У пошуках здорового глузду

Український правопис: давні засади під гаслом нововведення

Готуючись піти в небуття, Уряд Володимира Гройсмана гамузом і без обговорення прийняв кілька десятків постанов і розпоряджень, назви яких зачитав Прем’єр. Зокрема, громадян «ощасливили» й новим зводом мовних правил.

Правові чинники

У постанові «Питання українського правопису» №437 наголошено на меті — «забезпеченні конституційних положень про державний статус української мови та уніфікації вживання правописних норм». Однак це щонайменше видається дивним, оскільки державний статус мови від правопису не залежить, а вираз «уніфікація вживання правописних норм» викликає подив, адже норми не вживають, їх дотримуються.

Крім того, сам спосіб ухвалення рішень свідчив: щось там нечисто. Справді, у ст.117 Конституції сказано про постанови й розпорядження «в межах своєї компетенції». Основні ж повноваження визначено в ст.20 закону «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII. Там у п.2 ч.1 говориться про забезпечення «всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя», але ніде не згадано про причетність до правил письма.

Хто ж наділений правом благословляти їх у світ? Відповідь дає закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 №2704-VIII — Національна комісія зі стандартів державної мови. Відповідно до пп.«а» п.1 ч.1 його ст.44 саме ця установа має затверджувати «правопис української мови та зміни до нього». Утім, набрання чинності цим законом відбудеться тільки 16.07.2019. Тож належало почекати, створити до того часу саму комісію.

Осучаснення, співзвучне минулому

Виробленням нового закону мови впродовж трьох років займалася Українська національна комісія з питань правопису. У серпні 2018-го вона нарешті винесла своє дітище на суд громадськості. Обговорення виявило, що нововведення здебільшого не сприймаються. Крім того, на сором укладачів, їхнє творіння містило численні помилки.

До того ж мова є надбанням усього народу, а не лише зарозумілих і далеких від життя мудрагелів. Тож і правопис існує для всіх її носіїв. Тому своє слово щодо нього має право сказати кожен. Комісія ж заявила, що «повертає до життя низку особливостей «харківського» правопису, поновлення яких має наукове підґрунтя». Саме це й викликало численні заперечення. Не завадить пригадати думки щодо мовних засад 1928 р., висловлені в різні роки відомим ученим Юрієм Шевельовим: «типово анемічний, безкровний фабрикат кабінетних теоретиків, не придатний для щоденного життя»; «не мета правопису воювати з мовою й накидати їй те, що їй уже чуже».

Недопустимо не зважати на дійсність, на той шлях розвитку, який мова пройшла за 90 років. Тому доводи тих, хто глибоко й безнадійно загруз ще десь у 1928-му, явно неспроможні. Те саме можна сказати і про настанову «усе, що нагадує російське, тотожне з ним, — відкидати». Це вже не наука.

Спрощення правил, усунення винятків

Почнемо з доречних перевлаштувань. До сьогодні належало писати «Гойя», «майя», «Савойя», «Фейєрбах», «фойє», попри те що в інших запозиченнях подвійної йотації не було: буєр, конвеєр, параноя, феєрверк. І ось із винятком покінчено. Заодно Сойєр стане Соєром, Хайям — Хаямом...

Однак залишається загадкою, як до цього гурту потрапив «проєкт». Зберігається стара вада — щоб знати, як пишеться слово іншомовного походження, потрібно відати, як воно відображається в мові запозичення, але часто й це не допоможе.

Нарешті розібрались і з «пів». Донині писали по-різному: «пів на сьому», але «піваркуша», «півгодини»; «півмісяць» і «півмісяця»; «пів-Києва», «пів-Європи»; «пів’юрти», «пів’яблука». Тепер має з’явитися роздільне написання «пів» з іменниками, якщо річ ведеться про половину («пів аркуша», «пів години», «пів Києва», «пів літра»). І тільки якщо «пів» з іменником становить єдине поняття, то потрібно писати разом: «півзахист», «півлітра» (ємність), «півмісяць» (неповне місячне кружало на небі).

Ще одне починання, що заслуговує похвали, — узаконення на додачу до «Олегу» ще й «Олеже» як вираження кличного відмінка для імені Олег. Отже, поповнюється ряд «Бог — Боже, ворог — вороже, друг — друже...», де простежується чергування «г — ж».

Виправлено помилку правописів 1990 і 1993 рр., пов’язану з відмінюванням імені Ігор. У кличному відмінку таки має бути «Ігорю», а не «Ігоре».

Спрощення торкнулося складних слів із першими іншомовними частинами. Надалі всі вони не міститимуть дефіса, навіть ті, які починаються з віце-, екс-, контр-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-, поп-, прес-, топ-, штабс-, унтер-. От тільки в Конституції передбачена посада «віце-прем’єр-міністр». Змінювати Основний Закон може тільки Верховна Рада, тому, схоже, у написанні відтепер буде різнобій.

До пристойних зрушень зарахуємо й появу рисочки в слові «золото-валютний». Без неї воно побутує в постановах Національного банку й устигло потрапити до словників. Але не існує іменника «золотовалюта», від якого відповідний прикметник міг би походити.

Анархія — не мати порядку

Далі — про неподобства. Давно немає тих носіїв мови, які говорили [крови], [осени], [імени], [племени]. Тому повернення такої вимови та написання в обіг позбавлене глузду. Подібні слова тієї самої відміни й відмінюватися мають однаково: гусінь — гусені, то й осінь — осені; міль — молі, то й сіль — солі. Інакше буде розгардіяш.

Те саме стосується й «авкання» в «словах, що походять із давньогрецької та латинської мов». Утім, походження слова — це питання етимології, а не правопису, останній від неї залежати не повинен. Наприклад, запроваджується одночасна допустимість таких одиниць, як «пауза» й павза», «фауна» і «фавна». Навіщо вносити плутанину? Є давньоримські, а не давньогрецькі богиня Фауна й бог Фавн.

Одна із засад правопису — історична. Їй явно суперечать нові положення про «тетання». Це звучання, нав’язане галичанам польськими поневолювачами. Крім того, прийнятність уживання як «ф», так і «т» в словах грецького походження («кафедра» і «катедра», «міф» і «міт») аж ніяк не йтиме на користь усталенню письма. Це спроба повернення з мороку потойбіччя давно віджилого. А такої нісенітниці, як «Афіни» й «Атени» водночас (пиши власну назву, як заманеться), годі деінде знайти. Тож анархія — мати порядку лише в чиємусь викривленому уявленні.

Ще один виклик — поява положення про наростки -к-, -иц-, -ин-, -ес-, за допомогою яких «утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі». По-перше, якщо вже згадувати, то всі. Проте чомусь забуто про -ис- (абатиса, актриса), -их- (диякониха, плавчиха), -івн- (бондарівна, царівна) та -ух- (говоруха, хитруха). По-друге, наведені приклади просто вражають. З’явилися несловникові одиниці «плавчиня» (замість «плавчихи») та «продавчиня» й «філологиня», які звучать смішно й не засвідчені у творах відомих письменників. Ну а замість «дияконихи» громадськість вирішили потішити покручем «дияконеса».

Поряд з тим пускати у світ новотвори — не завдання правопису. Зазначеними питаннями відають інші науки — словотвір і культура мови.

Замість післямови

Тим часом постановою №437 Кабмін зобов’язав усі підрозділи виконавчої влади «сприяти використанню в новій редакції Українського правопису в діловодстві, освіті, видавничій справі, сфері телебачення і радіомовлення, інших сферах суспільного життя». У МОН також заявили про опрацювання засад уведення свіжих настанов у дію. Раніше повідомлялося, що на це буде відведено 3 роки.

Разом з тим примусу поки що не проглядається. Так, законом №2704-VIII (який, нагадаємо, ще не набрав чинності) встановлено стягнення «за порушення щодо застосування державної мови у сфері обслуговування споживачів» (ст.57). Однак покарань за недотримання вимог правопису наразі не передбачено. Тобто все, як і донині, покладається на свідомість громадян.

Утім, є підстави сподіватися, що бодай котрісь із безглуздих нових віянь згодом будуть переглянуті. Надія має помирати останньою.