.

16.6. Зазначений договір було підписано Скадовським міським головою на виконання судового рішення, прийнятого Скадовським районним судом Херсонської області від 27 листопада 2009 у справі №2-1319/09, яким задоволено позов Приватного підприємства «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» до відділу Держкомзему у Скадовському районі, Скадовської міської ради, Скадовського міського голови Гавриша О.В., Скадовського районного відділу регіональної філії ДП «Центр ДЗК» про визнання рішення протиправним і вчинення дій для надання земельної ділянки в оренду, яким, зокрема, зобов’язано міського голову Гавриша О.В. підписати договір оренди земельної ділянки з Приватним підприємством «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск», для облаштування пляжу з об’єктами обслуговування площею 0,9137 га.

16.7. Рішенням Скадовської міської ради від 25.09.2012 №384 було внесено зміни в Договір оренди від 21.12.2009 №б/н, змінивши строк оренди на 10 років з моменту прийняття цього рішення.

16.8. 3 травня 2018 року Приватне підприємство «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» звернулось до Скадовської міської ради з листом №05-01, в якому повідомило міську раду про те, що ним орендується земельна ділянка території пляжної зони в межах вулиць Лазурна та Чкалова, на якій знаходяться «солярії», які йому не належать та ним не будувались, та які знаходяться в аварійному стані, в зв’язку з чим, Приватне підприємство «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» має намір в період з 10 по 15 травня 2018 року провести їх демонтаж.

16.8.1. У відповідь на вищезазначений лист, Скадовська міська рада листом від 10 травня 2018 №03-02-851 повідомила Приватне підприємство «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» про заперечення щодо демонтажу тіньових навісів на території пляжної зони в межах вулиць Лазурна та Чкалова через їх належність до майнового комплексу бази відпочинку «Лазурне».

17. Вищезазначений намір Приватного підприємства «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» демонтувати належний повивачеві тіньовий навіс і став підставою для звернення позивача з відповідним позовом.

18. Частково задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що позивач є власником споруд (соляріїв), які знаходяться на земельній ділянці, яку орендує відповідач 2, а тому позивач має право на позов про визнання оскаржуваного договору недійсним і такий спосіб захисту порушеного права є належним та ефективним, оскільки намір знищення належного позивачеві на праві власності майна, обґрунтований наявністю у відповідача 2 саме спірного договору оренди, такий договір порушує законні права та очікування позивача, як власника майна, розташованого на орендованій земельній ділянці.

19. Однак, Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

19.1. Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу («Диспозитивність господарського судочинства») суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

19.2. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна підстав позову — це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

19.3. Отже, попри обов’язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

19.3.1. Суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 6 грудня 2018 у справі №902/1592/15.

19.4. Формулюючи викладені вище висновки, Суд враховує mutatis mutadis висновки Верховного Суду, які він послідовно надає стосовно принципу диспозитивності у господарському судочинстві (постанови Верхового Суду від 8 травня 2018 у справі 922/1249/17, від 6 грудня 2018 у справі №902/1592/15 та в пунктах 11.1, 11.12 постанови, ухваленої палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 у справі №908/1165/17).

20. Стаття 15 Цивільного кодексу передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

20.1. Отже, з урахування приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу, наведені приписи чинного законодавства визначають об’єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

20.2. Під порушенням слід розуміти такий стан суб’єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб’єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов’язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

20.3. Таким чином, у розумінні закону, суб’єктивне право на захист — це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

20.4. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу).

21. Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб’єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов’язку зобов’язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб’єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв’язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

22. При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

23. У даному висновку Суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №911/1602/18.

24. В контексті викладеного Суд зазначає, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач по суті комбінує дві абсолютно різні підстави позову і при цьому намагається пов’язати їх з єдиним предметом.

24.1. Як вже зазначалося вище, 3 травня 2018 року Приватне підприємство «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» звернулось до Скадовської міської ради з листом №05-01, в якому повідомило міську раду про те, що ним орендується земельна ділянка території пляжної зони в межах вулиць Лазурна та Чкалова, на якій знаходяться «солярії», які йому не належать та ним не будувались, та які знаходяться в аварійному стані, в зв’язку з чим, Приватне підприємство «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» має намір в період з 10 до 15 травня 2018 року провести їх демонтаж.

24.1.1. У відповідь на вищезазначений лист, Скадовська міська рада листом від 10 травня 2018 №03-02-851 повідомила Приватне підприємство «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» про заперечення щодо демонтажу тіньових навісів на території пляжної зони в межах вулиць Лазурна та Чкалова через їх належність до майнового комплексу бази відпочинку «Лазурне».

24.2. Саме вказаний намір Приватного підприємства «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» демонтувати належний повивачеві тіньовий навіс і став першою підставою для звернення позивача з відповідним позовом.

25. Однак, суди мали б врахувати, що визнання правочину недійсним не може бути кваліфіковане як міра цивільно-правової відповідальності, адже: 1) визнання правочину недійним направлене на відновлення порушених (невизнаних, оспорюваних) цивільних прав або інтересів; 2) не покладає на сторону (сторін) додаткових цивільно-правових обов’язків майнового характеру або не позбавляє певних прав, а має наслідком правоперешкоджаючий ефект, оскільки вважається, що той чи інший правочин, який визнаний недійсним, не зумовив набуття або припинення цивільних прав та обов’язків.

25.1. Як правило, той чи інший спосіб захисту спрямований на відновлення порушених цивільних прав та (або) інтересів. При визнанні правочину недійсним потреба встановлення порушених цивільних прав та інтересів залежить від того, чи виконаний недійсний правочин. Тому якщо він виконаний або виконується, то слід встановлювати порушені права і (або) інтереси.

25.2. Позивач, як заінтересована особа, повинен довести, що 1) його права порушені договором і можуть бути відновленні саме внаслідок визнання спірного договору недійсним, 2) інтереси позивача можуть бути реалізовані, унаслідок чого він здатен буде набути прав.

25.3. Вимоги заінтересованої особи (не учасника правочину), яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

25.4. Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.

25.5. В даному випадку позивач намагається захисти права на майно, які ймовірно будуть порушені внаслідок активних (у майбутньому) дій відповідача 2, тобто обирає превентивний спосіб захисту, який має убезпечити його від протиправних дій, що можуть бути вчинені відповідачем 2.

26. Частково задовольняючи позов у даній справі суди виходили з того, що оскільки позивач є власником «спірних» соляріїв і такі споруди знаходяться на земельній ділянці, яку орендує відповідач 2, то позивач має право на позов про визнання оскаржуваного договору недійсним і такий спосіб захисту порушеного права є належним та ефективним, оскільки намір знищення належного позивачеві на праві власності майна, обґрунтований наявністю у відповідача 2 саме спірного договору оренди, а тому такий договір порушує законні права та очікування позивача, як власника майна, розташованого на орендованій земельній ділянці.

26.1. Однак, при цьому судами не вказано, а які саме законні права та очікування позивача порушує оспорюваний договір в контексті такої підстави позову, як намір демонтувати належний позивачеві тіньовий навіс.

26.1.1. Тобто, приймаючи оскаржувані судові рішення судами не встановлено відповідності між підставами та предметом позову та не надано відповіді на головне питання даного провадження, а саме: «Чи будуть поновленими/захищеними права та інтереси позивача у разі задоволення позову в контексті наявності/відсутності прямої залежності між чинністю договору оренди та діями відповідача 2 по демонтажу».

26.2. Крім цього, не надано належної оцінки судами і тому, що відповідачем 2 лише висловлено намір про демонтаж аварійного солярію, однак активних дій щодо його знесення не здійснено.

27. Іншою ж підставою позову позивач визначив наявність його майна (споруд) на орендованій (спірній) земельній ділянці і з посиланням на статтю 120 Земельного кодексу зазначив, що має переважне право на отримання земельної ділянки у користування і її передача третім особам є порушенням його прав.

27.1. При розгляді такої підстави судам слід в першу чергу встановити правовий статус споруд, якими володіє позивач, а саме з’ясувати чи є такі споруди нерухомістю або ж є рухомим майном, що має вирішальне значення при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу і чого судами попередній інстанцій здійснено не було.

27.1.2. Крім цього, з’ясуванню підлягає також правова підстава користування вказаними спорудами попереднім власником.

27.2. Для вирішення питання щодо наявності / відсутності права, яке підлягає захисту у такому випадку судам слід врахувати висновки Суду, що наведені Судом у пунктах 25.2—25.4 цієї постанови.

27.2.1. Одного лише зазначення про намір (бажання) оформити право користування не достатньо для висновку про наявність порушеного права, оскільки сам по собі оспорюваний договір оренди такий намір (бажання) жодним чином не порушує.

28. Щодо доводів скаржника описаних у пункті 10 цієї постанови Суд зазначає таке.

28.1. Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу, та у господарських відносинах.

28.2. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

28.3. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності — за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

28.3.1. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

28.4. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об’єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

28.5. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов’язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв’язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, — захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу).

28.6. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об’єктивні (сам факт порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

28.6.1. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

28.6.2. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 13 Господарського процесуального кодексу («Змагальність сторін») про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

28.6.3. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

28.7. При цьому, Верховний Суд також як джерелом права керується практикою Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» відповідно до якої позовна давність — це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав — учасників конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

29. Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача 2 про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності суди виходили з того, що позов подано в межах трирічного строку з моменту коли позивачеві стало відомо про порушення його прав, а саме з того моменту коли Приватне підприємство «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» виявило намір провести демонтаж солярію (2018 рік), адже з часу укладання спірного договору оренди відповідач 2 не вчиняв будь-яких дій, що вказували б на його претензії до чужого майна або території пляжу, на якій таке майно знаходиться.

30. Однак, Суд вважає, що вказані висновки судів є передчасними, а судові рішення у цій частині неправомірними, оскільки ухвалені вони без врахування наведених вище висновків Суду (пункти 28.6—28.7 цієї постанови).

31. Так, суди без належного мотивування надали перевагу доводам позивача над доводами відповідача 2, та не встановили моменту з якого позивач міг довідатися про порушення свого права саме в контексті предмету даного спору, а не його підстав.

32. У мотивувальних частинах судових рішень взагалі не відображено доводів відповідача 2 про те, що ще з дати укладення спірного договору він піклується про стан орендованої земельної ділянки, проводить будівельні роботи, які не можуть залишатися непоміченими для суміжних землекористувачів.

32.1. Не надано судами належної оцінки і доводам відповідача 2 про наявність у позивача щорічних рішень Скадовської міської ради про закріплення пляжної зони у яких зазначена підстава користування землею відповідачем 2 — як орендаря.

33. В контексті викладеного Суд зазначає, що посилань апеляційного господарського суду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Серявін проти України» та «Трофимчук проти України» (відповідно до яких «хоча пункт 1 конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати своє рішення, це не може розумітись як вимога відповідати на кожен довів») не достатньо, оскільки застосовуючи таку практику слід враховувати також й інші позиції Європейського суд з прав людини, зокрема, у справі «Проніна проти України» у якій Європейський суд з прав людини вказав, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 конвенції, порушується якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником.

34. Поза увагою судів у цій частині повністю залишився й факт звернення позивача з аналогічним позовом у 2017 році (справа №923/788/17), хоча докази такого звернення і містяться у матеріалах даної справи, крім того, ці обставини вказані в описовій частині оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.

Щодо відзиву позивача на касаційну скаргу

35. Всі доводи позивача наведені ним у відзиві оцінені Судом під час розгляду касаційної скарги, а висновки за результатами розгляду викладені у пунктах 13—34 цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд, керуючись повноваженнями, які надані йому положеннями статті 308, підставами закріпленими у статті 310 Господарського процесуального кодексу вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час прийняття рішень, судами обох інстанцій допущені порушення норм процесуального права, які полягали у недослідженні усіх зібраних у справі доказів, ухваленні судових рішень за відсутності балансу прийняття доводів сторін та без урахування практики Європейського суду з прав людини, яка визнана в Україні джерелом права.

37. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об’єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Щодо судових витрат

38. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 306, 308, 310, 314—317 ГПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Фирма ЮСА Спартанец — Скадовск» задовольнити.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2019 року та рішення Господарського суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року у справі №923/565/18 скасувати.

3. Справу №923/565/18 направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.