Обов’язки та можливості

Плутанина з процесуальними строками коштувала клієнтові адвоката 5 млн грн.

Радячи клієнтові, який не сплатив податків, погоджуватися на закриття кримінальної справи стосовно нього з нереабілітуючих обставин, адвокат не врахував приписів адміністративного закону. Недогляд правника коштував наймачеві 5 млн грн. штрафу. Та дисциплінарні органи провини захисника не побачили.

Ухвала дорогою ціною

Громадянин поскаржився на бездіяльність свого юриста до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону. Інтереси клієнта правник представляв у провадженні, відкритому стосовно того за ч.2 ст.212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)» Кримінального кодексу.

Оскільки строк притягнення до кримінальної відповідальності за вказаною статтею сплинув, захисник запропонував наймачеві або довести справу до судового розгляду, або ж клопотати про її закриття за нереабілітуючих обставин. Клієнт обрав закриття, про що свідчить аудіозапис, зроблений у ході відповідного судового засідання.

Однак одразу після закриття кримінальної справи клієнт отримав 5 податкових повідомлень-рішень на суму 5 млн грн. від фіскального органу. Причиною ППР стала різниця строків давності притягнення до відповідальності за вчинене ним порушення в кримінальному та адміністративному процесі в 1 рік. Тож митарі мали достатньо часу, аби стягнути заборгованість.

На думку клієнта, адвокат мав знати цей нюанс і своєчасно про нього попередити. Адже, наголосив наймач у скарзі до дисциплінарного органу, сам він не мав юридичної освіти, не знайомився з матеріалами справи та не досліджував документів, цілком покладаючись на свого захисника. Юрист же, за словами чоловіка, переконував у тому, що після закриття кримінального провадження податкові штрафи йому не загрожуватимуть.

З огляду на наведене наймач був переконаний, що адвокат увів його в оману, а отже, порушив присягу та Правила адвокатської етики, неналежним чином виконав свої професійні обов’язки. Тому скаржник просив притягнути правника до дисциплінарної відповідальності.

Захист на всіх фронтах

У письмових поясненнях адвокат зазначив, що правова позиція у справі узгоджувалась із наймачем. Останньому були роз’яснені 2 варіанти ведення справи. Перший — доведення невинуватості з постановленням виправдувального вироку. Другий — звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. При цьому клієнту було чітко роз’яснено правові наслідки кожного.

З посиланням на ст.21 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» захисник наголошував, що йому було заборонено займати позицію всупереч волі клієнта, а підстав для висновку про наявність самообмови юрист не вбачав.

За результатом обраної наймачем позиції захисту адвокат подав клопотання про закриття справи. Воно було підписане користувачем послуг разом із правником, а в подальшому було усно підтримане клієнтом у суді.

Щодо посилань наймача на те, що адвокат запевняв його в гарантіях неотримання ППР унаслідок закриття кримінальної справи, звинувачений зазначив таке. Клієнт звернувся до нього по правову допомогу також у цивільних та адміністративних справах. Після отримання наймачем ППР йому було надано правничу допомогу в їх оскарженні.

Дослідивши матеріали скарги, зокрема документи, витребувані із суду, регіональний дисциплінарний орган погодився з аргументами, наведеними адвокатом. Також було встановлено, що взаємодія клієнта з правоохоронцями, у тому числі й кілька обшуків, проведених у нього в рамках кримінального провадження, відбулася набагато раніше за укладання договору з правником. Тож посилання громадянина на власну необізнаність були визнані необґрунтованими.

Також дисциплінарний орган прослухав аудіозапис судового засідання, який засвідчив, що на запитання судді про те, чи розуміє клієнт, що закриття кримінальної справи його не виправдовує, той дав ствердну відповідь. А ось на пропозицію суду продовжити розгляд справи з дослідженням усіх наявних доказів чоловік відповів відмовою.

До того ж наймач своєчасно отримав ухвалу про звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих обставин та не оскаржував її в апеляційному порядку, що свідчить про згоду з таким розвитком подій.

Зважаючи на обставини, ДО дійшов висновку про відсутність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.

Не погоджуючись із зазначеною позицією, ображений клієнт поскаржився до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Він продовжував наполягати на винуватості свого захисника та на необхідності притягнення того до відповідальності.

Обговоривши скаргу, члени ВКДКА дійшли висновку, що, навіть якби адвокат міг потягти справу ще рік (аби вийшли строки і в адміністративному процесі), це стало би порушенням законодавчих приписів, які забороняють навмисне затягування процесу.

Тож рішення колег з регіону в комісії залишили без змін.