Закон і Бізнес


Недоведені витрати на лікування


№25 (1427) 29.06—05.07.2019
8202

Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належать до предмета доказування, що виключає спрощену процедуру розгляду. Такий висновок зробив ВС в постанові №728/47/15-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

23 квітня 2019 року                         м.Київ                               №728/47/15-к

Колегія суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої — ГРИГОР’ЄВОЇ І.В.,
суддів: БУЩЕНКА А.П., ГОЛУБИЦЬКОГО С.С. —

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги засудженого та першого заступника прокурора Чернігівської області на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21.07.2016 й ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 22.11.2016 у кримінальному провадженні щодо Особи 2, Інформація 1, уродженця та жителя Адреса 1, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу.

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Бахмацького райсуду від 21.07.2016, залишеним без змін апеляційним судом, Особу 2 було засуджено за ч.1 ст.286 КК до покарання у вигляді обмеження волі на 3 роки, а на підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання обов’язків, передбачених ст.76 КК.

Стягнуто з Особи 2 на користь: комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська обласна лікарня» — 5418,25 грн. у рахунок відшкодування витрат, понесених закладом на лікування потерпілого; Особи 3 — 99704,03 грн. та 50000 грн. у рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди відповідно, крім того, 37129,54 грн. — утраченого потерпілим щомісячного заробітку за період із 10.02.2015 до 23.06.2016; держави — 5413,68 грн. у рахунок відшкодування процесуальних витрат.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав Особу 2 винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, 19.07.2014, о 20:00, Особа 2, керуючи у стані алкогольного сп’яніння автомобілем ВАЗ-21099 (державний №1), рухаючись по вул.Пушкіна у м.Бахмачі, всупереч вимогам пп.2.9а, 16.11 Правил дорожнього руху, не надав перевагу в русі мотоциклу Zongshen (державний №2) під керуванням Особи 3, який рухався по головній дорозі на вул.Чернігівській. Унаслідок цього Особа 2 допустив зіткнення з указаним мотоциклом, водій якого отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому обох кісток лівого передпліччя та внутрішньо-суглобового перелому нижньої третини лівої стегнової кістки зі зміщенням, черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, забійної рани підборіддя.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений Особа 2 просить скасувати на підставі п.1 ч.1 ст.438 Кримінального процесуального кодексу постановлені щодо нього вирок та ухвалу в частині вирішення цивільного позову і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку скаржника, такий позов було вирішено несправедливо, розмір стягнутих із засудженого коштів у рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди не підтверджено належними доказами, а висновки судів нижчих інстанцій про протилежне є необґрунтованими. Аргументуючи позицію, скаржник наголошує на відсутності у вироку розрахунків витрат, пов’язаних із посиленим харчуванням потерпілого; зазначає, що останній не підтвердив витрат у розмірі 31188 грн. на придбання металевих пластин для проведення операції, а надана квитанція на цю суму є сумнівною.

Також Особа 2 заперечує правомірність стягнення з нього витрат, понесених близькими родичами потерпілого (проїзд на приватних автомобілях) через відвідування Особи 3 у лікарні. Крім того, засуджений вважає незаконним застосування судом індексу інфляції при визначенні розміру завданої матеріальної шкоди та помилковим розрахунок відшкодування втраченого потерпілим щомісячного заробітку. На думку скаржника, суд також необґрунтовано відхилив позовні вимоги потерпілого до страхової компанії.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставах, передбачених пп.1, 2 ч.1 ст.438 КПК, згадані рішення щодо Особи 2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів прокурора зводиться до того, що місцевий суд не мав правових підстав для розгляду провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК, адже засуджений, частково визнавши цивільний позов потерпілого, не повною мірою підтвердив фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди, зокрема її наслідки. Оскільки Особа 2 вчинив ДТП у стані алкогольного сп’яніння, сторона обвинувачення вважає, що обраний засудженому захід примусу без застосування додаткового покарання, передбаченого ч.1 ст.286 КК, є явно несправедливим через м’якість. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не усунув допущених порушень і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст.419 КПК <…>.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції захисник підтримав касаційну скаргу Особи 2, а також вважав слушними доводи у скарзі сторони обвинувачення про порушення ч.3 ст.349 КПК; прокурор підтримав касаційну скаргу згаданої сторони в частині м’якості заходу примусу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді, заперечивши обґрунтованість касаційних вимог засудженого.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія судів дійшла висновку, що подані скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Згідно зі ст.370 КПК судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

У силу приписів ст.419 вказаного кодексу суд апеляційної інстанції зобов’язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

У ч.5 ст.128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим кодексом не врегульовано, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Загальними вимогами цивільного процесуального права передбачено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Недотримання цих положень є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Апеляційний суд при перегляді вироку щодо Особи 2 не дотримався наведених законодавчих приписів.

Так, за матеріалами провадження, вирок оскаржили в апеляційному порядку обвинувачений та прокурор. У своїх скаргах серед іншого вони зазначали про недотримання місцевим судом вимог ч.3 ст.349 КПК, що потягло за собою порушення права обвинуваченого на захист. Крім того, Особа 2, наводячи конкретні доводи, майже аналогічні викладеним у касаційній скарзі, заперечував правильність вирішення цивільного позову потерпілого, а прокурор стверджував про невиправдану м’якість заходу примусу через незастосування додаткового покарання, передбаченого ч.1 ст.286 КК. Тому скаржники просили скасувати оспорюване рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Залишаючи скарги без задоволення, апеляційний суд, усупереч ст.419 КПК, не перевірив належним чином усіх доводів апелянтів, не зіставив їх із фактичними даними у справі й в ухвалі, не дав вичерпних відповідей із посиланням на відповідні норми права, переконливо не спростував аргументів сторін.

Відхиляючи доводи скаржників про порушення ч.3 ст.349 вказаного кодексу, апеляційний суд обмежився цитуванням положень цієї норми, твердженням про те, що обставини скоєння злочину та кваліфікація діяння ніким не оспорювались, а сторона захисту не погоджується лише з цивільним позовом, дані на підтвердження доведеності якого було досліджено.

Однак така позиція апеляційного суду є непереконливою, адже згідно зі ст.91 КПК вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належать до предмета доказування.

Водночас, виходячи зі змісту ч.3 ст.349 зазначеного кодексу, якщо принаймні одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, спрощену процедуру судового розгляду не може бути застосовано.

У цьому провадженні характер та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому внаслідок ДТП, насамперед було встановлено на підставі висновку судово-медичного експерта від 28.08.2014 №101, який під час судового розгляду не досліджувався. Між тим відображені у ньому фактичні дані безпосередньо пов’язані з наслідками ДТП, а також з іншими проведеними на підставі ухвал суду експертними дослідженнями, якими було обґрунтовано цивільні вимоги потерпілого. Попри це, при здійсненні апеляційного провадження суд не з’ясував, чи не заперечувався стороною захисту згаданий висновок від 28.08.2014 під час судового розгляду, а отже, й усі фактичні наслідки вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Таким чином, викладені в апеляційних скаргах доводи з питань дотримання місцевим судом положень ч.3 ст.349 КПК належно розглянуто не було.

Визнаючи правильним вирішення місцевим судом цивільного позову потерпілого, апеляційний суд не перевірив, чи було його розглянуто відповідно до закону. У своїй ухвалі суд не проаналізував змісту жодного з доказів, якими обґрунтовано доведеність розміру сум, що підлягають стягненню з Особи 2 на користь потерпілого Особи 3, а також не зазначив правової позиції щодо оцінки таких доказів із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного рішення. При цьому суд апеляційної інстанції також залишив поза увагою те, що в оспорюваному вироку не міститься точного розрахунку визначених сум для відшкодування матеріальної шкоди.

У контексті викладеного оскаржену ухвалу не можна вважати законною, обґрунтованою та вмотивованою, її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, про що слушно йдеться в поданих касаційних скаргах.

За таких обставин згадана ухвала підлягає скасуванню на підставі п.1 ч.1 ст.438 КПК, а кримінальне провадження — призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Тому, зважаючи на доводи та вимоги у касаційних скаргах, їх слід задовольнити частково.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи, зазначені в апеляційних скаргах, а також інші доводи прокурора та засудженого в касаційних скаргах, у тому числі щодо правомірності індексації сум компенсації шкоди, і за результатами апеляційного провадження прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст.370 КПК.

Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги засудженого Особи 2 та прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 22.11.2016 щодо Особи 2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.