Сором — не аргумент
Небажання дитини спілкуватися з матір’ю не є підставою для позбавлення останньої батьківських прав. Такий висновок зробив ВС в постанові №331/5427/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
24 квітня 2019 року м.Київ №331/5427/17
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — судді СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КАРПЕНКО С.О. (судді-доповідача), КУЗНЄЦОВА В.О., ОЛІЙНИК А.С., ПОГРІБНОГО С.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 2, подану її представником — адвокатом Логачовим В.В., на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 28.11.2017 та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 25.01.2018,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року Особа 1 звернувся з позовом до Особи 2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району, про позбавлення батьківських прав.
На обґрунтування позову зазначав, що він і Особа 2 є батьками неповнолітньої Особи 4, Інформація 1.
З травня 2016 року вони з відповідачем припинили спільно проживати і на час подання позову в провадженні суду перебуває справа щодо розірвання укладеного між ними шлюбу.
Позивач вказує, що Особа 4 залишилася проживати з ним, перебуває на його повному утриманні, саме він займається її вихованням і розвитком. Відповідач від виконання батьківських обов’язків самоусунулась, із дочкою не спілкується, про її фізичний та духовний розвиток не дбає, матеріальної підтримки не надає, оскільки з березня 2017 року не має роботи.
Після припинення спільного проживання Особа 2 веде аморальний спосіб життя, зловживає алкогольними напоями, не повною мірою усвідомлює значення своїх дій та не керує ними, у зв’язку із чим дитина відчуває моральні страждання й почуття сорому за поведінку матері.
Вважає, що такі дії відповідач чинить свідомо й умисно не дбає про дочку, тому просив позбавити Особу 2 батьківських прав щодо неповнолітньої дочки Особи 4, Інформація 1.
Короткий зміст судових рішень та мотиви їх прийняття
Рішенням Жовтневого райсуду від 28.11.2017 позов задоволено.
Позбавлено Особу 2 батьківських прав щодо неповнолітньої дочки Особи 4, Інформація 1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов’язків щодо неповнолітньої дочки Особи 4 та врахував думку дитини, яка наполягала на позбавленні матері батьківських прав і заперечувала щодо подальшого спілкування з нею.
Постановою АСЗО від 25.01.2018 апеляційну скаргу Особи 2 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого райсуду від 28.11.2017 — без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про невиконання Особою 2 батьківських обов’язків щодо дочки, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного й повного з’ясування обставин справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У лютому 2018 року Особа 2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Жовтневого райсуду від 28.11.2017 та постанову АСЗО від 25.01.2018 скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що за період спільного проживання до ініціювання процедури розірвання шлюбу жодних сумнівів щодо належного виконання нею батьківських обов’язків щодо дочки Особи 4 в позивача не було. Вважає цей позов наслідком існуючого між ними конфлікту та способом тиску на неї.
Зазначила, що з кінця 2016 до травня 2017 року вона й неповнолітня Особа 4 проживали окремо від Особи 1, з якими виникали постійні сварки. З батьком дитина стала проживати після повернення з дитячого табору в липні 2017 року й із цього часу уникає спілкування з матір’ю, не відповідає на телефонні повідомлення та дзвінки.
На думку заявника, це є наслідком налаштування дочки проти неї, тиску й маніпулювання її думками з боку батька. Саме по собі небажання дитини спілкуватися з одним із батьків не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов’язків і не є підставою для позбавлення батьківських прав.
Позивач, який є директором і засновником підприємства, де вона працювала, у березні 2017 року звільнив її, у зв’язку із чим наразі вона тимчасово не має можливості надавати матеріальну допомогу дочці.
Уважає необґрунтованим і таким, що не відповідає інтересам дитини, висновок органу опіки та піклування райадміністрації Запорізької міськради по Олександрівському району про можливість позбавлення її батьківських прав, оскільки в цьому висновку відсутні посилання на обставини, виходячи з яких комісія дійшла висновку про її ухилення від виконання батьківських обов’язків, а сам висновок ґрунтується виключно на поясненнях неповнолітньої Особи 4, яка категорично заперечувала щодо спілкування та проживання з матір’ю.
Позиція інших учасників справи
У червні 2016 року Особа 8 подав відзив на касаційну скаргу, в якому послався на безпідставність її доводів. Зазначив, що в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що відповідач нехтує своїми батьківським обов’язками щодо дочки Особи 4, припинила з нею спілкуватися, дитина повністю перебуває на утриманні батька й саме він займається її вихованням. Допитані судом першої інстанції свідки підтвердили, що Особа 2 веде аморальний спосіб життя, зловживає алкогольними напоями, веде себе агресивно й невиховано, що негативно впливає на сприйняття образу матері дитиною.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою ВС від 12.03.2018 відкрито касаційне провадження у справі й ухвалою цього суду від 10.04.2019 справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що Особа 1 та Особа 2 є батьками неповнолітньої Особи 4, Інформація 1.
На час розгляду справи шлюб між Особою 1 та Особою 2 розірваний, вони припинили спільне проживання.
З травня 2017 року неповнолітня Особа 4 проживає разом з батьком Особою 1, який її матеріально утримує та займається вихованням. Особа 2 із цього часу з дитиною не спілкується.
З довідки Запорізької гімназії №28 суди встановили, що неповнолітня Особа 4 навчається в 10-А класі гімназії; дитина проживає разом з батьком Особою 1, який дбає про дочку, цікавиться успішністю її навчання, сумлінно виконує батьківські обов’язки, відвідує гімназію та батьківські збори.
Оцінивши показання свідків Особи 9, Особи 10, Особи 11 і Особи 12, суд першої інстанції встановив, що Особа 4 проживає з батьком Особою 1. Мати Особа 2 фактично самоусунулася від виконання батьківських обов’язків, часто перебуває в стані алкогольного сп’яніння, у цей час поводиться агресивно та аморально. Згідно з поясненнями свідка Особи 10 він особисто бачив мобільний телефон Особи 2, на якому були фото інтимного характеру, які, як йому відомо зі слів Особи 1, також бачила неповнолітня Особа 4.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування райадміністрації від 27.11.2017, вислухавши неповнолітню Особу 4, обох батьків і дослідивши подані документи, комісія з питань захисту прав дитини вважає за можливе позбавити Особу 2 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки Особи 4.
Суди попередніх інстанцій не прийняли як докази подану відповідачем довідку Запорізької гімназії №28 від 7.09.2017 та довідку лікаря Особи 15 від 7.09.2017 щодо участі Особи 2 у вихованні дочки, оскільки зазначені в них дані суперечать установленим судами обставинам щодо припинення спілкування Особи 2 з дочкою з травня 2017 року.
Оцінивши роздруківку повідомлень із мобільного телефону й докази направлення дитині подарунка на день народження поштою на адресу школи, суди дійшли висновку, що ці докази не підтверджують участі матері в житті дитини, оскільки стосуються періоду до подання цього позову.
Позиція ВС, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків <…>.
Задовольняючи позов та позбавляючи Особу 2 батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки Особи 4, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що вона з дитиною не спілкується, її вихованням і розвитком не займається, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов’язків.
Проте такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими.
Згідно з ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, вчиняють їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК мати може бути позбавлена судом батьківських прав, якщо вона ухиляється від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені умови, як кожну окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Цей захід впливу є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК), тому він підлягає застосуванню тільки тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Хант проти України» сказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.
Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення матір’ю (батьком) від виконання батьківських обов’язків, оскільки ці обставини зумовлені не її (його) волею.
У даній справі суди встановили, що з травня 2017 року неповнолітня Особа 4 постійно проживає з батьком, спілкуватися з матір’ю категорично не бажає, уникає зустрічей та негативно проти неї налаштована.
Встановивши ці обставини, суди неправильно розтлумачили поняття «ухилення від виконання батьківських обов’язків» і дійшли помилкового висновку, що про їх невиконання Особою 2 свідчить та обставина, що вона з травня 2017 року не бачилася й не спілкувалася з дочкою.
Зазначаючи про те, що відповідач не займається вихованням дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток і не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, суди не врахували того, що такі обставини настали поза волею та без винної поведінки Особи 2, яка не має можливості спілкуватися з дочкою через категоричне заперечення останньою щодо цього.
При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватись і брати участь в її вихованні.
У цій справі судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що Особа 2 не бажає спілкуватися з дочкою Особою 4 та брати участь в її вихованні, натомість установлено, що між сторонами існує конфлікт у зв’язку з ініціюванням відповідачем процедури розірвання шлюбу з позивачем, що негативно вплинуло на її взаємовідносини з дочкою, яка залишилася проживати з батьком.
Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається батько, не свідчить про те, що мати дитини не бажає брати участі в її утриманні й вихованні, тобто свідомо, умисно нехтує батьківськими обов’язками.
Батьківські права основані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дитиною та матір’ю конфлікту чи погіршення їхніх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.
Покладаючи в основу рішення про задоволення позову висновок органу опіки та піклування від 27.11.2017 щодо можливості позбавлення Особи 2 батьківських прав, суди не врахували того, що висновок обґрунтований виключно поясненнями неповнолітньої дитини, які зводяться до її небажання спілкуватися з матір’ю.
У ст.171 СК закріплено, що дитина має право бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
При визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
На засіданні комісії з питань захисту прав дитини неповнолітня Особа 4 пояснила, що з батьком проживає за власним рішенням, підтримує його ініціативу щодо позбавлення матері батьківських прав і не бажає з нею проживати чи спілкуватись; у судовому засіданні дитина пояснила, що не спілкується з матір’ю, оскільки та, на її думку, має на неї негативний вплив через свою негідну поведінку.
Покладаючи ці пояснення в основу рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не зазначив належних і допустимих доказів, на підставі яких установив, що мати дитини особливо неблагонадійна та спілкування з нею суперечить інтересам неповнолітньої Особи 4.
У ст.19 СК встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
За таких обставин касаційний суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування від 27.11.2017, оскільки цей висновок немотивований та суперечить інтересам дитини.
Таким чином, суди першої й апеляційної інстанцій при вирішенні справи неправильно застосували до спірних правовідносин положення стст.164, 166, 171 СК та дійшли помилкового висновку про ухилення Особи 2 від виконання батьківських обов’язків щодо неповнолітньої Особи 4, у зв’язку із чим ухвалені судами попередніх інстанцій рішення не можуть уважатися законними та обґрунтованими й підлягають скасуванню.
Відповідно до ст.412 ЦПК підставами для скасування рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, касаційний суд скасовує оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалює нове рішення про відмову в позові з наведених вище підстав.
Щодо судових витрат
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
У чч.1, 2 цієї статті визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв’язку із задоволенням касаційної скарги, скасуванням рішень судів попередніх інстанцій та ухваленням нового про відмову в позові з Особи 1 на користь Особи 2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні апеляційної та касаційної скарг, у розмірі 2113,6 грн.
Керуючись стст.141, 409, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 2, подану її представником — адвокатом Логачовим В.В., задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 28.11.2017 та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 25.01.2018 скасувати й ухвалити нове рішення.
Відмовити Особі 1 у задоволенні позову до Особи 2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — орган опіки та піклування райадміністрації Запорізької міськради по Олександрівському району, про позбавлення батьківських прав щодо дочки Особи 4, Інформація 1.
Стягнути з Особи 1 на користь Особи 2 у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні апеляційної та касаційної скарг, 2113,6 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.