Закон і Бізнес


Голова ВКДКА Сергій Вилков:

«Сподіваюся, що озвучений командою нового Президента курс на лібералізацію буде застосований і до адвокатури»


Сергій Вилков: «Сподіваюся, що озвучений командою нового Президента курс на лібералізацію буде застосований і до адвокатури»

№24 (1426) 22.06—28.06.2019
ПЕТРО ЛЕВИНСЬКИЙ
1894

Минуло майже п’ять місяців, як з’їзд адвокатів змінив очільника Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Відтоді відбулося чимало подій, які відкоригували пріоритети в професійних інтересах спільноти: РАУ затвердила нову редакцію порядку підвищення кваліфікації, пішов у небуття слідом за його ініціатором сумнозвісний проект №9055. Але ідеї реформування не полишають експертів нової команди. Про ставлення до цих процесів «ЗіБ» розпитував нового голову ВКДКА Сергія ВИЛКОВА.


 «Чинний закон вибудуваний достатньо вдало, аби керівництво ВКДКА не впливало на її членів»

— Сергію Валентиновичу, за вашої участі вже було проведено три засідання. Чи можете поділитися першими враженнями від нової роботи?

— Не можу вас чимось порадувати. Перші враження швидко минули, а адаптація пройшла буденно. Бо сказати, що робота на посаді голови ВКДКА виявилася принципово новою, буде перебільшенням. Я ще обіймаю посаду керівника комітету НААУ з питань безоплатної правової допомоги, очолюю адвокатське об’єднання InHELP. Тож з питаннями управління командою стикаюся не вперше.

— Але тематика і відповідальність за рішення різні. Завдання комітету як дорадчого органу або практична діяльність у консалтингу — це не робота вищого дисциплінарного органу…

— Не просто органу, зверніть увагу, а колегіального органу, яким є ВКДКА! У нашому суспільстві досі панує думка, що керівник вирішує всі справи. Але це зовсім не так. На моє переконання, чинний закон вибудуваний достатньо вдало, аби керівництво ВКДКА не впливало на її членів, обраних регіонами. Зверніть увагу, в комісії є кілька членів, які працюють від моменту її утворення у 2012 році. Те, що вони «пережили» трьох очільників, є гарним прикладом того, що у своїх рішеннях у дисциплінарних і кваліфікаційних справах вони керуються власними переконаннями, які цілком схвалюють їхні «виборці». Також за моєї каденції вже було кілька випадків, коли на виході ми отримували рішення, з якими керівники не були згодні.

Тож головуючий на засіданні — це лише модератор, який стежить за дотриманням регламенту та спрямовує дискусію у конструктивне русло.

Також не варто недооцінювати підготовчу роботу секретаріату комісії, який був і залишається достатньо злагодженим механізмом, що забезпечує діяльність усього органу незалежно від того, хто сьогодні обіймає керівні посади або посади членів. Крім засідань, ми маємо чимало роботи з позовами, де ВКДКА виступає відповідачем у справах. Готують правові позиції та представляють (досить фахово) комісію у суді штатні юристи секретаріату.

— Чи можете назвати хоча б одну справу, що запам’яталася за час головування? Бо скарги на рішення, дії чи бездіяльність регіональних КДКА — це завжди конфлікт, де одна зі сторін так чи інакше залишається незадоволеною.

— У принципі, справи, що запам’ятовуються, можна називати після кожного засідання. Бо буває так, що, зламавши списи у нарадчій кімнаті, вичерпавши порядок денний, ухваливши рішення за всіма скаргами, ми іноді продовжуємо дискусію, коли прощаємося до наступного засідання. І, розуміючи суть проблеми, знаючи позиції, що висловлювали члени ВКДКА під час обговорення скарги, підтримуючи мотиви та підстави ухвалення того чи іншого рішення, іноді із сумом читаєш у «Фейсбуку» конспірологічні версії «експертів» у цій справі.

Якщо ви наполягаєте, як приклад можу навести справу, що дісталася мені у спадок, якій «доброзичливці» всіляко намагалися надати політичного забарвлення. Майже перед кожним засіданням (а розгляд питання доводилося переносити) з’являлися дописи про жагу крові, бажання розправитися з неугодним адвокатом. Ми вислуховували групу підтримки, задовольняли клопотання про відвід доповідача, створювали робочу групу… Зрештою, справу було повернуто в регіональну КДКА через допущені там процедурні порушення. І ваше видання цей процес також доволі докладно висвітлювало (див. «Місяць очікувань», «ЗіБ» — Прим. ред.). Можливо, якби не спроби внести деструктив у роботу, ми мали б змогу вийти на це рішення вже після першого засідання.

Але повторю: функції голови ВКДКА полягають у модеруванні дискусії. В частині аргументації позиції, в частині ухвалення рішення голос керівника за вагою дорівнює голосу будь-якого іншого члена комісії.

— Нехай на засіданнях ви модератор. Тоді де голова ВКДКА?

— Функції голови виписані у ч.8 ст.52 закону: представляти комісію в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, перед громадянами, забезпечувати скликання та проведення засідань, забезпечувати ведення діловодства, інші дії, передбачені законом, рішеннями РАУ і з’їзду адвокатів.

Переконаний, що належне виконання цих розпорядчих функцій і є найкращим показником діяльності колегіального органу професійного самоврядування, який не потребує «ручного керування».

Одним із завдань на посаді керівника я вбачаю організацію роботи комісії щодо уніфікації дисциплінарної практики регіональних КДКА. Ми вже провели робочі зустрічі з представниками 11 регіонів. Нині збираємо відгуки про роботу ВКДКА, з’ясовуємо проблеми організації кваліфікаційного та дисциплінарного процесів на місцях. Результати нарад стануть свого роду емпіричною базою для фахового дослідження та подальших рішень.

Вже готуємо коментар до чинних правил адвокатської етики, який, переконаний, стане в пригоді і членам самоуправління, і громадянам, і адвокатам.

«Порушення процедури підвищення кваліфікації може стати обтяжуючою обставиною»

— Але робота ВКДКА не обмежується розглядом скарг. З 1 квітня вступив у силу новий Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України. Розкажіть про відведену кваліфікаційно-дисциплінарним комісіям роль у процесі підвищення кваліфікації.

— Вища та регіональні кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури разом із радами адвокатів регіонів, ВША та сторонніми операторами забезпечують загальну організацію процесу підвищення кваліфікації адвокатів в Україні. Згідно з положеннями порядку ми маємо право організовувати самостійно або у співпраці з ВША чи радами адвокатів заходи. КДКА — на регіональному рівні, а ВКДКА — по Україні. Також маємо можливість видавати методичні та інформаційні посібники.

— Втім, цим займаються й інші оператори?..

— Так, але є нюанс. Адвокат за рік має отримати не менш ніж 2 залікові бали за навчання з питань правил адвокатської етики та стандартів професійної діяльності. Ці теми є профільними для семінарів і вебінарів, які проводяться із залученням представників дисциплінарних органів, у тому числі у вищій школі.

Так, досить популярним у ВША виявився курс з ПАЕ, який я проводжу разом із керівником секретаріату ВКДКА Віктором Вовнюком та керівником Центру досліджень адвокатури і права Іриною Василик. Обговорюються питання сфери поширення ПАЕ, на реальних справах ми показуємо нюанси захисту у дисциплінарних провадженнях, розглядаємо особливості взаємодії адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу, та адвоката за договором. Серед практичних питань, що викликають жваву дискусію, — конфлікт інтересів, регулювання розміру гонорарів, співпраця з іноземними колегами, комунікація між адвокатами.

— Юристам добре відомо, що правило, не підкріплене санкцією, мертве. Чи будуть карати за відсутність необхідних балів?

— Фактично сьогодні ми маємо певний перехідний період, коли ті, хто має застосовувати норми на практиці, вивчають можливі перспективи та придивляються до колег в очікуванні: а хто ж перший? Порядком передбачено, що в разі відсутності необхідної кількості балів у картці обліку залікових балів ВША має проінформувати раду адвокатів регіону та КДКА. І у випадку надходження скарги на адвоката відсутність необхідних балів може враховуватися при розгляді дисциплінарної справи. Тобто порушення процедури підвищення кваліфікації (нагадаю, що згідно зі ст.21 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» підвищення професійного рівня є обов’язком адвоката) може стати свого роду обтяжуючою обставиною у дисциплінарній справі.

Крім того, якщо дисциплінарний орган притягнув адвоката до відповідальності за порушення ПАЕ, то своїм рішенням комісія як на регіональному рівні, так і в центрі може встановити обов’язок для порушника пройти додаткове підвищення кваліфікації з питань адвокатської етики у Вищій школі адвокатури протягом 3-х місяців від дати накладення стягнення. І порушення адвокатом порядку проходження такого навчання без поважних причин уважатиметься невиконанням рішення органу адвокатського самоврядування та, відповідно, ще одним дисциплінарним проступком.

Наразі подібних ситуацій у ВКДКА, звичайно, немає. Тож будемо спостерігати за розвитком практики разом. Але я поділяю думку Валентина Гвоздія про те, що запровадження системи підвищення кваліфікації демонструє, що адвокатура спроможна самостійно здійснювати реформування й адаптуватися до нових умов, не потребуючи для цього жодних законодавчих змін.

«Не слід гнатися за реформами заради самих змін»

— Втім, про них постійно говорять. Тож виникає парадокс: якщо профільний закон 2012 року заклав необхідні засади розвитку незалежної адвокатури, які сьогодні реалізує в тому числі ВКДКА, чому постають питання перезавантаження та реформування якщо не всього інституту, то окремих його елементів? Може, не все з ним так добре, як розповідають прихильники?

— Переконаний, що ідеальних законів не буває. І завжди знайдуться ті, хто буде критикувати новели, бо раніше, як відомо, і сонце світило яскравіше. Втім, чого не позичати чинному закону, так це системності у посиленні гарантій діяльності адвокатури і спрямованості на забезпечення незалежності цього інституту від держави.

Якщо вивчити історію розгляду його проекту, то закладені ідеї самоврядності (право складати протоколи про вчинення адміністративного правопорушення, визначати правила адвокатської етики, мати власні кваліфікаційні та дисциплінарні органи) первинно не були сприйняті навіть Головним науково-експертним управлінням апарату ВР. Чиновники вважали, що адвокати можуть брати участь у процесах, але повне усунення від них держави виглядало в їхніх очах невиправданим кроком. Практика довела інше: повна автономія адвокатури не дала змоги посадовцям проштовхнути обіцяний у запалі судової реформи, але так і не реалізований проект нового закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (№9055). Саме відсутність важелів впливу на адвокатів, на наші самоврядні органи допомогла відстояти професійні інтереси та змусити реформаторів дослухатися до думки спільноти. Чи можна це було реалізувати, якщо б відповідальністю опікувався, наприклад, Мін’юст або орган при Кабміні?

Що стосується ідеї перезавантаження органів, то я переконаний, що її палкими прихильниками, а можливо, і локомотивом стали ті «колеги», які раніше не змогли реалізувати власних амбіцій і останнім часом всіма можливими і не завжди законними (згадайте тимчасове внесення змін до реєстру із «сірої зони») засобами намагаються внести деструктив у роботу органів професійного самоврядування. Мета цих аферистів — підбурити тих адвокатів, які фактично стали їхніми заручниками, показати власну значущість та спробувати через законодавчі зміни легалізувати свій статус.

— Але сигнали реформування йдуть і від членів команди нового Президента. Завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету ім.В.Каразіна Ірина Венедіктова озвучила думку про доцільність передання кваліфікаційних та дисциплінарних функцій органів адвокатського самоврядування до Вищої ради правосуддя.

— Так, із цього приводу мої колеги вже однозначно висловилися («ЗіБ» також досліджував це питання у статті «Quo vadis?» — Прим. ред.). Концептуально ця ідея є безумовним звуженням гарантій незалежності та кроком назад.

Утім, я не називав би її якимось сигналом. З одного боку, сама І.Венедіктова зауважила, що це її власна думка. А з іншого — більш цікавим є ставлення до неї інших членів команди Президента Володимира Зеленського. Так, представник гаранта у ВР Руслан Стефанчук дипломатично охарактеризував цю ідею як «дискусійну». Чому? Мабуть, тому, що в одному зі своїх інтерв’ю він заявив, що основою нової політики має стати лібертаріанство. А цей напрям передбачає зменшення втручання держави у суспільні та економічні процеси.

Крім того, опосередковано курс на зменшення втручання держави був озвучений і самим В.Зеленським під час інавгураційної промови. Зокрема, коли він цитував успішного президента США Роналда Рейгана, який сказав, що уряд не вирішує наших проблем, бо сам є нашою проблемою. Тож сподіваюся, що ідею «одержавлення» адвокатури надалі не розглядатимуть, а озвучений командою нового Президента курс на лібералізацію буде застосований і до інституту адвокатури.

Але заяви членів команди щодо змін законодавства варто розглядати під дещо іншим кутом. На моє глибоке переконання, не слід гнатися за реформами заради самих змін. Як красиво або логічно вони не виглядали б у Конституції. Прагнення показати власне значення або імітувати бурхливу нормотворчу діяльність може зашкодити цілісності моделі, що первинно закладалася розробниками у законі. І добрі наміри покращити цю модель на практиці матимуть зворотний ефект. Прикладом цього є чинна редакція Кримінального процесуального кодексу, де численні точкові зміни фактично спотворили первинно вибудований цілісний документ.

Думаю, що справжнім реформатором стане той керівник або його команда, хто не вигадуватиме нових моделей та проектів, а забезпечить реалізацію та практичне виконання всіма чиновниками тих норм закону, що вже існують. Це, звісно, набагато складніше завдання, що потребує неабиякої політичної волі. Чи є вона у команді експертів та радників новообраного Президента — побачимо вже незабаром, після позачергових виборів до Верховної Ради.