Закон і Бізнес


Нове коріння

Походження дитини можна перекреслити за бажанням прийомних батьків


Нові батьки мають право стерти імена старих, потрібне лише волевиявлення, а дозвільної норми в законі може й не бути.

№25 (1427) 29.06—05.07.2019
Софія КОНДРАТЮК
1244

За законом, замінити біологічних батьків прийомними можна лише тоді, коли рідних усиновлена особа не знає. Якщо ж вони відомі й дитина їх пам’ятає, зі свідоцтва про народження їх не викреслюють. Однак Європейський суд з прав людини уважав за необхідне оцінити інтереси останньої на прохання її прийомної матері.


Акція для усиновлювачів

Заявниця у справі «Leyla Can v. Türkey» усиновила дитину. Після завершення документального оформлення процесу прізвища чада новоспечена мама не змінила, хоча мала таку можливість.

Трохи згодом вона ініціювала внесення змін до посилань на імена біологічних батьків дитини в документах про цивільний стан, але вже в суді. На підтвердження власної позиції жінка стверджувала, що усиновила дитину сама, оскільки була незаміжньою, але в документах зазначені імена біологічних матері та батька дитини.

Лейла Кан переконана, що посилання на рідних батьків може призвести до плутанини, а найголовніше — негативно вплинути на дитину. Піклуючись про психологічне здоров’я маляти, вона просила, щоб у документах цивільного стану в графі «мати» значилося лише її ім’я, а в графі «батько» — ім’я тепер уже дідуся усиновленої. Наостанок заявниця зазначила, що не хотіла б, аби дитина сумнівалась у тому, що вона рідна, а не прийомна.

Утім, прокурора ця історія не розчулила, тому він просив суд відхилити позов через відсутність правової бази. Крім цього, він знайшов іще одну противагу — заміна одних батьків на інших може підірвати «родовід» дитини.

На цю думку Феміда й пристала. У відмовному рішенні зазначили: усиновлений — не покинута дитина, імена біологічних батьків відомі, тому їх підміна, по суті, фіктивними батьками призведе до хаосу у визначенні походження. Тому заявниця не вправі вимагати зміни імен батька й матері відповідно до цивільного кодексу. Така процедура проблемою не була, але застосовувалася виключно в тих випадках, коли рідні покидали дитину.

Касаційна інстанція не змінила цього погляду на ситуацію, тому підтвердила рішення. І в дитини фактично значилося троє батьків. Одразу після цього остаточного рішення в законодавстві Туреччини, що стосувалося послуг органів цивільного стану, з’явилися нові положення. Нормотворці передбачили можливість усиновлення дітей чи дорослих одним з батьків або обома та отримання запису в реєстрі актів цивільного стану з ім’ям усиновителя та/або матері, поки дитина не стала повнолітньою. Оскільки ці статті мали тимчасовий характер, скористатися ними можна було впродовж 5 років після набрання ними чинності.

Тільки от заявниця обрала інший шлях — поставила питання про порушення її права на повагу до сімейного життя, передбаченого в ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також Л.Кан поскаржилася на порушення ст.14 конвенції, щоправда, у загальних рисах.

Позитивні зобов’язання

У Страсбурзі представники уряду звернули увагу на те, що скаргу подано із запізненням, оскільки минуло більше ніж півроку з дня винесення кінцевого рішення касаційною інстанцією. І, звичайно ж, згадали про дивні тимчасові норми, які давали змогу вирішити питання, не турбуючи міжнародну установу. Тому до пропуску строку звернення додали також невичерпання національних засобів правового захисту.

Проте Європейський суд з прав людини з’ясував, що через 5 місяців після остаточного рішення заявниця зверталася до того ж суду з проханням про виправлення рішення, отже, по захист конвенційних прав звернулася вчасно.

Надану законом можливість Суд прокоментував, використовуючи свою ж практику. Він зазначив, що §1 ст.35 конвенції вимагає від заявників вичерпання засобів правового захисту. Тих, які дають їм змогу отримати компенсацію за порушення їхніх прав. Однак це правило має застосовуватись із гнучкістю та без зайвого формалізму. В ЄСПЛ припустили, що законодавство, на яке посилався уряд, могло сприяти в унесенні необхідних змін в акт реєстрації цивільного стану. Утім, ці положення набрали чинності більше ніж через 9 років після звернення Л.Кан до суду й у той час, як дитині вже виповнилося 18 років. Тому Суд приступив до розгляду справи по суті.

А там була скарга на травми та психологічний біль для дитини та нової матері через інформацію в акті цивільного стану.

Представники уряду запевняли, що, за законом, застосовуваним у відповідний час, аби внести імена прийомних батьків до АЦС, потрібно було виконати дві умови. Перша — дитину мали всиновити двоє, друга — вона не повинна знати біологічних батьків. Утім, відхилення запиту заявниці не було пов’язане з тим, що вона була незаміжня. На момент усиновлення дитині було 7 років, тому вона могла усвідомлювати свій зв’язок із біологічними батьками. До того ж мала право знати своє походження.

Крім того, з’ясувався ще один цікавий факт — біологічна мати, з якою дитина прожила 6 років, залишила їй спадщину. А щодо заявниці, то вона ще на першому етапі мала можливість змінити ім’я та прізвище дитини. Більше того, законодавчі зміни й тепер дозволяють їй це зробити.

З подібними обставинами ЄСПЛ уже стикався у справі «Gozum v. Türkey». Там було констатовано, що турецьке цивільне право дає лазівку для людей, які опинилися в ситуації заявниці. Суд ознайомився з інформацією, наданою урядом, щодо законодавчих змін, які відбулись у 2017 р., але наголосив, що вони не можуть мати ніякого впливу, оскільки з’явилися після того, як слухання справи завершилося.

У Страсбурзі взяли до уваги аргументи уряду щодо інтересів дитини та її права знати своє походження. Утім, висновки, зроблені у справі «Gozum v. Türkey», — «захист цивільного права, який був у відповідний час, не може вважатися достатнім для пошуку позитивних зобов’язань, що покладаються на державу-відповідача відповідно до ст.8 конвенції», — переважили. На користь держави було й незастосування положень цивільного кодексу.

Тому судді ЄСПЛ пристали на позицію заявниці. Як компенсацію за моральну шкоду вона отримає €2500. Рішення ґрунтується на тому, що за блокування реалізації цивільного права держава має відповідати навіть тоді, коли її опоненти просто не скористалися цією можливістю спочатку.