Закон і Бізнес


Мантія, яка співчуває

За рік судді не навчилися примирювати сторони, але спроб не полишають


Представник Президента у Верховній Раді Руслан Стефанчук упевнений, що зміни у державі мають відстежувати професійні спільноти, у першу чергу правників.

№22 (1424) 08.06—14.06.2019
АННА ЛИНДІНА
2860

Суддя може й не бути головним у процесі, і це закріплено в законодавстві. Утім, розкрутитися не дуже нова процедура чомусь не може, а вчинені спроби виглядають досить кумедно. У тому, щоб урегулювання спору за участю судді запрацювало, зацікавлені не тільки правники, а й нова влада.


З медіацією до праці!

Щоб сповнити інститут судді-медіатора новими силами, юристи зібралися на форум «Процедура врегулювання спору за участю судді: міжнародний та український досвід», організований Національною асоціацією адвокатів України. Мабуть, саме судді повинні бути найбільш зацікавленими в розвитку цієї процедури, адже вона має суттєво зменшити їхнє ненормоване навантаження. Утім, ніхто не розповідав їм, як вони мають її реалізувати, а різко змінити свою функцію в судочинстві, особливо бувалим законникам, непросто.

Під час доповіді суддя Конституційного Суду у відставці Олександр Пасенюк зазначив, що найбільш приваблива для досудового врегулювання юрисдикція — адміністративна. У свою чергу суддя Касаційного адміністративного суду Ірина Желтобрюх зауважила, що саме суб’єкти владних повноважень не поспішають користуватися цим інструментом. А оскільки ініціаторами такої процедури мають бути сторони, все завершується, навіть не почавшись.

Натомість за кордоном така практика не лише працює, а й дивує своєю популярністю. Як відзначив професор кафедри фінансового права юридичного факультету КНУ ім.Т.Шевченка Данило Гетманцев, у Голландії до храмів Феміди доходить лише 4% спорів податкового характеру. Решту вирішують на рівні фіскальної служби.

І хоча суди не ігнорують нововведення про альтернативне вирішення спору, напевно, краще б ігнорували. Д.Гетманцев розповів, що в Івано-Франківській обл. суддя прийняв таку ухвалу, проте включив туди і досудове врегулювання, і примирення за участю сторін. Словом, усе, що асоціюється з альтернативою судового розгляду, змішалося в купу.

О.Пасенюк висловив свої думки з приводу становлення цього інституту. Його дивує той факт, що Україна готується до підписання міжнародних угод про медіацію, хоча національного закону досі немає.

«Гуліт да суліт», або грузинський досвід

Для того щоб поділитись успішним досвідом вирішення спорів без допомоги судді, до Києва приїхав член правління Асоціації адвокатів Грузії Іраклі Кандашвілі.

Тамтешні правники вже кілька років віддають перевагу медіації, і не лише тому, що це дешевше. Якщо посередництво коштуватиме сторонам 1% вартості спору, то судочинство за свої послуги попросить 3% і вище.

Дивно, але медіатори у Грузії — на гребні хвилі, передусім завдяки тому, що Феміді, як і в нас, не надто довіряють. До того ж сторони приваблює той факт, що вони самі прийматимуть рішення у своєму спорі, законник їм не потрібен. Мабуть, тому в країні з населенням 3,7 млн осіб понад 5 тис. адвокатів. Дехто з них також виступає у позасудових процесах як медіатор. Утім, останні вже стали на один рівень з адвокатурою, при цьому без комунікації із судом вони не обходяться. Мабуть, у цьому й полягає участь Феміди у посередництві.

Щомісяця у найбільший грузинський суд, розташований у Тбілісі, надходить 30 тис. позовів. Насамперед судді оцінюють, чи є можливість передання справи посередникам. Якщо є, то інформують про це сторони та надають їм реєстр медіаторів, щоб ті могли самі вибрати.

Втім, як не крути, за суддівською мантією криється авторитет, а надана сторонам свобода інколи дає збій. І.Кандашвілі також розповів про провальні спроби пошуку консенсусу. Він закликав колег не забувати про «третіх сторін». У медіаційних процесах вони можуть з’явитися раптово, без виклику, та помножити всю роботу посередників на нуль. Як приклад адвокат навів історію з розлученням молодої пари. Медіатор спробував їх помирити. Чоловік свій погоджувальний підпис поставив, а в кімнаті, де перебувала його дружина, з’явилася її мама. Вона заявила, що з нею рішення не погоджували і звела всю роботу нанівець. Мабуть, судді вона так не відповіла б, та й учасницею шлюборозлучного процесу не вважалася б.

Разом з тим міжнародний досвід не може не вражати і процесуальною економією, і ефективністю. А в нас за рік досвіду так і не набули. Утім, експерти, судді, адвокати, медіатори, науковці для того й зібралися, щоб знайти точку опори. Присутні конспектували думки міжнародних експертів, адже їх законодавчого введення не навчили. Можливо, примирення сторін за участю судді таки відбуватиметься на належному рівні, але виключно завдяки суддівському ентузіазму.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Олександр ПАСЕНЮК,
суддя Конституційного Суду у відставці, заслужений юрист України, к.ю.н.:

— Розвиток альтернативних способів вирішення спорів в Україні, як і в будь-якій іншій державі, — це дуже складний і тривалий процес, але можливості примирення сторін спору в судах завжди були як у вітчизняному, так і зарубіжному досвіді. Переважно це стосується цивільного процесу. Але я вважаю, що такий спосіб вирішення справи притаманний адміністративний юрисдикції, де врегулювання спору за участю судді має більше переваг порівняно із загальним судовим розглядом. Зокрема, можливість збереження конфіденційності, збереження або відновлення взаємин з іншою стороною і гарантія виконання рішення у випадку проведення успішної процедури.

Для суддів це, безперечно, можливість пришвидшити процес, водночас перспектива успішного вирішення справи буде залежати від вміння судді налагодити комунікацію та відносини зі сторонами. Для цього він має володіти основними комунікаційними навичками.