Закон і Бізнес


Про визнання протиправним правопису: текст позовної заяви


06.06.2019 10:28
14149

Після того, як стало відомо про новий правопис, велика кількість людей, які раніше поважали українську мову, почали глузувати із цих змін та, відповідно, з української мови.


Зокрема, про таке йдеться у позові про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 №427 «Питання українського правопису», який подала мати учениці 7 класу.

Оскільки питання обгрунтування позову викликало інтерес серед читачів, «Закон і Бізнес» знайшов представника позивача - старшого партнера адвокатського об’єднання «Константа» Дмитра Ільченка, який надав повний текст документу.

 

Окружний адміністративний суд міста Києва

Позовна заява

Про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту

Позивач є малолітньою дитиною, яка навчається у загальноосвітній школі з українською мовою викладання у 7-ому класі. Відповідно вона вивчає українську мову та застосовує її у своєму навчанні щоденно. Також позивач вважає українську мову своєю рідною мовою.

22.05.2019 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №437 «Питання українського правопису». Відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства освіти і науки та Академії Наук України щодо схвалення нової редакції Українського правопису. Пунктом 2 зазначеної постанови визнаються такими, що втратили чинність положення Постанови КМУ №309 від 08.06.1992 року, якими було схвалено діючи редакцію правопису, яка протягом всіх років незалежності викладалася у школах та вищих навчальних закладах України.

Пунктом 3 постанови передбачено:

«3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям сприяти використанню  в новій редакції Українського правопису в діловодстві, освіті, видавничій справі, сфері телебачення і радіомовлення, інших сферах суспільного життя.»

Таким чином новий правопис повинен бути застосований, у тому числі, і в галузі освіти. Тобто позивач повинна буде вивчати новий український правопис та застосовувати його у своєму навчанні. Отже, спірна постанова є нормативно-правовим актом, який буде застосований стосовно позивача, що надає позивачу право на звернення до суду із його оскарженням.

Постанова передбачає такі, наприклад, обов’язкові зміни у правописі (тобто написання слів в інший спосіб буде порушенням норм правопису, помилкою):

1) Обов’язковість «йотуваня»

У словах іншомовного походження звук j має передаватися виключно через літери «є», «ї», «ю», «я». Раніше використовувана літера «е» та «й» застосуванню не підлягає і є помилкою. Наприклад, проект – проєкт, проекція – проєкція, фойє – фоє.

2) пів пишеться виключно окремо. Тобто пів країни, пів метра, пів відра.

3) виключення дефісу із більшості слів: віцепрезидент, попмузика і т.п. При цьому слово «золотовалютний» чомусь стало писатися через дефіс.

Крім того суттєво розмиваються норми української мови, що ускладнює її вивчення та грамотне використання. Так велика кількість норм української мови стає не обов’язковими для вживання.

Наприклад, правильним стають такі слова як Атени (замість Афіни), авдиторія (замість аудиторія), ирій (замість вирій), Марфа (замість Марта). Крім того з’являється велика кількість інших «варіативних» норм, які, в цілому, роблять мову набагато менш унормованою та роблять офіційними та правильним діалектизми, притаманні або лише мешканцям окремих областей України, або взагалі лише закордонним українцям.

Позивач є прихильницею української мови. Вона вважає, що українська мова дійсно є наймилозвучнішою у світі. Позивач у своєму повсякденному житті пропагує використання української мови своїми друзями. Разом з тим після того, як стало відомо про новий правопис, позивач побачила, як велика кількість людей, які раніше поважали українську мову, почали глузувати із цих змін та, відповідно, з української мови. Запровадження «смішних» мовних норм, які, фактично, не використовуються населенням України, призведе до зменшення осіб, які будуть використовувати українську мову, ускладнить перехід на українську мову російськомовних українців, в цілому знизить авторитет української мови.

Разом з тим Кабінет Міністрів України, приймаючи спірну постанову, порушив вимоги Конституції України та Законів України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України адміністративний суд повинен перевірити, чи діяв суб’єкт владних повноважень у межах та у спосіб, передбачений Конституцією України та Законами України.

Вважаємо, що Кабінет Міністрів діяв поза межею своєї встановленої компетенції, а також із грубим порушенням законодавства, що регулює порядок прийняття та оприлюднення нормативно-правових актів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть діяти виключно в межах та у спосіб, передбачений Конституцією України та Законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначені у статті 116 Конституції України. Пункт 10 частини першої зазначеної статті містить відсильну норму до інших законів України, які можуть визначати повноваження КМУ.

Пункт 2 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначають, що відповідач:

«забезпечує проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин, охорони історичної та культурної спадщини, всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; створює умови для вільного розвитку мов корінних народів і національних меншин України, сприяє задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України;»

Більше даний закон не містить жодної згадки про вплив Кабінету Міністрів України на українську мову. На думку позивача забезпечення всебічного розвитку та функціонування у всіх сферах суспільного життя не є тотожним наданню повноваження щодо визначення того, якою має бути українська мова. Навпаки, таке повноваження вимагає від уряду забезпечувати вільний розвиток української мови відповідно до історичних процесів, що відбуваються в Україні. Втручання уряду в такі процеси не є забезпеченням розвитку, а є зміною самого змісту української мови.

Відповідач і не посилається на зазначені положення Закону України «Про Кабінет Міністрів України», оскільки єдиним актом, який містив положення, що дозволяли б відповідачу приймати спірний акт, був Закон України «Про засади державної мовної політики».

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про засади державної мовної політики»:

«4. Норми української мови встановлюються у словниках української мови та українському правописі. Порядок затвердження словників української мови і довідників з українського правопису як загальнообов'язкових довідкових посібників при використанні української мови, а також порядок офіційного видання цих довідників визначаються Кабінетом Міністрів України. Держава сприяє використанню нормативної форми української мови в засобах масової інформації, інших публічних сферах.»

На підставі зазначеного Закону Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №298 від 22 квітня 2013 року. Про те Закон України «Про засади державної мовної політики» визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2018 від 28.02.2018 року. Таким чином з 28.02.2018 року Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати норми українського правопису та порядку затвердження таких норм.

Крім того, відповідно до підпункту а пункту 1 частини першої статті 44 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» в Україні створюється Національна комісія зі стандартів державної мови, яка:

«1) напрацьовує з урахуванням пропозицій та висновків Інституту української мови Національної академії наук України, інших наукових та освітніх установ і затверджує стандарти державної мови, зокрема:

а) правопис української мови та зміни до нього;»

Проте, зазначений Закон ще не набув чинності, оскільки така чинність для нього наступає лише 16.07.2019 року.

Таким чином, мусимо констатувати, що на момент подання позовної заяви та ухвалення відповідачем спірного нормативно-правового акту в Україні не існувало органу, якому б законом було делеговано право визначати норми українського правопису. За таких обставин Кабінет Міністрів України був позбавлений права змінювати або скасовувати раніше існуючий правопис, який був затверджений відповідно до законодавства, що діяло до прийняття Конституції України 1996 року та зберігав чинність в силу положень пункту 1 Розділу XV Конституції України.

Отже, ухвалюючи так званий «Новий правопис» Кабінет Міністрів України діяв поза межами своїх повноважень, виключно в інтересах політичної доцільності, без врахування реального стану розвитку української мови, що застосовується її носіями.

Оскільки Закон України «Про Державну службу» вимагає від осіб, які претендують на посади державних службовців, володіти державною мовою, а рівень володіння буде перевірятися на підставі нового правопису – позивач буде вимушений спілкуватися «живою українською мовою», а для іспитів готуватися відповідно до синтетичного «нового правопису». Аналогічні перешкоди у позивача виникнуть під час складання тестів зовнішнього незалежного оцінювання. Отже, всі українці, які використовують українську мову, що розвивалася на території нашої держави до її нинішнього вигляду, вже не є носіями української мови, оскільки єдиною «справжньою українською мовою» визнається мова, в якій використовуються слова «анатема», «павза», «секретарка» та застосовується йотування.

Посилання відповідача на те, що новий український правопис є відновленням правопису 1929 року не витримують критики, оскільки, по-перше, новий правопис не відповідає правопису 1929 року, а по друге – не враховує, що українська мова розвивалася протягом майже 90 років з моменту його запровадження. Твердження про те, що сучасна українська мова є результатом впливу на неї СРСР також не можна брати до уваги, оскільки правопис 1929 року також є результатом впливу як СРСР та і Російської Імперії. Більш того, якщо вже казати про реальний розвиток української мови, то правопис 1929 року не відповідав правопису творів Т.Г. Шевченка та І.П. Котляревського, які є еталоном української мови відповідного періоду. Також не враховується, що українська мова вільно розвивалася як мінімум з кінця 1991 року. Під час цього розвитку в ній не виникли ті явища, які містить новий правопис. Тобто відповідач не затвердив новий правопис відповідно до реальних явищ в українській мові, а самостійно змінив українську мову, тобто перешкодив її розвитку.

Також відповідач порушив порядок прийняття та оприлюднення нормативно-правового акту. Пункт 1 спірної постанови містить відсилку до Правопису, який не є додатком до цієї постанови. Пункт 3 постанови зобов’язує користуватися новим правописом. Таким чином пункти 1 та 3 надають загальну обов’язковість документу, який не був оприлюднений як нормативно-правовий акт, не зареєстрований у встановленому законом порядку, не обговорювався на засідання уряду, до нього не могли вноситися правки членами КМУ.

Відповідно до частин першої та другої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»:

«1. Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов’язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

2. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.»

Відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»:

«1. Постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.»

Відповідно до частини п’ятої статті 51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»:

«5. Офіційне опублікування постанов Кабінету Міністрів України здійснюється в газеті "Урядовий кур’єр" та Офіційному віснику України, а також в інших офіційних друкованих виданнях і друкованих засобах масової інформації, визначених законом. Крім того, акти Кабінету Міністрів України оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.»

Разом з тим пункти 1 та 3 у своїй сукупності надають статус нормативно-правового акту, який буде впливати на визначення того, чи володіє особа українською мовою та, відповідно, чи склала вона ЗНО та чи може отримати свідоцтво, необхідне для зайняття посади державної служби, документу, який не оприлюднений в офіційний спосіб. Більш того, такий статус надається акту, який не був затверджений Кабінетом Міністрів України.

Зазначаємо, також, що Постанова КМУ містить внутрішні суперечності, що унеможливлюють її законність. Так Постанова є нормативно-правовим актом. Проте перший її пункт затверджує новий правопис формулюванням «погодитися». Які саме правові наслідки такого «погодження» і чим воно передбачено – не зрозуміло. Але пункт 3 постанови робить застосування документу, який був погоджений, обов’язковим. А пункт 2 скасовує дію попереднього правопису. Отже, за відсутності додатків до спірної постанови, слід вважати, що вона в незаконний спосіб надала статус нормативно-правового акту документу, який не був затверджений будь-яким належним суб’єктом владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 264 КАС України правом оскарження нормативно-правових актів користується особа, до якої такий акт буде застосований. Позивач навчається в школі. В силу пункту 3 спірної постанови вона буде зобов’язана використовувати в навчанні спірний правопис.

Оскільки позивач є малолітньою особою її законним представником в силу положень статті 56 КАС України є її мати, яка уклала договір про надання позивачці правової допомоги із адвокатом.

Оригінали свідоцтва про народження та учнівського квитка знаходяться у позивачки. Оригінал спірної постанови зберігається у відповідача, його копія оприлюднена на офіційному веб-сайті та є нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 2, 56, 264 КАС України прошу суд:

Визнати протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №437 від 22 травня 2019 року.

Стягнути з відповідача судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви.

 

Позивачем не подано позову з тих самих підстав та з тим самим предметом до того самого відповідача до інших судів України.

Додатки: 1) Копія Постанови КМУ №437 від 22 травня 2019 року;

2) Копія учнівського квитка позивача;

3) Копія свідоцтва про народження позивача;

4) Ордер;

5) Квитанція про сплату судового збору

6) Копії документів, визначених у пунктах 1-3 для відповідача.

04.06.2019 року

Представник позивача               Ільченко Д.О.

Закон і Бізнес