Закон і Бізнес


Фіктивний розшук

Інтерпол застеріг проти використання його каналів для отримання ордерів на арешт


№24 (1426) 22.06—28.06.2019
Василь ФАРИННИК, адвокат, д.ю.н., доцент кафедри кримінального процесу, заслужений юрист України
1087
1087

Комісія з контролю файлів Інтерполу відреагувала на сумнівні дії національних правоохоронних органів. Адже останні під час судових розглядів використовували відомості з обліку Міжнародної організації кримінальної поліції задля ухвалення рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.


У досить тактовному тоні, але з викладенням конкретних причин видалення відомостей, наданих бюро Інтерполу України, голова комісії сповістив про неприпустимість нецільового використання інформаційної системи міжнародної організації як способу та передумов доведення факту перебування особи (заявника) у міжнародному розшуку. Адже, за його словами, у 2016 році генеральна асамблея організації з метою захисту судового імунітету прийняла статут комісії, яким розширено її повноваження та введено певні положення, що гарантують надання заявникам права на відповідний захист.

Хоча комісія підтримує принцип, що всі країни — учасниці МОКП є самостійними у своїх діях на національному рівні, її завданням також є забезпечення дотримання вимоги цільового використання каналів Інтерполу. При цьому комісія під час розгляду запитів зобов’язана пересвідчитись у тому, що в разі опублікування відомостей існують показники, які демонструють те, що особа (заявник) має статус підозрюваного, або що стосовно неї триває кримінальне провадження (для «синіх оповіщень»), або що її оголошено в розшук згідно з ухвалою, яка відповідає ордеру на арешт, із метою екстрадиції (для «червоних оповіщень» та «червоних циркулярних повідомлень»).

За результатами проведеного аналізу, основними типовими ситуаціями, що призводять до видалення відомостей, названі такі:

• використання «синіх оповіщень», опублікування яких не потребує чинних ордерів на арешт, а також будь-яких інших відомостей з обліку Інтерполу як аргументів для доведення того, що особу розшукують на міжнародному рівні;

• унесення клопотань та іноді опублікування «червоних оповіщень» або циркулярних повідомлень за відсутності документа, який відповідає ордеру на арешт (у деяких випадках на основі повідомлення про підозру або ухвали про привід, термін дії якої має чіткі межі), адже потім це використовується як доказ того, що особу (заявника) розшукують на міжнародному рівні, задля винесення ухвали, що відповідає ордеру на арешт, із подальшим оновленням зазначеного оповіщення чи циркулярного повідомлення в обліку Інтерполу;

використання «синього оповіщення» після видалення «червоного оповіщення» з метою встановлення місцезнаходження особи навіть у випадках, коли є прямі свідчення того, що воно відоме компетентним органам України, або коли виникають обґрунтовані підозри, що досудове розслідування насправді вже завершено, або що фактичною метою «синього оповіщення» був арешт особи (заявника) з подальшою екстрадицією.

Водночас у випадках, коли існують об’єктивні причини вважати, що відомості з обліку Інтерполу могли бути використані з метою винесення ухвали, яка відповідає ордеру на арешт (ухвали суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) або що такі відомості не відповідають меті, комісія не бачить іншого виходу, як видалення відповідної інформації, навіть у разі задовільного співробітництва з НЦБ.

Усе це здійснюється задля запобігання де-факто висновкам комісії щодо зловживання використанням каналів Інтерполу в майбутньому та унеможливлення порушення вимог статуту організації.

Отже, дії вітчизняних правоохоронних органів у частині використання відомостей МОКП як факту перебування особи в міжнародному розшуку з метою обрання щодо неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за положеннями статуту комісії з контролю файлів Інтерполу, є такими, що порушують вимоги цільового використання каналів організації, та призведуть до подальшого видалення таких даних.

Водночас діям ініціаторів розшуку та НЦБ може бути також дано додаткову правову оцінку при зверненні з боку осіб, яких незаконно переслідували, у зв’язку з наданням неповної та необ’єктивної інформації про доцільність або відсутність підстав для їх міжнародного розшуку.