Податки не пробачають

Що вважати додатковим благом: прощений кредит чи всю суму боргу, включно з пенею та штрафами

Відповідальність без вини — положення Податкового кодексу, якими оперують фіскальні органи. Тож судді разом з іншими правниками обговорили актуальні позиції Верховного Суду в цій сфері та їх відображення в законодавстві.

Загальнодержавна звичка

Податки ніколи не бувають справедливими, але їх усе одно доводиться сплачувати. Хоча робота митарів в Україні суттєво відрізняється від роботи їхніх колег у більш розвинених державах. Невідомо, чекати, доки платник податків зробить помилку, та нараховувати зайве — то національна звичка чи звичайна турбота про високі показники, зведена в ранг абсолюту. Та це завдає шкоди і рейтингам, і бізнесу.

Про те, яким курсом вести бізнес з огляду на позицію суддів, говорили на семінарі, організованому Асоціацією податкових радників і платформою Taxlink спільно з Національною школою суддів. Як виявилося під час круглого столу «Актуальні проблеми адміністративного судочинства в податкових спорах», єдиної позиції не мають навіть служителі Феміди.

Проте, доки судді зазнають труднощів у застосуванні норм права, податкова рішуче надсилає повідомлення про сплату зобов’язань, застосовуючи при цьому різні заходи примусу. І найгірше в цьому — непослідовність позиції ВС, на чому наголосив професор кафедри фінансового права Київського національного університету ім. Т.Шевченка Данило Гетманцев.

Пов’язані речі

Намагаючись налякати й без того замучених платників фіскальні органи ладні на все. Уважно вивчивши ПК, митарі навчилися добре трактувати непорозуміння на власну користь. Навіть незважаючи на прямі заборони з боку Основного Закону.

Тож Д.Гетманцев навів присутнім практику ВС, яка стосувалася накладання арешту на кошти платника без арешту його майна. Спочатку найвища інстанція дотримувалася точки зору, що це неможливо.

Обґрунтовуючи своє рішення, Суд сказав що адміністративний арешт майна врегульовано в ст.94 ПК, за п.94.1 якої це є винятковий спосіб забезпечення виконання платником його обов’язків, визначених законом. Арешт коштів на рахунках є спеціальною складовою загального арешту майна, який відрізняється виключною процедурою його застосування. Тож є можливим лише в разі існування арешту майна, застосованого відповідно до положень пп.94.2, 94.5 ст.94 ПК. Непідтвердження обґрунтованості адмінарешту майна в судовому порядку унеможливлює право податкового органу на звернення до суду з позовом про арешт коштів на рахунках платника.

Одначе невдовзі позицію було змінено. ВС констатував, що арешт на кошти платника накладається за наявності підстав, визначених у п.94.2 ст.94 ПК, та не залежить від наявності рішення органу контролю про накладення арешту на його майно. Зокрема, зазначив, що арешт коштів на рахунках платника та зупинення видаткових операцій є тотожними поняттями для цілей регулювання податкових правовідносин. Відповідно, податковий орган має повноваження на звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти відповідача у вигляді зупинення видаткових операцій за його рахунками.

Проте на цьому податковий креатив не закінчився, митарі пішли далі.

Додаткове благо

За словами Оксани Епель із Шостого апеляційного адміністративного суду, банки, здійснюючи первісний моніторинг і повідомляючи фіскальні органи про відповідні обставини для застосування стягнення податкового зобов’язання, не розмежовують таких понять, як повне анулювання боргу, списання банком за рахунок резервного фонду або сплата відступного.

Нині оподаткуванню підлягають усі види доходів фізичної особи, визначені в ст.164 ПК, що були нею отримані у звітному періоді. Одним із таких доходів є основна сума боргу, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Крім цього, фінансова установа в податковій звітності повинна показати, що було здійснено прощення боргу, та включити таку суму до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників. Коли ж особу не повідомлять про необхідність сплатити податок за таке додаткове благо, як прощений кредит, банку доведеться самостійно сплатити податки за боржника.

«Нерідко самі банківські установи повідомляють податкові органи, що в особи, на їхню думку, виник обов’язок сплатити податок за додаткове благо. Але то зовсім різні правовідносини. Анулювання — це прощення боргу, повної суми заборгованості. У цьому випадку податок на додаткове благо нараховується тільки на розмір основної заборгованості, без пені та штрафу. Це стала позиція ВС, і тут у суддів і сторін не виникає якихось непорозумінь», — запевнила О.Епель.

Що ж до покриття банками боргу з власного резерву (задля дотримання ліквідності, вирішення певних кредитних проблем), от суддя зазначила: це не означає, що особа, за яку заплатив нібито банк, отримала додаткове благо. «Тут виникають уже зовсім інші правовідносини. У банку залишається право згодом пред’явити до особи ті ж самі вимоги. Як правило, це вказується в договорі: на який період він укладається і коли особа має повернути борг. Тобто це не прощення, не анулювання», — резюмувала суддя.

Утім, остаточне вирішення спірних питань залишили на розсуд парламенту. Однак чи здатен він буде розібратись у тонкощах податкового права та змінити концепцію «загальної винуватості» на створення надійного та прозорого сервісу для громадянина — покаже практика. Якщо й не законодавча, то хоча б судова.