Закон і Бізнес


Казус потенційної ліквідації

За КзПБ, можна зробити банкрутом будь-який державний орган, включно з міністерством, прокуратурою та судом


Теоретично КзПБ дозволяє визнати банкрутом будь-якого розпорядника бюджетних коштів, навіть саму Верховну Раду.

№23 (1425) 15.06—21.06.2019
Борис ПОЛЯКОВ, суддя Київського апеляційного господарського суду, д.ю.н., професор
15444
15444

Багатомісячне очікування виходу у світ Кодексу з процедур банкрутства успішно завершилося. Проте він має серйозні недоліки, які необхідно терміново усунути, аби країна не потрапила в колапс.


А боржник хто?

Якщо стосовно боржника — фізичної особи серйозних проблем не виникає, то щодо юридичних осіб вимальовується парадоксальна картина.

У ст.1 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 №2343-XII дано поняття боржника як юрособи — суб’єкта підприємницької діяльності або фізособи за зобов’язаннями, які виникли з підприємницької діяльності, що неспроможна виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов’язання. Як випливає зі змісту наведеної норми, підприємницька діяльність є визначальною для суб’єкта банкрутства, яким може бути як юр-, так і фізособа.

Стаття 1 КзПБ вже не містить щодо боржника (юр- або фізособи) такого фактору, як заняття підприємницькою або комерційною діяльністю. Так, у силу зазначеної статті боржник — юр- або фізособа, у тому числі підприємець, що неспроможна виконати свої грошові зобов’язання, термін яких настав. Ця обставина, з одного боку, порадувала, оскільки нерідко різного роду громадські організації, благодійні фонди, споживчі кооперативи безпідставно займалися комерційною діяльністю, торгуючи металом, лісом, обладнанням, але з огляду на закон про банкрутство не були суб’єктами банкрутства. З другого боку, повна законодавча свобода у визнанні банкрутом будь-якого суб’єкта цивільних правовідносин за некомерційну діяльність, м’яко кажучи, насторожує.

Можливо, у наступних нормах КзПБ є фільтри, які прямо або опосередковано обмежують тих чи інших суб’єктів бути боржником у відносинах банкрутства?

Фільтри за визначенням

Для початку повернемося до змісту поняття «боржник», яке дає ст.1 КзПБ. У ній визначено, що боржниками можуть бути юр- і фізособи. Із цього випливає, що структурні підрозділи юрособи, у тому числі філії та представництва, не можуть бути суб’єктами банкрутства.

Другий фільтр знаходимо тут же. Він стосується наявності в боржника перед кредитором грошового зобов’язання. При цьому законодавець не вимагає, щоб воно виникло виключно на основі цивільно-правової угоди (договору). Таке зобов’язання може виникати і з інших підстав, передбачених законодавством. То може бути зобов’язання щодо сплати податків і зборів, заробітної плати тощо. Низку видів грошових зобов’язань законодавець виключив з об’єкта банкрутства. Це неустойка (пеня, штраф), авторська винагорода тощо.

Стаття 2 КзПБ як третій фільтр виводить з-під дії кодексу банки й казенні підприємства.

Нарешті, три категорії боржників, щодо яких з процесуальних підстав не можна приймати заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, дає четвертий фільтр. Це згідно зі ст.37 КзПБ боржники, щодо яких:

• затверджено план досудової санації (ст.5);

• порушено провадження у справі про банкрутство;

• є рішення про припинення діяльності як юридичної особи (ліквідація або реорганізація).

Також відповідно до вказаної норми не можна приймати заяву про відкриття процедури банкрутства, якщо в кодексі встановлені заборони. Ці обмеження щодо юридичних осіб уже вказані в стст.1, 2 КзПБ.

І це все? Можливо, вони є на етапі відкриття справи про банкрутство, невпевнено припустить юрист.

Заборони на відкриття провадження

Дійсно, на відміну від позовного провадження, конкурсний процес передбачає відкриття процедури у справі на етапі підготовчого судового засідання. Підсумком останнього є прийняття господарським судом рішення у вигляді відкриття або відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство.

У попередній редакції закону №2343-XII, а саме — у ч.7 ст.16, передбачено 5 підстав для відмови у відкритті справи:

• відсутність у заявника передумов для цього;

• вимоги кредитора повністю забезпечені заставою;

• вимоги кредитора є спірними й підлягають розгляду в позовному провадженні;

• заяву про відкриття справи про банкрутство оформлено неналежним чином або вона підлягає відмові в прийнятті;

• вимоги кредитора повністю погашені боржником до підготовчого засідання.

КзПБ, на відміну від свого попередника, містить тільки дві підстави для відмови у відкритті справи про банкрутство. Згідно із ч.6 ст.39 кодексу вони такі:

• вимоги кредиторів є спірними й підлягають розгляду в порядку позовного провадження;

• вимоги кредитора задоволені повністю боржником до підготовчого засідання.

А якщо суддя помилився та прийняв заяву про відкриття справи про банкрутство, яка неналежно оформлена або підлягає відмові в прийнятті? Що, тоді не можна відмовляти у відкритті справи? Виходить, що не можна. Це, звичайно, якесь правове непорозуміння. Судді, звичайно, вийдуть із такого процесуального глухого кута й щось придумають. Але це буде вже інша історія.

У нашому випадку в ч.6 ст.39 КзПБ встановлено п’ятий фільтр процесуального характеру стосовно боржників, чиї вимоги є спірними або погашеними в повному обсязі. Для них також діє заборона на відкриття справи про банкрутство.

Паличка-рятівниця

Попри таку правову плутанину на етапі відкриття справи про банкрутство, у КзПБ збереглася майже в первозданному вигляді колишня редакція норми про закриття провадження (ст.83 закону №2343-XII). Саме вона є свого роду паличкою-рятівницею в разі безпідставного або помилкового відкриття справи про банкрутство. Хоча до цього можуть настати такі незворотні процеси, що втратиться весь сенс у застосуванні зазначеної норми.

Проаналізуємо ст.90 КзПБ, де наведено перелік підстав для закриття справи про банкрутство, і в частині тих, які безпосередньо пов’язані з безпідставним (помилковим) його відкриттям. Ця норма є свого роду шостим фільтром.

Перша підстава стосується боржників, які не внесені (відсутні) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань. Така підстава як перешкода для відкриття справи про банкрутство взагалі відсутня в ст.37 КзПБ. І виходить парадоксальна ситуація, коли боржник відсутній в ЄДР, однак суд не має права відмовити в прийомі заяви кредитора та змушений буде відкрити процедуру банкрутства, щоб потім її закрити.

На жаль, наведений випадок не вичерпує проблеми, але про це дещо пізніше.

Друга підстава стосується припинення діяльності боржника як юрособи (ліквідація та реорганізація). Третя полягає в наявності провадження про банкрутство щодо того самого боржника. Четверта стосується заборони на розгляд справи в господарських судах. П’ята полягає у відсутності в боржника ознак неплатоспроможності.

Слід мати на увазі, що друга, третя й четверта підстави збігаються з диспозицією ст.37 КзПБ.

Що ж стосується шостої підстави, то вона так само відсутня в стст.37, 39 КзПБ. Вона залишилась у спадок від колишньої редакції ст.83 закону №2343-XII, де цій обставині надавали серйозного значення. Вона стосувалася розміру грошових вимог, характеру грошових зобов’язань, їх безспірності й наявності грошових зобов’язань. Якоюсь мірою ця підстава актуальна і для КзПБ, наприклад стосовно характеру грошових зобов’язань (неустойка (штраф, пеня), аліменти тощо) і наявності боргу.

Таким чином, з аналізу стст.1, 2, 37, 39, 90 можна вивести суб’єкта банкрутства за КзПБ. Це боржник-юрособа, крім банків і казенних підприємств, який не припинив своєї діяльності, унесений до ЄДР, неспроможний виконати свої неоспорені й незадоволені грошові зобов’язання, термін виконання яких уже настав.

Міна для політичних диверсій

Після такого аналізу можна з упевненістю зробити дуже цікавий висновок. Виходить, що, за КзПБ, можна зробити банкрутом будь-яку юридичну особу! Ба більше, можна відкрити справу про банкрутство міністерства, поліції, прокуратури, ну і, звичайно, суду разом з Вищою радою правосуддя й Вищою кваліфікаційною комісією суддів.

Як же так вийшло, що суб’єктом банкрутства стали державні органи та органи місцевого самоврядування? Відповідь криється в самому ЄДР. Відповідно до ст.83 Цивільного кодексу та стст.1, 3 закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» державні органи та органи місцевого самоврядування як юридичні особи підлягають державній реєстрації. Усі відомості про них уносяться до державного реєстру. Заборони на їх банкрутство, як випливає з наведеного аналізу, КзПБ не містить.

Може, Цивільний кодекс містить такого роду заборону щодо держорганів, органів місцевого самоврядування? У ч.6 ст.104 ЦК, на жаль, указано, що порядок припинення юрособи в процесі відновлення її неплатоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Інакше кажучи, ЦК із зазначеного питання відсилає до спеціального закону. Таким якраз і є КзПБ.

Держоргани, органи місцевого самоврядування, діючи як юрособи, вступають у цивільні правовідносини в основному як користувачі послуг, укладаючи договори на електро-, тепло-, водопостачання; послуги зв’язку тощо. У результаті між споживачами й постачальниками виникають грошові зобов’язання в розумінні ст.1 КзПБ.

Тільки тепер у разі визнання боргу споживачем надавач послуг у силу стст.1, 8, 34, 37, 39 КзПБ може відразу ініціювати процедуру банкрутства, оминаючи позовне провадження. Зручно, чи не так?!

Відсутність законодавчих обмежень для держорганів і органів місцевого самоврядування як юросіб бути боржниками у справах про банкрутство може призвести до паралічу державної влади в країні!

Можна уявити ситуацію, коли через процедуру банкрутства не тільки обмежується господарська діяльність зазначених суб’єктів, а й з огляду на ст.40 КзПБ припиняються повноваження керівника або органу управління боржника ще на етапі процедури розпорядження майном. Для того щоб зробити такого роду політичну диверсію, будь-якому зацікавленому суб’єкту досить викупити борг держоргану в надавача послуг.

Нейтралізація казусу

Як же так вийшло, що розробники КзПБ не звернули уваги на таку помилку? Навряд чи можна припустити, що все це зроблено навмисно. Річ у тім, що на ринку послуг щодо банкрутства настав штиль. Усьому виною став закон про банкрутство 2011 року, який поширював дію на суб’єктів підприємницької діяльності, ускладнював відкриття справ і водночас «позакривав» багато чорних схем, спрямованих на неповернення кредитів, несплату податків чи непогашення боргів. Загалом стало економічно невигідно використовувати процедуру банкрутства для розв’язання проблем з фінансовою заборгованістю.

Для того щоб оживити ринок послуг щодо банкрутства, було вирішено прибрати всі перешкоди, що заважають вільно розвивати конкурсні відносини. Однією з таких перепон була підприємницька (комерційна) діяльність. КзПБ її прибрав, як чужу ринковим відносинам. І тепер його положення поширюються як на підприємницьку, так і на некомерційну діяльність суб’єктів господарювання.

І ось тут виходить правовий казус. Хоч розробники й назвали своє творіння кодексом, по суті, у ньому залишився закон про банкрутство. Так ось, закон №2343-XII був розрахований на юросіб-підприємців, тобто тих, хто провадить комерційну діяльність. Це стосується наслідків відкриття справи про банкрутство, заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, обмежень правосуб’єктності боржника, арбітражного управління, формування й реалізації ліквідаційної маси тощо.

Тепер увесь цей арсенал традиційних засобів конкурсного процесу, розрахований на комерційну діяльність, тобто на підприємця, може зіграти злий жарт із держорганами та органами місцевого самоврядування.

Для того щоб не робити банкрутами й, отже, не ліквідовувати держоргани та органи місцевого самоврядування, необхідно в пожежному порядку внести зміни до КзПБ, точніше до ст.2, виклавши її ч.4 в такій редакції: «Положення цього кодексу не застосовуються до юридичних осіб — державних органів та органів місцевого самоврядування, казенних підприємств».

Якщо цього не зробити, матимемо непоправні наслідки для політичного й економічного життя країни.