Закон і Бізнес


Quod licet Jovi non licet bovi

Чим вищий ранг особи, яку притягують до відповідальності за несвоєчасне декларування, тим прогресивніше мислить суддя


№21 (1423) 01.06—07.06.2019
Ігор САМСІН, професор кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Хмельницького університету управління і права, д.ю.н., заслужений юрист України
9707

Відкритість даних про роботу державних інституцій — крок уперед для утвердження демократії та становлення верховенства права. А ще це можливість бачити «старі граблі», на які держоргани наступали. Таким видається принцип, за яким посада порушника впливає на сам факт проступку.


Виправдання не приймаються!

У жовтні минулого року Вища рада правосуддя повідомила про звільнення судді Брянківського міського суду Луганської області Лариси Мігунової. У діях судді було констатовано порушення антикорупційного законодавства, що полягало в несвоєчасному поданні електронної декларації за 2015 рік (вона її подала 31.01.2017, а граничний строк закінчився 30.10.2016), а також у неповідомленні про суттєві зміни в майновому стані після отримання суддівської винагороди в розмірі 79685,06 грн. (одразу за 6 місяців).

Для правників, які полюбляють вивчати першоджерела: ідеться про рішення ВРП від 20.09.2018 №2944/0/15–18, яким залишено без змін рішення третьої дисциплінарної палати Ради від 23.05.2018 №1463/3дп/15–18.

У цьому рішенні серед іншого зазначено, що постановою Сєверодонецького міського суду Луганської області від 22.01.2018 у справі №425/1361/17 Л.Мігунову визнано винною в адміністративному правопорушенні, пов’язаному з корупцією, та закрито провадження через сплив строку притягнення до відповідальності.

Зокрема, суд дійшов висновку: посилання правопорушниці на те, що держава несвоєчасно виконала своє зобов’язання щодо виплати суддівської винагороди, має свідчити не інакше як про «невизнання вини» та «позицію захисту». А тому судом не береться до уваги.

ВРП застосувала до судді найсуворіше покарання — звільнила з посади.

Для подальших міркувань запам’ятаємо 2 моменти:

1) позицію суду щодо несвоєчасного декларування суддею винагороди, одержаної від держави із запізненням (саме через це така винагорода й підлягала декларуванню);

2) реакцію ВРП на таке правопорушення та санкцію, яка була застосована.

Обставини не знаходять підтвердження

В Єдиному державному реєстрі судових рішень є постанови Солом’янського районного суду м.Києва від 16.11.2017 у справі №760/8189/17 та від 27.07.2018 у справі №760/9432/18. Як і «справа Л.Мігунової», вони стосуються несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. Проте існує відмінність — особи, стосовно яких складено протоколи, є членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

У цих справах ідеться про те, що члени ВККС несвоєчасно виконали обов’язок щодо подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані внаслідок одержання заробітної плати. Різниця полягає в тому, що Л.Мігунова несвоєчасно повідомила про отримання від держави заборгованості з виплати суддівської винагороди за 6 місяців, а члени ВККС — про своєчасно виплачену заробітну плату за поточний місяць.

Солом’янський райсуд м.Києва застосував ті самі норми права, що й Сєверодонецький міський суд, але дійшов інших висновків.

Так, у справі №760/8189/17 суд вирішив, що обставини, викладені в протоколі про адмінправопорушення члена ВККС, не знайшли свого підтвердження. Ось так просто, взяли — і не знайшли самі себе.

У справі №760/9432/18 суд мотивував постанову тим, що одержання зарплати за другу половину місяця в розмірі 164634,95 грн. не є доходом, який суттєво змінив майновий стан суб’єкта декларування. Адже порівняно з попереднім місяцем він одержав лише на 3078,78 грн. більше. Отже, на думку суду, майновий стан змінює тільки різниця в сумах зарплати за різні місяці.

Також зроблено висновок про відсутність умислу на вчинення правопорушення. Це, на думку суду, підтверджується тим, що в попередні місяці такі повідомлення член ВККС подавав і зазначив, що подасть цю інформацію в декларації за 2019 рік. Тобто нічого протиправного — пообіцяв змінитися на краще.

У справі №760/9432/18 суд також урахував, що в протоколі та доданих до нього матеріалах відсутні будь-які належні та допустимі докази, які вказують на наявність умислу в діях члена ВККС.

З такою тезою Солом’янського райсуду можна погодитися, бо згідно зі ст.19 Конституції саме державний орган — Національне агентство із запобігання корупції — мав би доводити наявність умислу в діях суб’єкта декларування. А відсутність у протоколі відомостей, які доводять умисел, має унеможливлювати висновок про відповідальність.

Дві протилежні думки в один день

Постанови щодо членів ВККС були постановлені суддею Оксаною Криворот. І ці два рішення не єдині з категорії справ щодо несвоєчасного інформування про істотні зміни в майновому стані, які постановляла ця суддя.

Наприклад, в ЄДРСР є також постанова від 16.11.2017 у справі №760/13098/17, яка постановлена того ж дня, що й постанова стосовно члена ВККС. Ця справа стосується несвоєчасного повідомлення про істотні зміни в майновому стані, вчиненого інспектором роти №4 батальйону №1 управління патрульної поліції в м.Києві. Проте жінку-інспектора, щодо якої складено протокол з тих самих підстав, що й стосовно члена ВККС, суддя визнала винною у вчиненні адмінправопорушення. Суд дійшов висновку, що «належних та достовірних доказів на підтвердження відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення не надано».

Отже, суд відійшов від позиції, що «обставини самі повинні знаходити собі підтвердження», і переклав тягар доведення відсутності вини на особу, яку притягують до дисциплінарної відповідальності.

Можливо, пояснення — у стрімкій еволюції (чи деградації, адже потрібно ще з’ясувати, яку справу того дня розглядали першою) правової думки. А можливо, суд урахував соціальний статус особи: одна річ — інспектор патрульної поліції, а інша — член ВККС! Хоча діяльність обох оплачується коштом платників податків. У будь-якому разі таку непослідовність важко пояснити якимись разючими розбіжностями в обставинах справи.

А можливо, суд не відчуває своєї незалежності й у справах, що стосуються членів ВККС — органу, який оцінює діяльність суддів, — ухвалює рішення, керуючись бажанням справити позитивне враження про себе? На таку думку наштовхує те, що кваліфікаційне оцінювання О.Криворот було заплановано на 2018 рік.

Для об’єктивності були вивчені інші аналогічні справи, які розглядала ця ж суддя. З них можна зробити висновок, що правильна та прогресивна позиція про покладення тягаря доведення вини на державний орган не є близькою цій судді. Бо в переважній більшості проаналізованих випадків суддя була переконана, що саме особа, щодо якої складено протокол, має доводити свою невинуватість.

І лише у справах №№760/5664/17 та 760/5665/17 суддя дотрималася тієї ж позиції, що й у справах стосовно членів ВККС. Але стосуються вони не інспектора ДПП або іншого публічного службовця невисокого рангу, а заступника міністра екології та природних ресурсів. Це свідчить про певну тенденційність у рішеннях: чим вищий ранг особи, тим прогресивніше мислить суддя.

Із цього аналізу запам’ятаємо також 2 моменти: по-перше, члени ВККС теж іноді несвоєчасно подають інформацію про істотні зміни в майновому стані; по-друге, у справах стосовно членів ВККС суд бачить те, чого не помічає в інших, якщо такі посадовці не можуть суттєво вплинути на долю судді.

Правова визначеність як простір для зростання

З одного боку, ВРП, як орган, покликаний забезпечувати незалежність судової системи, у найжорстокіший спосіб карає суддю за несвоєчасне повідомлення про істотні зміни в майновому стані. З другого — члени ВККС, котрі разом із представниками ВРП беруть участь у формуванні судової системи, також грішать таким порушенням.

Чи почувають себе незалежними судді, яких мала б захищати ВРП? Позиція однієї й тієї самої судді у справах, що стосуються членів ВККС, і у справах стосовно інших посадовців кардинально різниться. І мова не про конкретного суддю, а загалом про стан судової системи. Нескладно уявити, що таку саму позицію у справах стосовно членів ВККС радо зайняли б і інші представники суддівського корпусу.

Чи комфортно членам ВРП, які звільнили суддю за несвоєчасне подання інформації про істотні зміни в майновому стані, бути в одній системі із членами ВККС, які допускають таке саме порушення? Як ВРП відреагувала на такі факти?

Звісно, зручно прикриватися судовим рішенням, яке засвідчило відсутність порушення в діях членів комісії. Проте ми ж говоримо про необхідність панування верховенства права й чудово розуміємо, що в однакових обставинах рішення судів стосовно всіх мали би бути однаковими. Це дозволило б говорити про правову визначеність: або визнайте відсутність порушення в діях судді районного суду, або погодьтеся з тим, що члени ВККС також учинили проступок. Натомість відбувається мовчазне освячення принципу «Quod licet Jovi non licet bovi».

А чи виконала ВРП одну зі своїх основних функцій — забезпечення незалежності судової системи? Якою була її реакція на невиконання державою обов’язку щодо виплати суддівської винагороди тій судді, яку Рада погодилася звільнити? Адже, боргуючи перед суддями, держава робить їх заручниками, позбавляє незалежності.

Якщо говорити мовою людей, які мислять позитивно, то тут ще чимало простору для зростання. Хочеться вірити, що зміни будуть неминучими, позитивними та швидкими.