Закон і Бізнес


Паритет відповідальності

Доки активи банків продаватимуть за безцінь, у ФГВФО не вистачатиме коштів, аби розплатитися з вкладниками


Роман Бойко зауважив, що відсутність належного правового врегулювання спірних правовідносин не може бути підставою для невиконання остаточних судових рішень.

№22 (1424) 08.06—14.06.2019
Ксенія ТАЛАМАНЧУК
1986

Через те що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпродає активи банків за безцінь, він не отримує коштів на повернення вкладникам. Тож задля виконання зобов’язань хоча б у мінімальному обсязі змушений позичати в державних органів.


Форс-мажорна ситуація

З ринку було виведено майже сотню банків, і ця тенденція триває. Проте адвокати стверджують, що виплати вкладникам збанкрутілих банків задовольнялися б у повному обсязі, якби не протиправна поведінка Національного банку та ФГВФО. Про це та перспективи повернення збанкрутілих фінансових установ на ринок зацікавлені особи говорили на круглому столі, організованому Господарським судом м.Києва. Судді разом з іншими учасниками заходу намагалися проаналізувати тонкощі законодавства, а також передбачити подальшу долю вкладників. 

Законодавство передбачає вичерпний перелік умов, за яких банк може бути віднесено до проблемних. Утім, як стверджують представники банків, нині регулятор відчув себе намісником Бога якщо й не на всій землі, то ж хоча б у межах України. Коли у 2014 році почалися перші атаки на комерційні банки, це мотивували політичною волею на очищення ринку від «мильних бульбашок» та «мийок». Однак із цим категорично не погоджуються представники банків, виведених із ринку.

На їхню думку, неплатоспроможність більшою мірою була спровокована подією, яка так і не дістала в правовому полі належної оцінки. Головною обставиною, на яку посилався НБУ, визнаючи фінустанови проблемними, було зменшення розміру регулятивного капіталу, а також знецінення активів.

І це насправді відбулося. З початком антитерористичної операції та втратою контролю над частиною території України банки позбулися не лише своїх активів, а й пасивів. Підприємства отримували в штатному режимі висновки Торгово-промислової палати щодо обставин форс-мажору, які перешкоджають їм виконувати зобов’язання, а банкіри залишилися незахищеними від таких дій.

Ярлик на правління

Тож, незважаючи на зміни, які постійно вносяться до закону «Про банки та банківську діяльність», регулятор жодним чином не обмежує своїх прав. Ідеться насамперед про стст.75 та 76, якими передбачено умови визнання комерційних банків проблемними, або ж неплатоспроможними. Певно, в ідеальному законодавстві ці норми повинні бути чітко регламентовані. Проте, за кращими зразками ручного керування, досить довгий перелік обставин перекреслюється однією фразою: НБУ має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених власними нормативно-правовими актами.

Саме це положення дає змогу приймати будь-які рішення щодо будь-якого банку. Зокрема, безпідставно вводити тимчасову адміністрацію та запрошувати «любих товаришів» із ФГВФО. Отримавши ярлик на правління, фонд починає приймати дуже «важливі та необхідні» рішення.

Була озвучена досить прозаїчна схема. Після прийняття рішення щодо проблемності банку та введення до нього тимчасової адміністрації ФГВФО перебирає на себе управління активами. Доки акціонери та власники істотної участі намагаються оскаржити рішення НБУ та зупинити діяльність тимчасової адміністрації, найцікавіші активи розпродаються з великими знижками.

Презюмується, що таким чином захищаються інтереси вкладників. Однак адвокати наголошують, що намагатимуться притягнути до відповідальності осіб, які приймали рішення щодо розпродажу кредитних портфелів. Адже тим самим фактично завдається шкода не лише акціонерам, а й вкладникам.

Так, у присутнього представника фонду запитали: чи не більше б коштів отримали громадяни, якби «цікаві» кредити продавали за ринковими цінами? Адже українській практиці відомо досить багато випадків, коли кредити продавали не тільки за 100% вартості, а й за 120!

«Шкідливі» акціонери

Представник ФГВФО перевів стрілки на акціонерів. Яскраво та промовисто він доводив вину пов’язаних із банками осіб та їх зацікавленість. Аби ці аргументи виглядали переконливішими, підкріплював їх цитатами із судових рішень.

На його думку, всі фінустанови ведуть нечесну гру, а акціонери починають готуватися до банкрутства за кілька років. Найпростіша схема — надання кредитів на мільйони гривень без будь-якої застави та перевірки. Крім цього, афільовані з банком особи отримують невиправдану підтримку, акції неіснуючих підприємств купуються за величезні суми, це махінації.

На підтвердження своєї думки доповідач навів приклад вдалої справи, під час якої господарський суд був змушений дослідити понад 60 кг поданих доказів. І за результатами такого копіткого розгляду підтримав позицію фонду та визнав доведеними всі 26 епізодів протиправної поведінки топ-менеджерів банку. Як наслідок, із винних у доведенні установу до неплатоспроможності осіб було стягнуто величезні збитки.

Але й у ФГВФО є претензії: його ефективній діяльності найбільше заважає недосконалість норм матеріального та процесуального права.

Правники довго сперечалися, хто ж повинен подавати позови проти олігархів та чи потрібно всі вимоги вміщувати в одну заяву. Проте з липня 2018 року ФГВФО подав 22 позовні заяви про стягнення шкоди з пов’язаних осіб на загальну суму понад 59,7 млрд грн.

Великою проблемою для суддів стає величезне навантаження. Так, навіть не вдаючись до правових проблем, розгляд справи про виведення банку з ринку та за більш простими спорами оцінюється однаково. А процесуальні кодекси встановлюють досить жорсткі вимоги не лише до учасників процесу, а й до суддів.

Утім, процесуальні питання також наявні. Одне з них — правила об’єднання позовів. Зокрема, ФГВФО вишуковує всі можливі та неможливі способи подати один позов, прагнучи охопити ним усі спірні правовідносини. Свої дії фонд мотивує процесуальною економією та розумністю. Мовляв, одному судді легше дослідити взаємопов’язані дії, які згодом призвели до фатальних наслідків для банку.

Однак експерти підозрюють, що першопричина криється в небажанні 26 разів сплачувати судовий збір за претензії до кожного винної сторони. Тому правники не погодилися з логікою об’єднання позовних вимог. Мовляв, ФГВФО не повинен зловживати процесуальними правами.

Як правило, власники істотної участі в банку справно з’являються на судові засідання. А «ярлик на правління», отриманий від Нацбанку, не повинен завдавати шкоди ні судовій системі, ні вкладникам, ні акціонерам.

Слово за Верховним

На круглому столі було показано рівень вибухонебезпечності ситуації, що склалася довкола виведення фінустанов з ринку. Зокрема, цілком очевидно, що в українських реаліях існують не тільки «мийки» чи «зомбі». Левова частка — це цілком порядні банки, акціонери котрих потрапили в опозицію до осіб при владі. Так само складно заперечувати можливості зловживання з боку НБУ, що легко реалізується руками фонду.

Страждають від такої діяльності «в межах правового поля» звичайні громадяни, причому як вкладники, так і боржники. Зокрема, відсутність прозорого механізму діяльності тимчасової адміністрації, а також управління активами банків призводять до неможливості задоволення в повному обсязі вимог громадян щодо повернення коштів.

Проте найгіршою видається ситуація, коли акціонери все ж отримують рішення суду, якими підтверджується незаконність запровадження тимчасової адміністрації та її діяльності. У таких умовах акціонерне товариство не може відновитись як банк, але зобов’язання перед кредиторами повинне виконати. Представники банківського сектору стверджують, що наразі життя «виправданої» фінустанови схоже на мильну бульбашку.

Якщо припустити, що Нацбанк помилився, приймаючи рішення щодо неплатоспроможності суб’єкта, то як виправити ситуацію? Чинне законодавство не передбачає жодної легальної процедури для повернення фінустанови на ринок. Так само, як і відповідальності держави за заподіяння шкоди приватній власності.

Відкликання ліцензії, навіть визнане протиправним, не дозволяє її автоматично поновити. Отже, АТ вже не зможе провадити банківську діяльність і отримувати відсотки за кредитами, але має зобов’язання щодо повернення коштів вкладникам.

Крапку в спорах повинен поставити Верховний Суд. Зокрема, в його провадженні нині перебуває справа, в якій має бути вирішено, чи повинні кредитори повернути «банку в минулому» одержані кошти. За фабулою справи, після відновлення справедливості банк вирішив привести свою діяльність у відповідність до законодавства. Задля цього з назви було вилучено слово «банк», а із КВЕДів — ті, що передбачали банківську діяльність. Згодом АТ звернулося до підприємства про повернення кредиту, проте справу було програно (з вищою інстанцією включно). Натомість вкладники одержали рішення суду щодо зобов’язання товариства повернути їм кошти, які були розміщені на депозитах. Нині спір знову повернувся до ВС.

Доки ж пани чубляться, страждають прості громадяни. Так, зі спілкування із представниками банків з’ясувалося: вони щодня звітують перед регулятором. Тож останній одразу бачить усі (навіть найменші) зміни в активах і пасивах. Більше того, кожна фінустанова має власного «наглядача», який за наявності найменших сумнівів може перевірити підстави укладених угод. Проте новина про черговий проблемний банк чомусь лунає, наче грім серед ясного неба. Чи, може, це — відлуння зіткнення зовсім інших інтересів? З огляду на виступи на круглому столі не можна відкидати і таку версію. Але тоді корені проблем варто шукати точно не на законодавчому полі.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Роман БОЙКО,
суддя-спікер Господарського суду м.Києва:

— Як у будь-якому спорі, так і на цьому круглому столі ми почули обидві сторони — як позицію кредиторів і власників банків, так і позицію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку. І можемо констатувати, що законодавство у сфері правовідносин щодо виведення неплатоспроможних банків із ринку є далеким від досконалості.

На мою думку, законодавство містить прогалину в регулюванні питання відновлення прав та нівелювання наслідків установлення судом незаконності рішень компетентних органів про виведення банків з ринку, у зв’язку із чим виникає величезна кількість похідних спорів.

У той же час ні незрозумілість та нечіткість норм закону, ні відсутність відповідного регулювання правовідносин не може бути підставою для невиконання остаточних судових рішень та/або для публічних висловлювань, які ставлять під сумнів обов’язковість їх виконання.