Заборона бути банкрутом

Законника хотіли звільнити за ухвалу, не дочекавшись її апеляційного перегляду

Чи можна замінити дисциплінарним органом суд вищої інстанції? Виявляється, якщо дуже захотіти, то можна, адже члени Вищої ради правосуддя працюють швидше, а їхнє рішення законники потім можуть повторити й не боятися покарання.

Чотири роки апеляції

До ВРП поскаржився народний депутат. Він стверджує, що суддя Господарського суду м.Києва Любомир Головатюк безпідставно вжив заходів забезпечення позову, що призвело до порушення прав вкладників та кредиторів банку, а також інтересів держави. Через 2 дні на суддю поскаржився Фонд гарантування вкладів фізичних осіб із тих самих причин.

У відповідь на заяви не задоволених роботою законника дисциплінарна палата відкрила справу. З’ясувалося, що в жовтні 2015 року до суду надійшло 3 позовні заяви від товариства з обмеженою відповідальністю про зобов’язання допустити до участі в конкурсі кваліфікованого іноземного інвестора. Відповідачами у справах був банк та ФГВФО. Водночас подано заяву про забезпечення позову. Вимоги пояснили тим, що відповідач порушив закон «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Кожен з позовів потрапив до різного судді. Один з них — до Л.Головатюка. Законник відкрив провадження, у той час як двоє інших повернули позовні заяви. Згодом суддя прийняв ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову, які полягали в тому, що членам дирекції фінансової установи, а також фонду заборонили вносити пропозиції до Національного банку та вирішувати питання щодо ліквідації.

Свою ухвалу Л.Головатюк пояснив тим, що НБУ приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією фонду й зобов’язаний це зробити протягом 5 днів із дня отримання пропозиції. Є висока ймовірність того, що в період розгляду позову фонд і Нацбанк приймуть рішення про ліквідацію публічного акціонерного товариства та відкликання його банківської ліцензії. Після того, якщо позов буде задоволено, інтереси позивача задовольнити буде неможливо.

У своїх поясненнях до ДП Л.Головатюк запевнив, що вжитий ним захід забезпечення позову не є тотожним задоволенню позовних вимог, не порушує приписів процесуального закону та був сумірним та адекватним вимогам, на забезпечення яких він уживається. Щоб довести законність свого рішення, володар мантії послався на позицію Верховного Суду.

Фонд звернувся до апеляційного суду, вимагаючи скасувати ухвалу про забезпечення позову. Той на момент прийняття рішення палатою не вирішив справи, хоча ухвалі вже йде 4-ий рік — суддя постановив її у 2015-му. Тож невирішеній справі цієї осені виповниться 4 роки.

Незважаючи на незадовільну роботу апеляційної інстанції, ДП встигла вирішити долю автора ухвали. На думку її членів, у ч.6 ст.67 Господарського процесуального кодексу не допускається забезпечення позову у справах, відповідачем в яких є ФГВФО, шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому заходи забезпечення позову мали для банку дуже позитивні наслідки й водночас негативні — для численних вкладників, оскільки останні не могли отримати належних їм коштів інакше, як через процедуру ліквідації фінустанови.

Відсторонений та хворий

Законник оскаржив рішення ДП. На засідання ВРП прийшов разом зі своїм захисником. Сторона обвинувачення також була представлена двома особами. Одна з них повідомила, що апеляційний суд усе ж таки виніс рішення та скасував ухвалу про забезпечення позову, тому банк нині проходить процедуру ліквідації. Хоча на момент розгляду справи палатою рішення апеляційного суду не було.

Інший представник «обвинувачення» сказав, що спроба заборонити діяти виконавчому органу банку свідчить про заборону роботи юридичної особи. На його думку, це було зроблено умисно.

«Повноваження для перегляду судових рішень досі в нашій країні належали апеляційній та касаційній інстанціям, — заявив захисник судді. — Жодна інша установа не має права цього робити з погляду законності. Особисто я подавав 4 скарги на суддів, але всі повернули з посиланням на той факт, що начебто я не згоден із самою суттю рішення й фактично його оскаржую. У даному випадку скарга до ВРП є взірцем такої спроби оскаржити судове рішення».

На його думку, рішення ДП порушує верховенство права. Адже закон передбачає, що розгляд скарг на судові рішення відбуватиметься в апеляційному, а не дисциплінарному порядку.

«Фактично дисциплінарного вчинку не було. Суддя розглянув справу в передбачений законом строк, доступу до правосуддя він нікого не позбавив. Усі сторони могли оскаржувати рішення. Проте фонд не звертався із заявою про скасування забезпечення позову», — стверджував правник.

Він пояснив, що має на увазі. За законом, ФГВФО мав змогу звернутися до самого судді із заявою про скасування забезпечення позову. Такої заяви фонд не подавав. Хоча в інших справах, навіть пов’язаних із тим самим банком, такі заяви подавалися.

Саму апеляційну скаргу ФГВФО подав аж через 7 місяців після винесення спірної ухвали. Увесь цей час ухвала не завдавала нікому збитків і не заважала працювати. Більше того, вона захищала інтереси іноземного інвестора.

На думку адвоката, палата своїм рішенням утрутилася в діяльність суддів другої ланки. Адже якби вони залишили рішення чинним, то отримали б таке саме подання на звільнення, як і суддя першої інстанції. Крім того, на думку адвоката, рішення апеляційного суду дублює вердикт ДП.

«Я прошу Раду скасувати це стягнення, бо в разі ухвалення таких рішень у подальшому може сформуватися негативна практика, що скаржники звертатимуться до ВРП через невдоволення судовим рішенням, ігноруючи право на апеляційний та касаційний розгляди. І це переверне з ніг на голову саму судову систему», — заявив адвокат.

Аргументи захисту виявилися переконливими, і члени колегіального органу вирішили обмежитися відстороненням судді від роботи на півроку з подальшим направлення до Національної школи суддів та кваліфікаційним оцінюванням. Утім, застереження, висловлені адвокатом, повисли в повітрі. Адже Рада фактично залишила за собою право давати оцінку судовим рішенням, не очікуючи завершення процедур оскарження. До того ж вона послуговується якимись власними критеріями для обґрунтування можливості такого втручання.