Закон і Бізнес


Рішення «по-українськи»,

або Про право на судовий захист в інтерпретації КC


Суддею-доповідачем у справі за конституційною скаргою В.Хліпальської був Віктор Городовенко (у центрі).

№22 (1424) 08.06—14.06.2019
Олексій СОЛОМКО, адвокат, радник Ader Haber
1428
1428

Другий сенат Конституційного Суду констатував, що ч.2 ст.26 закону «Про виконавче провадження» обмежує особу в праві на судовий захист. Після відомого звільнення від відповідальності за незаконне збагачення нове рішення КC стало черговим об’єктом оцінки авторитету Суду.


Вартість виконання

Рішення суду, якої б суми стягнення воно не стосувалося, вимагає певних матеріальних витрат на організацію процесу його примусового виконання. Навіть якщо не брати до уваги зарплати виконавця та забезпечення утримання його робочого місця, перші реальні витрати у виконавчому провадженні будуть поштовими, а також стосуватимуться оплати роботи Автоматизованої системи виконавчого провадження та пов’язаних із нею реєстрів. А якщо виконавець зіткнеться з необхідністю опису та звернення стягнення на майно боржника, то до витрат доведеться додати оплату послуг оцінювача, зберігача, відвантаження та перевезення майна й у будь-якому випадку — витрати на проїзд до місця виконання.

Основною зброєю виконавця є процесуальний документ, який він створює. Передусім це постанова про відкриття виконавчого провадження, винесення якої вже призводить до негативних наслідків та обмежень для боржника. Наступними видами «наступального озброєння» є постанови про накладення арешту на майно та кошти боржника, вимоги, письмові запити. Виготовлення кожного такого документа вимагає певної кількості паперу. Проте сам собою надрукований документ ще не створює жодних наслідків, доки не буде направлений адресатові. А це вимагає оплати послуг поштового зв’язку.

Навіть якщо взяти «кабінетне» виконання, тобто те, що не потребуватиме виїзду до боржника чи вчинення дій з його майном, то й у такому випадку виконавець має витратитися на направлення постанов і запитів, інших документів виконавчого провадження сторонам, що з огляду на нинішню вартість послуг поштового зв’язку вже дорівнюватиме кількомстам гривням.

Для прикладу: виконання рішення про стягнення дрібного штрафу в розмірі 340 грн. у середньому потребує не менше ніж 50 аркушів паперу (оскільки процесуальні документи виготовляються для всіх учасників виконавчого провадження) та не менш як 10 поштових відправлень (в основному рекомендованою кореспонденцією). Якщо доповнити ці витрати ще й іншими, пов’язаними з процесом виконання, а також фактичними, яких зазнав суд у зв’язку з прийняттям рішення, цілком логічним стає питання їх економічної доцільності, адже вони значно перевищують суму штрафу.

Європейський досвід

Оскільки в Україні щорічно ухвалюють кілька мільйонів рішень, які підлягають примусовому виконанню, уявіть обсяг необхідного фінансового забезпечення для цього процесу! Коштів у бюджеті на повне забезпечення такого процесу завжди не вистачало. Свого часу навіть були перебої зі своєчасністю виплати зарплат виконавцям та оплатою комунальних послуг.

Тобто основна проблема з невиконанням рішень полягала не тільки в надмірній завантаженості чи зарегульованості самої процедури, а й у тому, що виконавці не мали технічної змоги виконувати рішення суду. Ще донедавна держвиконавці із задоволенням отримували від стягувачів «хабарі» у вигляді пачок паперу та конвертів. Інакше рішення просто не виконувалося.

Наслідком стала катастрофа з виконанням судових рішень. За повідомленням Міністерства юстиції, рівень їх фактичного виконання в Україні становив менше ніж 5%.

Саме тому у 2016 році проведено «реформу» виконавчого провадження, спиралися на європейський досвід. Для зменшення фінансового тягаря держава погодилася надати повноваження щодо виконання судових рішень приватним виконавцям і запровадила систему авансування стягувачами витрат на проведення виконавчих дій. Обидві ідеї були запозичені з європейського досвіду, який вже давно вдало використовували в Україні суміжні правові інститути.

Зокрема, багато хто пам’ятає часи, коли на дверях суду висіли оголошення, що позовні заяви без визначеної кількості паперу та конвертів із марками не прийматимуться. Ця проблема знайшла розв’язання через запровадження судового збору, спрямованого на матеріально-технічне забезпечення процесу розгляду справи.

Інститут авансових внесків у виконавчому провадженні за своєю природою є тотожним інституту судового збору. Він існує в усіх європейських країнах. Навіть у такій юридично дисциплінованій країні, як Німеччина, установлені окремі тарифи на проведення кожної виконавчої дії (окремо оплачується початок примусового виконання, окремо — винесення постанови про накладення арешту тощо).

Успіх після впровадження цієї реформи в Україні став відчутним одразу: у роботі державних виконавців принаймні відійшло в минуле питання щодо забезпечення папером, марками й конвертами, друку процесуальних документів. Якщо й були проблеми з вчасним виготовленням процесуальних актів та їх відправкою, то тільки організаційного характеру.

Нонсенс «спонукання»

Однак установлений розмір авансового внеску виявився значно більшим за розмір судового збору. А випадки звільнення особи від сплати збору не є тотожними випадкам звільнення від сплати авансового внеску. Наприклад, збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. Проте примусове виконання такого рішення вимагає сплати авансового внеску.

Геть абсурдна ситуація виникла в громадянки В.Хліпальської, яка звернулася до КС із конституційною скаргою. Для виконання рішення про зобов’язання органу фіскальної служби вона була змушена заплатити дві мінімальні зарплати (сьогодні це 8346 грн.!).

Та нонсенс у тому, що безпосередньо держава в особі органу ДФС, допустивши порушення прав громадянина, тоді як інший орган — суд — цей факт визнав, відмовляється таке порушення усувати. Натомість держава пропонує звернутися до третього органу — державної виконавчої служби з проханням уплинути на порушника. Водночас, як свідчить практика, гарантії ефективності такого впливу є мізерними.

Така система виконання існує в Україні. Жодна інша європейська країна подібним механізмом «похвалитися» не може.

Тому цілком очевидно, що питання виконання державою винесених проти неї судових рішень перебуває виключно в політичній площині. Або воля на це є, або її немає. Отже, чинна в Україні схема спонукання одного органу влади виконати рішення суду іншим органом влади позбавлена сенсу, тим більше, коли від громадянина за цей процес спонукання вимагають понад 8000 грн.!

Побічний ефект

Але не менш дивним є висновок КС, що обов’язкове авансування початку примусового виконання нівелює зміст конституційного права особи на судовий захист. Тобто, за логікою Суду, якщо прибрати авансування витрат, то рішення проти держави відразу виконуватиметься.

«Думай по-українськи», — любив наголошувати відомий екс-президент. І КС вирішив піти власним шляхом, відмінним від європейської практики.

Зрозуміло, що за скаргою В.Хліпальської Суду необхідно було приймати відповідне рішення. Проте, якщо врахувати зміст самої скарги, воно мало стосуватися випадків сплати авансового внеску під час пред’явлення до виконання виконавчих документів, за якими боржниками є державні органи.

Прийняте КС рішення від 15.05.2019 №№2-р(II)/2019 повністю скасувало необхідність сплати авансового внеску для відкриття виконавчого провадження. Віднині державні виконавці можуть розраховувати лише на видатки державного бюджету, оскільки будь-яка інша матеріальна допомога для забезпечення їхньої роботи заборонена законом. Та чи витримає таке навантаження державний бюджет, адже йдеться не про мільйони, а мільярди гривень?

Очевидна відсутність коштів зупинить процес виконання. Тобто, намагаючись усунути ускладнення на шляху виконання рішень проти держави, КС не врахував побічного ефекту й породив проблему їх тотального невиконання.

Без авансу, але з витратами?

Ще складнішою стає ситуація для приватних виконавців, адже бюджетні виплати для них не передбачені. Частково вони можуть розраховувати на кошти стягувачів у вигляді додаткової винагороди, імовірно, можливої на самому початку процесу виконання. Однак потенційно таких стягувачів виявиться не більше ніж 10%. В інших випадках виконавець буде змушений витрачати власні гроші, а в разі їх відсутності — фактично відмовлятися від виконання рішення суду.

На думку самих виконавців, із процесуальної точки зору, рішення КС є безсистемним, оскільки не враховує інших норм закону «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст.43 закону стягувач зобов’язаний здійснити додаткове авансування витрат, не покритих авансовим внеском. Тобто й після скасування останнього в стягувача залишився обов’язок покривати витрати на проведення виконавчих дій. Зміст цієї норми насамперед стосується необхідності залучення на платній основі суб’єктів господарювання — «Укрпошти» та ДП «Національні інформаційні системи» (останнє забезпечує ведення Автоматизованої системи виконавчого провадження, інших реєстрів). Відсутність покриття таких витрат є підставою для повернення виконавчого документа без виконання.

Наявність вказаних норм КС залишив поза увагою.

Перспективи «по-українськи»

Популізм рішення КС простежується в наслідках його реалізації — необхідності мільярдних видатків з державного бюджету. А кмітливі виконавці можуть вимагати від стягувачів оплати витрат на проведення виконавчих дій, погрожуючи невиконанням рішень. Така позиція зумовлюватиметься логікою рішення Суду — виконавець прийматиме рішення на виконання, однак у подальшому до жодних дій не вдаватиметься. Бо в законі залишилась інша норма, яка зобов’язує стягувача оплатити витрати на проведення виконавчих дій.

«Розібравшись» із законодавчими обмеженнями в доступі до правосуддя, наступним послідовним кроком КС має бути задоволення скарги щодо неконституційності вимог закону «Про судовий збір». Адже необхідність сплати збору дійсно обмежує право особи на доступ до правосуддя. Якщо такого звернення в КС наразі немає, то після успішного розгляду скарги В.Хліпальської воно може з’явитися.

І тоді ми знову побачимо на дверях судів оголошення про папір і конверти, які необхідно подавати разом із заявами… Тож «думатимемо по-українськи».