Закон і Бізнес


Дев’ять поверхів незаконності

Чи припустимо визнавати за позивачем право на будинок без документів?


№21 (1423) 01.06—07.06.2019
Павліна КАМЕНСЬКИХ
9239

Забудовник вирішив не зважати на рішення міської ради, згідно з яким земельну ділянку було виділено під город та особняк. Тож за кілька років на місці садиби постала багатоповерхівка.


Замість городу — багатоповерхівка

Протягом двох років Вища рада правосуддя регулярно отримувала скарги на Владлену Лазаренко із Солом’янського районного суду м.Києва. Причини були схожі: недотримання строків розгляду справ, невчасне внесення актів до ЄДРСР та ненадсилання копії рішення стороні. Підсумувала всі ці скарги історія про незаконну забудову. Дисциплінарні справи відкривали за кожною заявою, але врешті їх об’єднали в одну й розглянули наприкінці січня цього року.

З’ясувалося, що суддя розглянула справу за позовом власника ділянки, який уклав договір із замовником про будівництво об’єкта нерухомості, розроблення проектної та іншої документації, про отримання ним у зведеному будинку окремої квартири. Проте щось пішло не так, і виявилося, що здати новобудову в експлуатацію неможливо.

Позивач стверджував, що уклав договір, згідно з яким відповідач, прийнявши від нього ділянки та кошти на організацію будівництва, не виконав зобов’язань щодо забезпечення прийняття об’єкта нерухомості в експлуатацію. Відповідач запевнив, що це сталося через незалежні від нього причини, зокрема через зміни в законодавстві. Так, у червні 2017 року набули чинності зміни до закону «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до яких скасовано категорії складності будівництва та декларації про початок виконання будівельних робіт, а також змінено порядок уведення об’єктів у експлуатацію. Відповідач не може отримати акт готовності об’єкта для експлуатації. Крім того, між позивачем і відповідачем не вирішено питання стосовно частки в об’єкті нерухомості у вигляді квартири в рахунок оплати за договором.

Згодом позивач змінив вимоги, забажавши отримати право власності на весь будинок — 243 квартири. Суддя задовольнила позов у повному обсязі.

Апеляційний суд скасував це рішення, адже відповідно до генерального плану м.Києва, затвердженого у 2002 році міською радою, ділянка, на якій збудували багатоповерхівку, належить до території житлово-садибної забудови та частково території зелених насаджень. Тобто сам факт існування об’єкта нерухомості, який став предметом спору, незаконний, адже це самочинне будівництво.

Департамент містобудування та архітектури на замовлення позивача видав містобудівні умови та обмеження для забудови ділянки. Указані умови встановлюють гранично допустиму висоту будівель — не більше ніж 4 поверхи, а призначення землі — зведення невеликих житлових будинків із присадибними ділянками. Однак об’єкт, який став предметом спору, має 9 поверхів, трисекційний, з підвалом і технічними поверхами. Він не відповідає містобудівним умовам ні за площею, ні за поверховістю та розміщенням.

На думку апеляційного суду, В.Лазаренко порушила норми матеріального та процесуального права.

Справа без спору

Дисциплінарна палата також побачила в діях судді порушення. Адже в цивільному процесі сторонами у справі є особи, зацікавлені в результаті, а відповідачем — особа, яка оспорює чи не визнає права позивача на щось. При цьому у справі, про яку йде мова, відповідач жодним чином не оспорював права власності позивача на будинок. Більше того, обидві сторони заявляли претензії щодо наказу департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю, який і був перешкодою для виконання відповідачем зобов’язання за договором. На думку дисциплінарної палати, до справи мав бути залучений саме цей департамент, а також Київська міська рада як представник територіальної громади, інтереси якої порушено самочинним будівництвом.

В.Лазаренко вирішила цивільний спір між особами, якого насправді не існувало, і при цьому не звернула уваги на дійсно важливі докази: порушення забудовником норм і скасування декларації про початок виконання будівельних робіт.

За недотримання строків розгляду справ, невчасне виготовлення рішень і порушення, допущені у справі про незаконне будівництво, палата вирішила звільнити суддю.

Адвокат В.Лазаренко оскаржив таке рішення. Передбачаючи, яким буде розгляд, захисник спробував добитися закритого слухання, але Рада відмовила.

Правник звернув увагу на необхідність дотримуватися принципу рівності сторін процесу незалежно від віросповідання, раси та національності, очевидно натякаючи на те, що позивач — громадянин В’єтнаму.

«Суддю не можна притягнути до відповідальності при відсутності факту умисного порушення норм права чи неналежного виконання службових обов’язків, — заявив він. — Невчасне виконання рішень і внесення їх до реєстру зумовлене надмірним навантаженням».

Скаржник, присутній на засіданні, наголосив, що він звертався до ВРП для того, аби звільнити українське правосуддя від В.Лазаренко, і результат роботи ДП йому подобається. «Суддя здійснила правопорушення, не перевершене за своїм цинізмом, нахабністю, аморальністю. Це, без сумніву, увійде в підручники з правосуддя. Скількох людей вона образила своїми протиправними рішеннями!» — зачитав свою промову скаржник.

Він зауважив, що керівництво суду дало таку характеристику В.Лазаренко, наче хотіло її нагородити. Чоловік запевняв, що законниця вводить в оману всіх, у тому числі НАБУ, поліцію та прокуратуру. «Скільки злочинів вона скоїла — одному Богу відомо», — стверджував скаржник. На його думку, аморальною в цій ситуації є не лише служителька Феміди, а і її адвокат, який оскаржив звільнення клієнтки.

Члени Ради не стали ставити присутнім запитання. Хоча могли б нагадати про презумпцію невинуватості будь-якої людини. Адже посилань на жодні вироки, які б установили факти злочинів, заявник не навів. А сам факт скасування рішення в апеляційній інстанції, як відомо, не є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Тільки Володимир Маловацький підсумував: цілком очевидно, що дії судді в цьому випадку були спрямовані не на здійснення правосуддя, а на вирішення конкретного питання. Очевидно, слова «обвинувача» справили враження, тому стягнення у вигляді подання на звільнення вирішили не скасовувати.

Що ж, попри зміни у складі ВРП, в її роботі зберігається певний «обвинувальний ухил» стосовно суддів і надмірна увага до «думки громадськості», якщо йдеться про покарання служителів Феміди. Адже, коли в діях судді був «інший інтерес», це мають довести компетентні органи, а не активність і промовистість скаржників.